Мотають строки скитальці морів за навігаційні помилки в каналах і вузькостях. Саджають нелегалів-остарбайтерів, що вкалюють по-чорному, стриптизерок з м'яким малоросійським виговором, чарівниць, що пригрілися при гаштетах, біргарденах і бузуках. Відловлюють осіб кавказьких національностей, останніх особливо не шанують у Греції, але, незважаючи на це, в Елладі їх набагато більше, ніж будь-де. Рідше потрапляють за ґрати торговці краденими автомобілями. Покупця після угоди можуть почастувати керном з клофеліном, щоб повернути виторгувану різницю. Сідають заготівельники бджолиної отрути, розбавленої скипидаром, налаштовувачі-реставратори, збувачі в Ізраїль під маркою «Беккер» відроджених до життя піаніно Одеської фабрики музичних інструментів.
Як там сидиться? По-різному.
Поганою славою користуються турецькі в'язниці. У Лівії моряка, посадженого за порушення сухого закону в зиндан, бетоновану яму, правда, з унітазом, викупили... за ту ж пляшку горілки.
Не цукор сидіти і в Греції.
Деталі побуту, звісно, важливі й цікаві, але набагато цікавіші люди, співвітчизники, хочеться прискіпливіше поглянути на них, постраждалих, у кого частина життя минула або минає в чужих в'язницях і зинданах. І не про шахраїв мова, не про сопливих рекетирів, що оббирають бабусь на польських базарах, а про нормальних дорослих чоловіків, світогляд яких сформувався до розпаду держави й моралі, яким легше переступити через закон, ніж через свої принципи.
Мій товариш по спільних грецьких і германських поневіряннях Валерій Денисенко знає про грецьку в'язницю не з чужих слів. Людина він м'яка, совісна, щоправда, геть позбавлена відчуття небезпеки. Пристойно пояснюється англійською, поки ще не забув новогрецьку. Недовго плавав, закінчив факультет громадського харчування. Працював заввиробництвом, завідувачем їдальні. Свого часу не злякався прийняти свідомо збиткову, за мірками меркантильного громадського харчування, їдальню в порту. Намагався навести порядок, поліпшив харчування, когось звільнив за крадіжку м'ясного фаршу... Коли почався державний розвал, їдальні та пельменні почали закривати на безстроковий ремонт, закрили і його дітище. Змінив професію, монтував охоронну сигналізацію, непогано заробляв, поки не скоротилися замовлення. Подався до Німеччини, потім до Греції, позичив гроші на візу...
На площі Омонія в Афінах, де розташовані посередницькі бюро, шукав місце кухаря в готелі або пансіонаті. Не кухарем, то овочівником пішов би, кондитером, носієм валіз, розуміючи, що головне - зачепитися. У травні туристичний сезон лише починався.
У посередницькій шаразі йому запропонували Крит, місце другого кухаря в пансіонаті «Каліпсо» для нудистів.
У «Каліпсо» працювали двоє земляків: чоловік мив басейн, ремонтував сантехніку; жінка прибирала номери. Вони виглядали затравленими, сказали, що два місяці господар їм не платить, відмовилися навіть доглянути за речами.
Керуючий готелю зажадав дозвіл на роботу, якого, звісно, не було, пояснив, що цього року спад туристичного буму. Другий кухар якщо й знадобиться, то тільки в липні, не раніше.
Перекантувався у албанців у кузові старого автобуса, на скелях спати небезпечно - обрив метрів сорок. Вранці обійшов навколишні села - все марно. Щоправда, албанці радили звернутися до керуючого ще раз і величати його неодмінно «кіріо», тобто паном. Шукав роботу в Іракліоні, решти грошей ледве вистачило на палубний квиток до Пірея. Знову з'явився в графію на площі Омонія до Василіоса, який його направив. Не відставав від Василіоса, вимагав або нову роботу, або повернути гроші. Дійшло до крайнощів, Валерій схопив комп'ютер і хотів викинути його з восьмого поверху. Сторгувалися на $60, продав обручку, ще дещо і вранці був на Родосі. З Родоса двічі на день ходив паромчик на Симі, маленький острівець.
Келії монастиря здавали туристам, але їх приїхало мало. Цього разу господар не зажадав дозвіл на роботу. Ресторанчик невеликий, готував сам господар з племінником. Посуд мила затуркана, мовчазна жінка, здається, з Ростова. Він піднімався о шостій ранку, мив посуд, підлогу, розставляв столики, потім приходив до причалу, отримував продукти. О третій годині дня, коли останній пароплавчик знімався, життя завмирало до вечора. Зате ввечері починалася біганина допізна, закривалися з відходом останнього клієнта, втомлювався звіряче. По неділях приїжджали греки хрестити немовлят, одразу висаджувалася орава родичів - душ по п'ятдесят. Ставав біля плити поруч із господарем. Дружина в господаря виявилася примхливою, чіплялася, докоряла шматком хліба.
Минув місяць, але господар не поспішав розраховуватися. Валерій переживав ще тиждень, потім сказав, що звільняється. Господар розрахувався, до його честі, до драхми, просив у день від'їзду не випивати. Потім радив подумати, не вмовляв, а натякнув, що Валерій міг би залишитися. Відмовився категорично. Господар дав номер телефону свояка на Родосі, сказав: «Подзвони йому, у нього є робота. Якщо повернешся в Афіни, там загинеш, в Афінах - мафія».
Свояк в Іракліоні тримав невелику овочеву базу, вакансій не виявилося. Повернувся в Афіни. «Русикос» і «українос» стало більше, ледве ноги вніс від облави на російській біржі.
Цього разу комп'ютер у вікно не кидав, гроші були, заплатив Василіосу за третє за рахунком працевлаштування й отримав місце овочівника в ресторані Сароніди. Сароніда - прибережний курорт кілометрів за вісімдесят від Афін. У готелі нові росіяни шикували, ляскали шльопанцями, а не стара ще російськомовна прислуга підмітала за новими пісок і пригощала сосисками.
Хазяїн виявився наркоманом, рідко виходив з депресії. Російськомовні «попелюшки» говорили матом, недоливали спиртне, крали що трапиться, сварилися між собою, греки-метрдотелі били зарозумілих. Валерій готував фаршировані перці та помідори, по 16 годин стояв біля плити, отримуючи значно менше, ніж на Сімі. Шеф-кухар Костас, добродушний 70-річний грек, прийняв добре. На кухні працювали албанець Філіпп та індус зі складним ім'ям. Філіпп гірше, ніж Валерій, говорив грецькою, ще важче розумів, незважаючи на те, що півтора року прожив у Греції.
Невдовзі Валерія призначили другим кухарем замість албанця. Хазяїн ображав літнього Костаса, Валерій заступався за грека, але Костаса все одно зацькували, бідолаха поїхав, убитий горем, до себе в село.
Валерія призначали шеф-кухарем з випробувальним терміном і... збереженням попереднього окладу. Хазяїну вигідніше було платити $350 безправному «україносу», ніж дві тисячі греку. Валерій не витримав, вибухнув, приводів було предостатньо, Філіпп до того ж ще й доносив. Усе остогидло, і він поїхав, грюкнувши дверима. Ще Достоєвський підкреслював, що в російської людини загострене почуття справедливості...
Змінив кілька місць, на останній роботі обдурили, не заплативши жодної драхми. Дістався до Ларисси, містечка, що на півдорозі між Салоніками та Афінами, прибився до румунських циган. У циган троє росіян розплутували витягнуті ними ж із землі кабелі, поліхлорвінілову обплітку закопували, а мідні жили рубали на шматки, які могли поміститися в тигель для переплавлення. Робота була небезпечною, але вигідною, платили по п'ять «хіллариків» (5 тисяч драхм - приблизно $20), але вакансій не виявилося.
Цигани промишляли також перекупкою помідорів і орендували поле. Робота була пекельною: спека, нереальна норма, копійчана оплата. Тулилися в саморобних шалашах - будівельна арматура з натягнутим поліетиленом, цигани дали рвані килими, щоб не лежати на землі. Провізією запасалися по п'ятницях, коли в супермаркеті викидали продукти з простроченими термінами придатності. У таборі лютувала дизентерія.
Верховодив на збиранні врожаю колишній кримінальник із Сум, який оточив себе «шістками». Жили за законами зони: общак, один казан, кругова порука. Блатним діставалися найкращі грядки, тара, насамперед вода для поливу. Коли у Валерія пересипали з ящика помідори, він ударив нахабу й пішов шукати роботу.
Заарештували його з Ігорем, «україносом» із Рівного, біля графії в центрі Ларисси. Двоє в цивільному пред'явили посвідчення. Поліцейський із борідкою скидався на бомжа - чи то маскувався, чи то просто був неохайним. Запросили до синьої машини з мигалкою, защіпнули наручники. Найприкріше, що у Валерія вже лежав у кишені напрямок на роботу, запропонували доглядати за лежачим хворим.
У камері на цементних нарах валялося випадкове лахміття, старі ковдри. На прогулянку виводили у тісне внутрішнє подвір'я, вкрите шифером, там само був і нужник. Тюрма, мабуть, була ізолятором місцевого значення на три поверхи. Вікна кабінетів, що дивилися у двір, були відчинені навстіж, іноді в кабінеті несамовито кричали ті, кого допитували. Щодня видавали по тисячі драхм на харчування (приблизно $4). В'язні акуратно розписувалися у відомості й віддавали гроші поліцейському-астиномікосу, замовляючи щось: булочку, цигарки, пиво чи вино.
В Ігоря паспорта не виявилося, повезли до «соцтабору», як самі нелегали прозвали бомжатник, де вони мешкали. Проїхати через циганську слободу було неможливо, циганчата обліпили машину. «Цигани впізнали нас, але поліцейських до куреня так і не допустили, не видали», - розповідав Валерій. З Ігорем його розлучили, більше вони не бачилися.
Одного разу, розписуючись у відомості, Валерій побачив на столі золотий браслет, ланцюжки з хрестиками, брошки. До столу підводили греків упізнавати речі. З уривків розмов - мову він уже розумів пристойно - прояснилася картина того, що сталося. У районі лютувала група албанців, крали у квартирах, у машинах на паркінгах.
Валерій здогадувався, що його затримання, можливо, лише один із профілактичних заходів. Йому на прогулянці показали спійманих албанців, зовсім молодих хлопців. Невдовзі албанців помістили в його камеру. Поводилися вони коректно, ватажок виявився благородним грабіжником, усю провину взяв на себе, щоб менше постраждали спільники. Мішок Валерію на голову не надягали, взагалі обходилися ввічливо, але все-таки тюрма є тюрма, і коли посадили в зелений автобус-автозак, він відчув полегшення. Салон автобуса був поділений сіткою на клітки, посередині - прохід для вартового-астиномікоса. Привезли до Салонік на пересилання у величезний запльований зал-загін, де сиділи або лежали на речах люди, деякі з дітьми. Були й сім'ї в трьох поколіннях із Болгарії, Румунії, Албанії. Кавказці особливо не вбивалися, малювали на стіні непристойності, чіплялися до дівчат.
Через дві доби вже з іншою партією привезли до перону станції Евксінос. На вузькоколійці стояв софійський потяг, кілька маленьких вагонів. Астиномікос розстебнув наручники і видав квиток до Чопа. У цей самий потяг привезли депортованих стриптизерок. На першій болгарській станції Геагелі невгамовні трудівниці секс-бізнесу зійшли, оточили болгарського прикордонника в синій формі, почали домовлятися. Перехід козячими стежками до Еллади коштує від $200 до $600.
...Через Чоп Валерій не поїхав, дістався до Бухареста і купив жорсткий квиток до Унген, касирка йому нагрубила. Одіссей повернувся в Ітаку з чотирма доларами в кишені. Чи міг він уникнути депортації за прострочену візу? Думаю, що міг, міг навіть отримати грецький паспорт-дьяватиріо (кілька місяців тому в Греції було прийнято закон, згідно з яким особам, що прожили в країні нелегально понад два роки, надається грецьке громадянство). Після прийняття закону нелегали в Греції живуть з надією, стараються не хуліганити, не напиватися, не губити закордонні паспорти. На випадок непередбачених ускладнень з владою чуйні земляки переписують одне в одного телефон в Афінах: 68-75-885, запитати Сергія Аркадійовича, район Нео Психіко, вулиця Ніколо Патріціа, 17-А. Це ж треба, навіть район відповідний: Психіко! Сергію Аркадійовичу, думаю, від такої неспокійної роботи погано спиться.
Валерій на Ніколо Патріціа не дзвонив. Звичайно, випадок, що відловлювали албанців, невдала накладка, невезіння. Він міг уникнути арешту, якби залишився на Сімі або в якійсь іншій ведмежій дірі. Але він не пристосовувався, він повстав, не прийняв принижень і обману, не підкорився диктату блатних. Після повернення поневірявся, терпів нужду, лякали борги з відсотками. Перебивався випадковими заробітками, навіть пік пиріжки, довелося переступити, але не через себе - через умовності. З часом все налагодилося, навіть з боргами розрахувався, з'явилася стабільна робота.
- Поїхав би ще? - запитав я його.
Він усміхнувся:
- Розумієш, я ж там сидів у тюрмі.