Втім, рада міністрів закордонних справ Євросоюзу вирішуватиме, як бути з Туреччиною, не чекаючи закінчення формального терміну. Проблема загрожує внести розкол у лави єдиної Європи. Туреччина наполегливо стукає у двері ЄС вже чотири десятиліття. У жовтні 2005 року нарешті розпочалися переговори про її прийом. Вони розраховані на 10-15 років без визначеного результату і обставлені низкою умов.
Минулого тижня Єврокомісія рекомендувала частково призупинити переговорний процес, оскільки Анкара не виконала головної умови: відкрити гавані та порти для Республіки Кіпр, яку вона не визнає, але яка з 2004 року є членом ЄС і, отже, митного союзу ЄС-Туреччина.
У Євросоюзі вже лунають заклики тимчасово перервати переговори з Туреччиною про вступ до організації. Таку думку днями після своєї двосторонньої зустрічі висловили канцлер ФРН Ангела Меркель і президент Франції Жак Ширак. Вони запропонували паузу в 18 місяців. Тобто тільки через півтора року ЄС міг би повернутися до питання про відновлення переговорів з Туреччиною залежно від її поведінки щодо Кіпру. Заява про це була зроблена, незважаючи на те, що турецький прем'єр Реджеп Тайїп Ердоган спеціально телефонував перед цим Меркель, застерігаючи від «вчинення такої помилки».
Навіть Єврокомісія визнала німецько-французьку пропозицію надто суворою, нагадавши, що в минулому встановлення ультимативних термінів не приносило користі. «Потрібно шукати зважене рішення, яке, з одного боку, показало б можливі наслідки для країни, що не виконує зобов'язань, а з іншого – зберегло б переговорний процес, особливо враховуючи стратегічну важливість Туреччини», – заявила Крістіна Надь, прес-секретар Оллі Рена, європейського комісара з розширення Євросоюзу.
25 країн ЄС не зобов'язані слідувати рекомендації Брюсселя, так само як і думці Ширака та Меркель. Розбіжності щодо Туреччини сильні. Але щось треба робити.
Європейці бояться, що 70-мільйонна азійська держава змінить сам характер Євросоюзу. Вони вже відчули результати вступу в 2004 році десяти країн Центральної та Східної Європи – далеко не найбагатших і не відзначених зрілою демократією. Липневе опитування громадської думки показало, що лише 39% громадян ЄС підтримали б прийом Туреччини, а 48% – проти, навіть якби Анкара виконала всі поставлені умови. В Австрії, Німеччині, Люксембурзі, Греції, Бельгії та на Кіпрі таких переважна більшість. Лідери держав не можуть не враховувати громадських настроїв.
Водночас усі згодні, що Туреччина має важливе стратегічне значення мосту між Європою та Азією: член НАТО, світська держава з переважно мусульманським населенням. На думку експертів брюссельського Центру європейських політичних досліджень, це значення зростатиме з посиленням занепокоєння європейців щодо надійності поставок нафти та газу з Росії. Якщо ЄС хоче диверсифікувати джерела імпорту енергоносіїв, йому не обійтися без Туреччини, яка відкриває шлях до ресурсів Каспію, Центральної Азії та Близького Сходу.
Є побоювання, що непоступливість європейців викличе реакцію відторгнення з боку турків, і Анкара сама грюкне дверима, пішовши з переговорів. Опитування в Туреччині показали, що наприкінці жовтня лише 32% населення було налаштоване на вступ до ЄС, порівняно з 57,4% роком раніше та 67,5% – у 2004 році. Замість складного союзника є ризик отримати ворожого сусіда.
США, мабуть, більше за самих європейців хотіли б бачити Туреччину в ЄС, вважаючи, що це зміцнить позиції Заходу на Близькому Сході та його вплив у мусульманському світі. Заступник держсекретаря США Ніколас Бернс у кулуарах міністерської сесії ОБСЄ, що проходила в Брюсселі, сказав, що «прийняте Євросоюзом рішення відчинити двері для Туреччини було стратегічно важливим». «І ось воно ставиться під сумнів, і європейські лідери починають говорити, що двері треба зачинити. На нашу думку, це було б грубою стратегічною помилкою», – зауважив американець.