Гарантований дохід для всіх громадян підтримали не скрізь
Як нагадує Бі-бі-сі, революційний економічний експеримент розпочався в січні 2017 року у Фінляндії. Уряд країни протягом двох років щомісяця виплачуватиме двом тисячам осіб гарантований мінімальний дохід у розмірі 560 євро (600 доларів). Учасники, обрані випадковим чином з-поміж тих, хто отримує допомогу з безробіття, отримуватимуть цю суму навіть у тому випадку, якщо знайдуть роботу.
Фінський проєкт є найбільшим з експериментів подібного роду, мета яких – дізнатися, що станеться, якщо в кожного громадянина країни буде гарантоване джерело стабільних грошових надходжень. Ця соціальна концепція відома під назвою «безумовний базовий дохід». «Ми розраховуємо, що базовий дохід забезпечить учасникам впевненість у їхній фінансовій стабільності та дасть їм змогу краще планувати своє життя», – каже Мар'юкка Турунен, представниця фінського бюро соціального забезпечення KELA, яке проводить цей експеримент.
Концепція здається досить простою, але насправді вона революційна. Далеко не всім до вподоби ідея держави, яка роздає гроші направо і наліво просто так. А дехто непокоїться, що за наявності в кожного гарантованого доходу буде неможливо знайти кандидатів на суспільно необхідні, але непопулярні види робіт.
Тим не менш, ідея безумовного базового доходу набирає популярності по всьому світу, від Кремнієвої долини до Індії. Зараз, після світової фінансової кризи 2008 року, багато хто бачить у гарантованому доході оптимальний спосіб реформування систем соціального забезпечення, які в нинішній формі вже не здатні справлятися з навантаженням, а також відповідь на серйозні економічні труднощі, з якими зіткнулася більшість країн світу.
Концепція гарантованого доходу з'явилася не вчора. Наприкінці 1960-х років американський президент Річард Ніксон уперше випробував її на практиці, і експеримент виявився успішним. Ніксон розглядав базовий дохід як ефективний інструмент реформування системи соціального забезпечення. Щоправда, до повномасштабного впровадження концепції справа не дійшла – запротестували республіканці.
Впливові економісти минулого століття Мілтон Фрідман і Фрідріх фон Гаєк вважали, що гарантований дохід у тій чи іншій формі є найкращим способом подолати бідність. У книзі «Право, законодавство та свобода» фон Гаєк описує його як джерело економічної свободи для всіх громадян: «Гарантування певного мінімального доходу для кожного, свого роду планки, нижче якої ніхто не може опуститися навіть у разі неможливості забезпечити себе, видається не лише абсолютно законною формою захисту від ризиків, однакових для всіх, але й обов'язковим елементом Великого суспільства, в якому особистість більше не пред'являтиме запитів до певної невеликої групи людей, до якої вона належить».
В умовах зростання фінансового та політичного тиску на системи соціального забезпечення деякі вважають, що введення безумовного базового доходу стане логічним вирішенням проблеми. Це дійсно може виявитися більш економічним рішенням, ніж існуючі механізми соцзабезпечення, в основному за рахунок того, що його дешевше забезпечувати та контролювати. Однак основна причина, через яку багато хто повертається до концепції базового доходу сьогодні, полягає в тому, що в ній бачать спосіб захистити пересічних громадян від глобальних економічних потрясінь.
Світ досі не оговтався від наслідків фінансової кризи 2008 року. Крім того, зростає занепокоєння щодо автоматизації праці – роботи та штучний інтелект загрожують позбавити багатьох людей роботи. Базовий дохід міг би дати громадянам можливість переглянути своє місце на оновленому ринку праці. «Ми сподіваємося, що учасники нашого проєкту займуться пошуками роботи на умовах неповної зайнятості або відкриють власний бізнес», – каже Турунен.
За деякими свідченнями, такий результат можливий. У 1968 році Ніксон розпорядився про проведення експерименту, в рамках якого 8500 учасників отримували гарантований річний дохід приблизно в 1600 доларів у розрахунку на сім'ю з чотирьох осіб (що приблизно в нинішніх грошах становило б 10 тисяч доларів). Ці «безкоштовні гроші» практично не вплинули на зайнятість учасників: ті з них, хто став працювати менше, витрачали вивільнений час на інші суспільно значущі заняття.
За словами нідерландського історика Рутгера Брегмана, прихильника введення базового доходу та автора книги «Утопія для реалістів», експеримент Ніксона мав великий вплив на учасників: «Одна жінка, мати, отримала науковий ступінь з психології та влаштувалася на посаду дослідниці. Інша пішла на курси акторської майстерності, а її чоловік почав складати музику». Друга жінка розповіла дослідникам, що вони з чоловіком реалізувалися в мистецтві. Учені також дійшли висновку, що молодь, якій не доводилося заробляти собі на життя, в основному витрачала більше часу на навчання.
Схожий експеримент провели в Канаді в 1970-х роках: 30% населення містечка Дафін у провінції Манітоба отримали 15 000 доларів на особу. Аналіз результатів, проведений у 2011 році економістом з Університету Манітоби Івлін Форже, показав, що серед дітей, які брали участь в експерименті, збільшилася кількість тих, хто закінчив середню школу, а кількість випадків госпіталізації серед учасників скоротилася на 8,5%. Рівень зайнятості серед дорослих учасників при цьому не зазнав жодних змін.
Незважаючи на успіх цих проєктів, політичні зміни в США та Канаді не дозволили їм вилитися в більш масштабні програми. Чи можливе подібне сьогодні?
Експерименти, подібні до фінського, планують провести в канадській провінції Онтаріо, в каліфорнійському Окленді та нідерландському Утрехті. У Шотландії влада двох міст – Глазго та Файф – також оголосила про намір випробувати концепцію базового доходу. Ідею підтримують політики в різних країнах Європи, зокрема лідер британських лейбористів Джеремі Корбін.
Але чи можна очікувати позитивних результатів? У Великобританії допомогу з безробіття отримують приблизно п'ять мільйонів осіб. У 2015 році бюджет системи соціального забезпечення країни становив 258 млрд фунтів стерлінгів (320 млрд доларів). Якщо поділити цю суму порівну між приблизно 50 мільйонами дорослих громадян, кожен отримуватиме по 5160 фунтів стерлінгів (6400 доларів) на рік.
Ця сума набагато менша, ніж 13 124 фунти стерлінгів (16 280 доларів) на рік, які можна заробити на постійній роботі з мінімальним рівнем зарплати, встановлюваним британським урядом. Багатьом такий розмір безумовного базового доходу видасться надто скромним. Він навіть менший за розмір допомоги, яку зараз виплачують деяким безробітним – тієї допомоги, яку, за задумом авторів більшості моделей, і має замінити гарантований дохід.
У Великобританії безробітні віком старше 25 років можуть отримувати до 3800 фунтів стерлінгів (4714 доларів) на рік у вигляді допомоги на період пошуку роботи, а також у середньому 4992 фунти стерлінгів (6192 долари) на рік у вигляді допомоги на оплату житла. Тим не менш, згідно з результатами нещодавнього опитування, 64% населення Європи та 62% населення Великобританії проголосували б за введення базового доходу, якби їм випала така можливість.
Втім, не всім ця ідея до вподоби. У 2016 році жителі Швейцарії проголосували на референдумі проти пропозиції виплачувати кожному дорослому громадянину по 2500 франків (2418 доларів) на місяць, а неповнолітнім – чверть цієї суми. Противники цієї ідеї посилалися на пов'язані з нею неприпустимо високі витрати, а також заявляли, що вона заохочуватиме людей до того, щоб кидати роботу – особливо низькооплачувану, ручну працю. Хто погодиться працювати прибиральником або вивозити сміття, якщо базовий дохід дозволяє цього не робити?
Однак прихильники базового доходу стверджують, що він здатен змусити суспільство по-новому поглянути на важливість непрестижних видів праці, а також на рівень зарплат тих, хто ними займається. Дійсно, наявність гарантованого джерела доходу, хай навіть додаткового, може змінити наше ставлення до постулату, який говорить, що тільки працюючі люди є повноцінними членами суспільства.
Концепція зайнятості є центральною для сучасного суспільства. Робота розглядається як невід'ємна частина самоідентифікації людини. Однак неоплачувана продуктивна праця – волонтерство, ведення домашнього господарства та догляд за утриманцями – залишається недооціненою.
Годфрі Моус, громадський активіст і заступник секретаря мельбурнського відділення Національної профспілки працівників Австралії, стверджує, що введення базового доходу докорінно змінило б наше ставлення до праці. У статті, опублікованій британською The Guardian у 2013 році, він пише: «Уявіть собі, скільки вивільниться творчої енергії, який сплеск інновацій та підприємництва відбудеться, якщо кожному громадянину буде гарантовано певний рівень життя. Люди зможуть відкривати соціальні підприємства та кооперативи, займатися малим бізнесом без страху втратити засоби до існування».
Існує навіть думка, що наявність гарантованого доходу може позитивно вплинути на становище людей, які працюють у штаті. Якщо людина не змушена хапатися за першу-ліпшу пропозицію, вона може вимагати вищої зарплати та гідніших умов праці.
Втім, у концепції є й критики. Дмитро Кляйнер, автор «Маніфесту телекомуніста», заперечує, що введення гарантованого доходу може підстьобнути інфляцію, оскільки люди почнуть витрачати більше грошей. Є також побоювання, що експерименти, обмежені в часі, не здатні відобразити справжні соціальні зміни, до яких може призвести введення базового доходу на постійній основі. Не виключено, що учасники подібних проєктів використовують вивільнений час для навчання або опанування нової професії саме тому, що після закінчення експерименту їм знову доведеться шукати роботу.
Крім того, вибір учасників з числа людей, які сидять на допомозі, не показовий, оскільки не дає уявлення про те, що може статися, якщо гарантований дохід буде гарантовано всім. Оцінити вплив концепції базового доходу на наші уявлення про зайнятість можна буде лише в разі її повсюдного впровадження.
Водночас фінський експеримент критикують за скромний розмір виплат. У Фінляндії з її високим рівнем життя тих 560 євро на місяць, які отримують учасники, надовго не вистачить.
Незважаючи на вищесказане, як прихильники, так і противники ідеї будуть пильно спостерігати за фінським проєктом та за іншими подібними експериментами, з метою з'ясувати, до чого може призвести наявність джерела невеликого гарантованого доходу. Не виключено, що зайнятості в її нинішній формі скоро прийде кінець.