Документ підписали голови 27 європейських держав. У ньому йдеться про успіхи, яких досяг Євросоюз за півстоліття, про спільні цінності, про необхідність боротися з тероризмом та організованою злочинністю. Декларація закликає відновити реформи в ЄС. Текст документа, на думку його авторів, має надати нового імпульсу процесам інтеграції країн Євросоюзу та допомогти подолати кризу. У берлінській заяві декларується необхідність реформ та створення нового тексту європейського контракту до 2009 року.
Ідею «Сполучених Штатів Європи» ще в 1946 році запропонував Вінстон Черчилль. «Якщо Європа колись об'єднається, то, на щастя, більше не буде кордонів. І це принесе їй багатство і славу, які відчують на собі 300 або 400 млн жителів», - говорив тоді британський прем'єр.
Його ідея почала втілюватися в життя вже наприкінці 40-х, коли з'явилася Рада Європи - європейський аналог ООН, до якого сьогодні входить 46 держав. У 1951 році ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція та Італія заснували Європейське об'єднання вугілля і сталі, а через кілька років, у 1957 році, ті ж шість держав підписали в Римі угоду про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), головною метою якого була спільна економічна політика та ліквідація торговельних бар'єрів. Пізніше це об'єднання стало називатися просто Європейським співтовариством. У 1973 році до нього увійшли Великобританія, Данія та Ірландія. Греція приєдналася в 1981, Іспанія та Португалія - в 1986. У 1995 році європейську сім'ю поповнили Австрія, Фінляндія та Швеція, після чого об'єднання набуло нинішньої назви - Євросоюз. З 1 травня 2004 року до ЄС увійшли 10 нових країн: Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Словаччина, Словенія, Польща, Чехія та Естонія. А після приєднання 1 січня цього року Болгарії та Румунії, список держав - членів ЄС знову розширився.
Сьогодні Європейський Союз об'єднує 27 держав - і, очевидно, це не межа. Є держави, бажані для ЄС, але самі не прагнуть туди вступати. Багата Норвегія категорично не хоче втрачати суверенітет і ділити з кимось владу над власними вуглеводнями, які зробили її другою за багатством країною у світі (з точки зору доходу на душу населення). Ісландія, чия економіка залежить від рибальської промисловості, не готова до розподілу контролю над територіальними водами. Швейцарія нібито зібралася в ЄС, але консервативні швейцарці не захотіли ділити з ЄС економічний простір. І уряд на невизначений термін вирішив заморозити прохання про вступ. Від Швейцарії залежить і доля Ліхтенштейну, який, швидше за все, увійде до ЄС разом із нею.
Такі міні-держави, як Андорра та Сан-Марино, не хочуть в ЄС, побоюючись подорожчання життя. Монако, де-факто прийнявши практично всі ініціативи Євросоюзу, не вступає до нього з незрозумілих причин.
Кого ЄС не готовий прийняти до своїх лав, то це найменшу державу у світі - Ватикан. Через недемократичний устрій: Ватикан - теократія. А от Гренландія, данська територія, вийшла зі складу Євросоюзу, щойно отримала в 1979 році самоврядування.
Ідея «інтеграції Європи» почала себе зживати ще в 2004 році, коли ЄС звернув свій погляд на схід. Тоді до організації увійшли Латвія, Литва, Естонія, Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина та Словенія (а також Мальта і Кіпр). Чиновники ЄС замислилися: чи потрібно Європейському Союзу «інтегруватися» далі, а головне - куди? З цього моменту керівництво ЄС воліє не вживати термін «інтеграція» і міркує про «подальше розширення» своєї організації.
Питання про «кордони Європи» було вирішено в 1993 році на саміті ЄС у Копенгагені. Тоді Євросоюз встановив ряд критеріїв, за якими слід визначати потенційних членів організації. Основний з них - «цілі та ідеали європейського суспільства», включаючи демократичні цінності та свободи. З цього моменту подати заявку на вступ до ЄС можуть усі 46 членів Ради Європи.
В даний момент керівництво ЄС вирішує питання про входження до організації Хорватії, Македонії та Туреччини. Якщо перші дві держави не викликають особливих суперечностей, то з останньою справа складніша. Переговори з Туреччиною ведуться з 1963 року. Тоді в Анкарі було підписано перший договір про союз Туреччини та Євросоюзу в економічній сфері. Однак довгострокові відносини між цими сторонами не роблять турецьке суспільство європейським і не пом'якшують серця керівників ЄС. Багато політиків вважають, що Туреччина ніколи не стане європейською країною, і її вступ до ЄС - нонсенс. Так, Валері Жискар д'Естен, колишній президент Франції та один з авторів проекту європейської конституції, взагалі пропонував записати в її текст, що цінності європейські - це цінності християнські та юдейські. Якби конституцію прийняли в такому вигляді, це назавжди закрило б дорогу до Євросоюзу для Туреччини. Затьмарює діалог і проблема окупації Кіпру.
Через причину «не європейськості», у 1987 році до ЄС не взяли Марокко. Натомість, здається, Брюссель зовсім не проти Ізраїлю. Цього хотів колишній італійський прем'єр Сільвіо Берлусконі, прихильник також і російського членства. Втім, поки Тель-Авів не наважується офіційно заявити про такий намір.
У 2005 році німецький журнал Der Spiegel видав статтю, в якій доводилася необхідність включити до ЄС і Канаду, – країну, на думку авторів, хоч і заокеанську, але європейську по суті. Однак цю ідею не підтримав жоден політик.
Західна преса досить своєрідно привітала ЄС з ювілеєм, зазначивши, що зараз Європа перебуває в стадії занепаду. Газета The Financial Times спільно з центром Harris провела дослідження, результати якого свідчать про песимістичні настрої серед європейців. 44% респондентів у Великій Британії, Франції, Німеччині, Іспанії та Італії вважають, що рівень їхнього життя знизився після вступу до ЄС. Зворотну точку зору підтримують лише 25%. Щоправда, при цьому близько 40% опитаних не висловилися проти можливого виходу з європейської родини.
Ідею реанімувати проект європейської конституції схвалюють 35% респондентів, 27% висловилися «проти». Найбільше противників документа виявилося у Великій Британії - 48%.
За матеріалами Gzt.ru, «Время новостей».