ОБЕРЕЖНО, ДВЕРІ ЗАЧИНЯЮТЬСЯ!
Британці першими ініціювали процес посилення правил для емігрантів - причому як кандидатів на статус біженця, так і тих, хто вже встиг отримати бажаний вид на проживання і навіть прожити в країні якийсь час. Перші п'ять імамів, звинувачених у проповідуванні ненависті до християн, були вислані минулого тижня до Йорданії. Міністр закордонних справ Сполученого Королівства Джек Стро навіть спеціально літав до Аммана, щоб якнайшвидше домовитися про це з йорданським королем Абдаллою II.
Вибір країни висилки, до речі, був зроблений британцями далеко не випадково. По-перше, королівська родина Йорданії, по суті, завдячує англійцям своїм троном, по-друге, у короля Абдалли з ісламістами давні рахунки: саме фанатики з «Братів-мусульман» убили свого часу його діда, короля Абдаллу I. Відправляючи «проповідників ненависті» до Йорданії, англійці не ризикують, що останні зможуть спокійно продовжувати свою діяльність - королівська поліція не дасть їм такої можливості.
Англійців можна зрозуміти: лондонські теракти, як це зараз достеменно відомо, були здійснені молодими хлопцями-пакистанцями, яких привезли на туманний Альбіон ще в ранньому дитячому віці. Тож їхня ісламістська індоктринація була проведена вже, так би мовити, на місці. А отже, інтеграція політбіженців у британське суспільство, якою так пишалися всі відомі уряди Великої Британії, виявилася чистої води фікцією. Над цією проблемою, за особистим визнанням Тоні Блера, доведеться ще працювати і працювати, тому займатися ще й облаштуванням нових біженців стає просто неможливо.
Французи, посилюючи правила прийому біженців, виходили, в принципі, з тих самих посилок: теракти в паризькому метро не мали такого бурхливого резонансу, як вибухи в лондонській підземці, однак не були забуті французькою владою. У Франції живуть 5 млн. мусульман, і досі більшість із них зовсім не схильна була вважати себе французами. Навпаки, вони активно висловлювали своє невдоволення «розбещеними» французькими порядками і вимагали для себе особливих прав.
Досить згадати хвилю демонстрацій, викликану «справою про хіджаби», коли на вулиці вийшли десятки тисяч мусульман, які вимагали офіційного дозволу для жінок-мусульманок носити хустки в усіх державних установах, включно зі школами. Ісламісти вимагали також скасування занять спортом для дівчаток-мусульманок на тій підставі, що під час уроків фізкультури, мовляв, їм доводиться «непристойно оголюватися», а також права фотографуватися на документи в хустках і... легалізації багатоженства.
Усі ці вимоги йдуть урозріз із французьким законодавством, яке імігранти при отриманні виду на проживання письмово присягаються дотримуватися, проте воліють жити за правилом «не можна, але якщо дуже хочеться - то можна».
Ісламська громада Франції через свою численність має ще одну особливість, що непокоїть владу. Згідно з даними офіційної статистики, 80% французьких мусульман подали або збираються подавати прохання про возз'єднання сімей - простіше кажучи, перевезти з країн Близького Сходу та Африки до Франції свою рідню. Якщо орієнтуватися на чинне досі в країні імміграційне законодавство, то дозвіл на в'їзд мають отримати близько 15 млн. жителів арабських та африканських країн. На думку французького міністра внутрішніх справ Ніколя Саркозі, далекого від будь-якого націоналізму, це стало б справжньою державною катастрофою: навіть якщо припустити, що більшість цих людей протягом року з моменту прибуття до la belle France знайде роботу (що, звісно, малоймовірно), то цілий рік їх доведеться якось підтримувати, розоряючи і без того ослаблену соціальну систему країни.
На даний момент складно стверджувати зі стовідсотковою впевненістю, але схоже, що спонтанні рішення французького та британського урядів (втім, ще на початку цього року схожі заходи вжила Голландія) зрушили лавину в Євросоюзі. Одразу після того, як стало відомо про загороджувальні заходи, міністри закордонних справ країн ЄС зібралися на екстрену конференцію. У Брюсселі вони вирішили, що курсом, прокладеним керівництвом двох країн, варто піти всім іншим: незабаром Єврокомісія має намір опублікувати список заходів, спрямованих на обмеження міграції до Європи.
Як перший крок у ЄС буде прийнято правило, що здобувач, якому було відмовлено в політичному притулку в одній із країн Євросоюзу, втрачає на п'ять років право в'їзду до всіх інших країн Співтовариства. Це зроблено для того, щоб потенційний емігрант не їздив роками з країни в країну, відшукуючи, де пощастить, і подаючи все нові й нові прохання, як це прийнято зараз.
Показовою є одностайність, з якою міністри швидко й без зволікань домовлялися про ті чи інші пункти - подібна оперативність зовсім не в дусі європейського чиновництва. Єврокомісар із закордонних справ, італієць Франко Фраттіні у своїй підсумковій промові наголосив, що «на даний момент у Євросоюзі склалося таке становище, за якого масовий приплив емігрантів виявиться згубним для існування країн ЄС».
Якщо країни «старої» Європи вже давно борються з проблемами масової еміграції, то новачкам ЄС усе це ще в новинку. Зовсім нещодавно чиновники ризької мерії мало не впали від паніки в коматозний стан від того, що перед їхніми дверима виявилися п'ятеро чи то пакистанців, чи то афганців, які попросили в Латвії політичного притулку - «перші ластівки» прийдешньої навали. Однак, судячи з останніх подій у Брюсселі, навала біженців до Європи якщо не скасовується, то вже, принаймні, буде обмежена.
Чи вдасться ця спроба - покаже час. В останні місяці навіть гучні голоси лівої європейської інтелігенції, яка завжди ратувала за приїзд до ЄС якомога більшої кількості «принижених і ображених», якось поблякли й ослабли. А їхній основний аргумент - «якщо масова еміграція до Європи буде зупинена - Європа постаріє» - був зустрінутий словами того ж єврокомісара Фраттіні: «Якщо масова еміграція до Європи не буде зупинена - Європа постаріє і розориться».