Мені говорили: «Знаючи англійську мову, ти зможеш бути зрозумілим у будь-якій точці земної кулі». Але я бачив одного разу, як в одному іспанському селі зіткнулися два автомобілі: французький і шведський; і водії не змогли порозумітися ні один з одним, ні з поліцейським. У маленькому таїландському містечку я бачив одного туриста, який відчайдушно намагався розповісти про свої симптоми місцевому лікарю – але марно. Протягом тривалого часу я працював для ООН та ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я) на всіх п'яти континентах, і можу засвідчити, що і в Гватемалі, і в Болгарії, і в Конго, і в Японії, і в багатьох інших країнах англійська мова практично марна поза великими готелями та аеропортами.
Мені говорили: «Завдяки перекладам, культурні цінності навіть найвіддаленіших народів тепер доступні кожному». Однак коли я порівняв переклади з оригіналами, я знайшов стільки пропусків, невідповідностей і викривлень сенсу, що я дійшов такого висновку: перекладати на наші мови насправді означає обманювати.
У західних країнах мені говорили, що вони хочуть допомогти країнам третього світу, одночасно поважаючи місцеві звичаї та культуру. Однак я бачив, що використання англійської та французької мов супроводжується сильним культурним тиском. Я бачив, що без урахування «мовної гідності» інших людей, ми з самого початку намагаємося нав'язати їм нашу мову, щоб розмовляти з ними. І я був свідком безлічі проблем, що виникли при навчанні місцевих кадрів, оскільки фахівці з західних країн не знають місцевих мов, а підручників цими мовами просто не існує.
Мені говорили: «Суспільна освіта для всіх гарантує рівність можливостей для дітей усіх класів». А я бачив, особливо в країнах третього світу, що багаті сім'ї посилають своїх дітей до Англії та США для вивчення англійської мови; і я бачив народні маси, буквально закуті в кайдани власної мови, пригнічені тією чи іншою пропагандою, без будь-якої зовнішньої перспективи, народи, які (знову ж таки за допомогою мови) насильно утримують у стані соціальної та економічної відсталості.
Мені говорили: «Затія з есперанто ганебно провалилася». Однак я був свідком того, як в одному європейському гірському селі діти місцевих жителів вільно розмовляють з японськими туристами лише після шести місяців вивчення цієї мови.
Мені говорили: «В есперанто відсутній людський фактор». Я вивчав цю мову, я читав вірші та слухав пісні цією мовою. Цією мовою мені довіряли свої заповітні думки бразильці, китайці, іранці, поляки і навіть один юнак з Узбекистану. І ось я – колись професійний перекладач – повинен зізнатися, що ці бесіди були найбезпосереднішими та найглибшими, які я коли-небудь вів іноземною мовою.
Мені говорили: «Есперанто – це кінець усякої культури». Однак, коли в країнах Східної Європи, Азії, Латинської Америки мене приймали есперантисти, я щоразу переконувався, що практично всі вони більш розвинені в культурному відношенні, ніж їхні співвітчизники того ж соціального прошарку. І коли я був присутній на міжнародних дебатах, які проводилися цією мовою, на мене щоразу справляло велике враження їхній справді високий інтелектуальний рівень.
Звичайно, я говорив про це з людьми, які мене оточували. Я говорив їм: «Послухайте! Подивіться! Ось щось екстраординарне: мова, яка дійсно вирішує проблему комунікації між народами. Я бачив, як угорець і кореєць обговорювали цією мовою філософські та політичні питання, причому з неймовірною легкістю, незважаючи на те, що з часу початку вивчення цієї мови минуло лише два роки. Я бачив те і це, і ще ось це...»
Однак мені заперечували: «Це несерйозно. І, крім того, ця мова штучна».
Я не розумію. Коли яскраві почуття людини, її спонукання, найтонші відтінки її думки виражаються безпосередньо за допомогою мови, народженої в результаті вдалого схрещування багатьох національних мов, мені кажуть: «Вона штучна!» Але я бачив, подорожуючи світом, як люди у відчаї залишали якусь надію поговорити з тими, хто населяє країну, через яку вони проїжджали або в якій вони перебували. Я багато разів був свідком пояснень за допомогою жестів, що нерідко призводило до безглуздого непорозуміння. Я бачив людей, які жадібно прагнули до культури, однак мовні бар'єри не дозволили їм прочитати такі необхідні їм книги.
Я бачив величезну кількість людей, які витратили понад 6-7 років на вивчення якоїсь мови, які при розмові спотикалися на кожному кроці, були не в змозі знайти потрібне слово, мали жахливу вимову і, намагаючись щось висловити, повністю втрачали нитку розмови. Я був свідком того, як мовна нерівність і навіть дискримінація процвітали в усьому світі. Я бачив дипломатів і фахівців, які говорять у мікрофони і чують через навушники голос, зовсім відмінний від голосів їхніх дійсних партнерів по переговорах. І це ви називаєте «природною комунікацією»? Невже мистецтво вирішення проблем з урахуванням як інтелектуальних, так і емоційних аспектів більш не властиве людській природі?
Мені говорили багато, однак я відчував, що все це не те. Тому я збитий з пантелику і блукаю в замішанні в цьому суспільстві, яке декларує право кожного на спілкування з іншими людьми. І я не можу зрозуміти: чи то мене навмисно обманюють, чи то я збожеволів.
«Заграниця» №15, 1999 р.
Клод ПІРОН, Женева.
Переклад з есперанто Євгенії ЗВЄРЄВОЇ.