Когось приймати ми готові, когось – відштовхуємо (в першу чергу тих, хто на нас зовсім не схожий і не здатний стати «справжнім» німцем, британцем, американцем). Національна самосвідомість – питання, в політиці забарвлене правопопулістською риторикою, але в соціології стає щонайменше предметом серйозних досліджень. Фахівці американського незалежного дослідницького центру Pew Research задалися метою з'ясувати: кого ж населення західних країн готове вважати своїми?
Репрезентативне опитування проводилося на тлі зростаючої імміграційної кризи в 14 державах. У рамках дослідження соціологи дізналися думку понад 14 тисяч осіб, які отримали можливість висловитися на тему національної ідентичності з точки зору кількох аспектів: місця народження, володіння мовою країни проживання, ставлення до місцевих звичаїв і традицій, а також релігійної приналежності.
Як з'ясувалося, місце народження відіграє все меншу роль у сприйнятті «свій – чужий». Так, лише 13% громадян ФРН вважають, що важливо народитися в Німеччині, щоб бути «справжнім» німцем. Нижче серед європейських держав цей показник лише у Швеції – 8%, вище – практично скрізь: від Нідерландів (16%), Франції (25%), Великої Британії (32%) та Іспанії (34%) до Польщі з Італією (по 42%), Греції (50%) та Угорщини, 52% населення якої вважають, що потрібно народитися на території країни, щоб бути справжнім угорцем. Таку точку зору поділяють в середньому 33% європейців, 32% американців, 21% канадців, 13% австралійців та половина населення Японії. Чим вищий освітній рівень опитаних – тим рідше вони бачать взаємозв'язок між місцем народження та можливістю належати до «титульної нації».
Ключовим, з точки зору національної ідентичності, опитані в основному вважають володіння мовою: 77% європейців та 70% американців розглядають цей фактор як найважливіший з точки зору права претендувати на громадянство країни проживання. Знання мови особливо важливе для голландців (84%), менше інших – для італійців (59%), у Німеччині необхідність володіння німецькою вважають дуже значною 79% опитаних Pew Research, і лише два відсотки населення вважають, що вона зовсім не важлива.
Бажання та здатність поділяти місцеві цінності, культуру, традиції, звичаї країни проживання десятиліттями вважалися надзвичайно важливими для належності до «справжніх» німців, французів чи британців: як показують результати опитування, і цей фактор не такий важливий з точки зору багатьох європейців. Лише 48% з нас бачать взаємозв'язок між національною ідентичністю та місцевою культурою, причому розкид по всьому континенту досить великий: цей зв'язок важливий для 68% греків та 66% угорців, але лише для 29% німців та 26% шведів.
Чим старші опитані, чим частіше вони дотримуються правих політичних поглядів, тим частіше вони проводять паралелі між належністю до «своїх» та поділом національних цінностей і звичок.
Нарешті, релігійне питання – найменш значуще з точки зору національної ідентичності та ставлення до неї в Європі, Америці чи Австралії. Лише кожен п'ятнадцятий з опитаних вважає, що важливо бути християнином для того, щоб вважатися «своїм». У США цей взаємозв'язок особливо сильний: 32% американців готові визнати «справжніми американцями» лише християн. У Німеччині всього 11% населення звертають увагу на віру, у Греції 54% можуть визнати «справжнім» греком лише християнина, у Франції, Великій Британії, Польщі, Італії, Угорщині цей показник коливається в діапазоні від 21 до 40%. Не дивно, що більше схильні закривати очі на релігійну приналежність молоді, невіруючі, прихильники лівих політичних традицій.
Підбиваючи підсумки, не можна не відзначити, що німці поставилися до заданих соціологами питань з істинно німецькими раціональністю та поміркованістю. Жителям ФРН найбільш важливо, щоб приїжджі могли розмовляти однією з нами мовою, а питанням культури, релігії та місця народження вони надають далеко не таке велике значення, як багато з європейських сусідів.
Максим СМІРНОВ.
«Русская Германия»