«Дівчата для роботи масажистками. Досвід необов'язковий. Зарплата до 400 фунтів», – двадцятип'ятирічний Томаш Машкевич перекладає мені, збиваючись на смішки, написане польською оголошення. Оголошення на аркуші яскраво-салатового паперу приклеєне на вітрину газетної крамниці в лондонському районі Гаммерсміт. Це місцева «стіна плачу». Не єврейська, як в Єрусалимі, а польська – в Лондоні. Усе почалося з кількох оголошень польською, які власник крамниці пару років тому дозволив приклеювати на вітрину в надії, що це приверне покупців. Його розрахунок виправдався: сьогодні вся вітрина знизу догори заклеєна кольоровими папірцями, на яких від руки англійською та польською написані сотні оголошень про пропоновану роботу або її пошук. Біля «стіни плачу» з блокнотами та ручками стоять десятки чоловіків і жінок різного віку. Вони старанно переписують номери телефонів потенційних роботодавців.
«Чотириста фунтів – у Варшаві це дуже хороша місячна зарплата», – каже Томаш. Десять днів тому він прибув на лондонський автовокзал Victoria автобусом з Варшави, до якої добирався кілька годин зі свого рідного Плоцька в Центральній Польщі. До Лондона Томаш приїхав не на порожнє місце – тут уже більше року офіціанткою працює його старша сестра. Але він не хоче йти в офіціанти: «Таку роботу я міг би знайти і у Варшаві». У Лондоні сподівається знайти роботу в офісі – щоб була користь від чотирьох років вивчення економіки та мов в університеті.
Лондон сьогодні повний такими, як Томаш та його сестра Моніка. Ще влітку 2004 року на касах супермаркету різко оновився склад продавців. Смагляві, зі східними рисами обличчя Алі, Мехмет, Саміра та Зухра кудись зникли, а їхнє місце зайняли світлоокі та світловолосі Адам, Лех, Данута та Моніка. Польські імена та акцент майже миттєво стали типовими в лондонській сфері обслуговування, а трохи згодом і по всій Британії. Сьогодні, два роки потому, замовляючи каву, наймаючи прибиральницю або викликаючи сантехніка, мешканець Британії найімовірніше зіткнеться з нещодавнім трудовим мігрантом зі сходу – одним із понад трьохсот тисяч східноєвропейців, які після розширення Євросоюзу 1 травня 2004 року приїхали сюди в пошуках кращої долі. Цього дня в Західній Європі побоювалися багато хто. У «старій Європі» політики, економісти, журналісти, профспілки, та й прості обивателі серйозно побоювалися, що одразу після розширення ЄС сюди спрямуються сотні тисяч східноєвропейців, готових працювати за копійки та відбирати робочі місця. Тому 12 із 15 країн «старого ЄС» запровадили обмеження на міграцію робочої сили з нових країн-членів.
Країни із зарегульованими ринками праці вимагали зберегти для східноєвропейців колишні правила: вони можуть працювати лише за наявності відповідних дозволів. Єврокомісія погодилася на відстрочку вирішення питання (строк перехідного періоду – сім років). Поки що свої ринки праці для східноєвропейців відкрили лише три країни – Великобританія, Ірландія та Швеція. Тут порахували, що мігранти підуть на користь гнучким ринкам праці. Справді, менш ніж за два роки до цих трьох країн перебралися понад п'ятсот тисяч людей зі Східної Європи (значно більше, ніж передбачалося до розширення ЄС), але жодної катастрофи не сталося. Навпаки – експеримент виявився вельми успішним.
Переселення народів
Трудові мігранти буквально заполонили Британські острови. На початку 2004 року британський заступник міністра внутрішніх справ Тоні Макналті, який курує питання міграції, заявив, що до країни щороку в'їжджатимуть від 5 до 13 тис. мігрантів із нових держав ЄС щороку. Критики уряду консерватори називали значно вищі цифри – до 70-80 тис. на рік. Насправді приплив виявився ще масштабнішим: з травня 2004-го по грудень 2005 року до країни в'їхало 329 тис. мігрантів. До квітня 2006 року ця цифра, як очікується, досягне 400 тис. осіб. Тобто щороку до Британії з нових країн ЄС в'їжджають 200 тис. осіб.
Чимало східноєвропейців приїхало і до сусідньої Ірландії – за двадцять місяців з моменту розширення ЄС 160 тис. мігрантів (близько 90 тис. на рік). Для країни з населенням у 4,8 млн осіб це дуже багато – сьогодні на приїхалих із нових країн ЄС припадає 2,4% усіх мешканців працездатного віку. До Швеції ж за півтора року приїхало всього 10 тис. осіб. «Британія та Ірландія – англомовні країни, а англійська є найпопулярнішою з іноземних мов у Східній Європі. Вакансій у цих країнах більше, ніж у Швеції. Роботу знайти простіше. Звільнитися, в разі потреби, теж. Плюс у Лондоні, Манчестері та Дубліні вже були громади з представників східноєвропейських країн, на які нові мігранти могли покладатися на перших порах», – коментує ситуацію старший науковий співробітник Центру міграції, політики та суспільства (Compas) Оксфордського університету Мартін Рус.
Основним постачальником мігрантів стала Польща – найбільш населена з нових країн ЄС із рівнем безробіття, що перевищує 18%. За офіційними даними, менш ніж за два роки на Британські острови приїхали 270 тис. поляків (дві третини – до Британії, третина – до Ірландії). Багато трудових мігрантів приїхало з Литви, Словаччини та Латвії (з Чехії, Угорщини, Естонії та Словенії – значно менше).
Молоді східноєвропейці – 83% мігрантів становлять молоді люди 18-34 років – особливо на перших порах, готові братися за будь-яку роботу, навіть якщо їхній рівень освіти та навичок дозволив би їм займатися чимось кваліфікованішим. 22-річна Ірина Черняк, яка приїхала до Лондона з Таллінна після закінчення університету (спеціальність за дипломом – «маркетинг і реклама»), спочатку працювала в агентстві нерухомості та в магазині. Але через кілька місяців змогла знайти роботу за фахом, зараз займається маркетинговими дослідженнями і, як зізнається, загалом задоволена: «В Естонії знайти таку роботу одразу після університету було б складніше». Різна міграція
Всупереч похмурим прогнозам противників відкриття кордонів, міграція не призвела до економічної катастрофи. У лютому 2006 року Європейська комісія опублікувала звіт, у якому оцінила ефект міграції зі сходу на захід Євросоюзу як «виключно позитивний». Міграція сприяла економічному зростанню та зростанню загальної кількості зайнятих. Водночас вона не призвела до зростання безробіття та збільшення виплат соціальних допомог у тих країнах, куди спрямувалися іммігранти. Приїжджі не відбирали роботу у місцевих, – вони заповнювали наявні вакансії, особливо в тих секторах і регіонах, які були непопулярні серед аборигенів.
Як свідчать дані британського мінпраці, з травня 2004 року загальна частка зайнятих в економіці зросла майже на 3%. Чиновники пояснюють це тим, що багато східноєвропейців, які раніше працювали в країні нелегально, вийшли з тіні та зареєструвалися офіційно. Соціальні ж допомоги у Британії отримали лише 1.200 із 300 тис. мігрантів. Виступаючи на початку 2006 року з приводу міграції, Тоні Блер похвалив східноєвропейців за високу трудову етику, якою дуже задоволені британські роботодавці. «Ми відчинили ворота для тих, хто хотів працювати, і нові мігранти показали, що вони справді їдуть для того, щоб працювати та збільшувати добробут», – заявив британський прем'єр-міністр.
У Британії та Ірландії існують сотні тисяч вакансій, особливо у віддалених сільських районах, які не заповнювалися роками. Зазвичай це ті вакансії, які не приваблювали місцевих жителів – будівельники, водії автобусів, сільськогосподарські робітники. За даними британського мінпраці, у готелях і ресторанах знайшли роботу 24% нових мігрантів, у сільському господарстві – 14%, у будівництві – 9%, у харчовій промисловості – 8%. Середній заробіток приїжджих становив $7,9-10,5 на годину – трохи вище британської мінімальної зарплати ($7,9 на годину). І навіть за невеликими за місцевими рівнями заробітками мігранти готові їхати в найвіддаленіші куточки країни. На початок 2006 року східноєвропейці становили понад 1,5% усіх зайнятих у Північній Шотландії, Західному Уельсі та в сільських районах Східної Англії.
На захід їдуть і професіонали. Тридцятитрирічний Імре Бун, лікар з угорського міста Мішкольц, на початку 2005 року отримав листа від британських хедхантерів. Вони запрошували його на співбесіду в Будапешт. Після того як Буну запропонували роботу, він провів три місяці на спеціальних підготовчих курсах з медичної англійської, які оплачував його майбутній роботодавець. Зараз він працює в лікарні St. Mary’s у Лондоні – одному із закладів британської державної системи охорони здоров'я NHS. Британські компанії з набору персоналу повідомляють про цілу низку заявок на пошук у країнах Східної Європи професіоналів – лікарів, архітекторів, фінансистів, інженерів.
Серед мігрантів є й підприємці. Одна з особливостей інтеграції мігрантів у Британії – багато хто з них відкриває власний бізнес. Частка підприємців серед приїжджих майже вдвічі вища, ніж серед місцевого населення. У Лондоні активно зростають бізнеси, які або обслуговують нових мігрантів, наприклад, продуктові магазини з польськими, литовськими та угорськими продуктами, або надають їм робочі місця – будівельні компанії, фірми з ремонту автомобілів та електрообладнання.
Втім, знайти роботу вдається не всім. Близько 15% приїжджих до Британії та Ірландії вже через кілька місяців повертаються додому. Біля «стіни плачу» розповідають історії про нечесних роботодавців, які відмовлялися платити, про проблеми з пошуком житла та складнощі з відкриттям банківського рахунку. Оскільки новим мігрантам закрито доступ до соціальних пільг, вони не можуть одразу після прибуття в країну скористатися притулками для бездомних або шукати вакансії в державних центрах зайнятості.
Напруга спадає
Відтік робочої сили на Захід пішов на користь і тим країнам, звідки мігранти виїжджають: практично всюди почало скорочуватися безробіття. «Можливість поїхати до Британії чи Ірландії зняла напругу з ринків праці в Польщі, Словаччині та країнах Балтії. Особливо в депресивних регіонах – там, де закрилася важка індустрія і роботу знайти складно. Міграція скоротила загальний рівень безробіття і призвела до того, що роботодавці стали більше цінувати своїх співробітників. Адже ті, якщо їх не влаштовують умови роботи, можуть вирушити до Дубліна чи Ньюкасла. Тому в цих країнах зростає зарплата і покращуються умови праці», – каже головний економіст Лондонського центру європейської реформи Катінка Баріш.
Звісно, безробіття на сході Європи знижуватиметься не нескінченно. У колишніх соцкраїнах є велика група безробітних, яким складно знайти роботу навіть за низького безробіття. Здебільшого це люди старші за 45 років, колишня кваліфікація яких виявилася непотрібною у зв'язку із закриттям важкої індустрії, а нові навички їм здобувати важко. Від'їзд молоді, особливо з деяких секторів, призвів до формування локального дефіциту працівників. У результаті Польща та країни Балтії виявилися змушені завозити робітників і будівельників з України, з Білорусі та Росії. Так, сьогодні на Гданській судноверфі, де зароджувалася польська «Солідарність», майже третина працівників – українці.
Міграційний потік призвів до перекроювання економічної карти Європи. З розширенням ЄС у східноєвропейських країнах стався бум малобюджетної авіації. Ірландська авіакомпанія Ryanair сьогодні вже літає до 15 міст регіону, а британська Easyjet – до 14. Також прискореними темпами розвивається швидка ділова авіація в Москві та інших великих містах.
«Я щомісяця відправляю батькам $400. Завдяки цьому вони змогли перебудувати будинок і дозволити собі вищий рівень життя», – розповідає 28-річна Малгожата Мотшицька з польського міста Легниця. За оцінками лондонського центру Economist Intelligence Unit (EIU), сумарний обсяг грошових переказів з Британії та Ірландії до Польщі у 2006 році становитиме $6,5-7 млрд. Частина цих доходів буде витрачена на споживання, частина – на інвестиції. Та сама Малгожата приїхала до Лондона у вересні 2004 року і знайшла роботу в солярії. За рік Мотшицька, яка має диплом Вроцлавського університету, стала менеджером салону. Зараз вона відкладає гроші, щоб через кілька років повернутися додому і відкрити власний солярій, під який збирається відвести перший поверх перебудованого батьківського будинку.
Вакцина від мультикульти
Східноєвропейська міграція припала Західній Європі дуже до речі ще й через появу тут доморощеного ісламського фундаменталізму. «Європейці несподівано для себе усвідомили, що деякі меншини не хочуть асимілюватися в місцеве суспільство. Тому багато європейців віддають перевагу тому, щоб нові мігранти були білими і не мусульманами. В ідеалі – щоб вони були також європейцями, вирослими в християнській традиції. Саме таких мігрантів Західній Європі можуть дати Угорщина, Польща чи Литва. Західні європейці почали розглядати східноєвропейських мігрантів як корисну вакцину. Вони вирішують економічні проблеми, але не порушують сформоване культурне середовище, оскільки загалом дотримуються тих самих цінностей», – вважає Мартін Рус із Compas.
Такі настрої вже знаходять відображення в міграційній політиці європейських країн. Та сама Британія на початку березня оголосила про нову бальну систему оцінки мігрантів. Це нововведення практично закриє дорогу для низькокваліфікованих мігрантів з-за меж ЄС. Цим невдоволені, наприклад, індійська та пакистанська громади, але, згідно з опитуваннями, понад 80% виборців вважають, що в країну потрібно пускати лише висококваліфікованих фахівців.
Східноєвропейські мігранти часто потрапляють в уже сформовані діаспори. Наприклад, ще до 2004 року в Британії жила стотисячна громада поляків. Частина її існувала з кінця 1940-х, коли поляки втікали з Польщі від соціалістичної влади. Частина – мігранти 1980-х і 1990-х, а також ті, хто приїхав зовсім нещодавно – хто за дозволами на роботу, хто нелегально. Загалом за два роки польська громада виросла втричі. Сьогодні в Лондоні виходять три польські газети, будуються культурні центри та нові школи. Польські католицькі церкви, ще п'ять років тому відносно порожні, сьогодні проводять недільну месу в три зміни. І то деяким парафіянам доводиться молитися на сходинках костелів.
Несподіваним наслідком міграції з нових країн – членів ЄС стало й те, що в Британії та Ірландії різко виросла російськомовна громада. До половини мігрантів з Литви, Латвії та Естонії припадає на росіян і російськомовних, які мають громадянства цих країн. Багато з «балтійських росіян» не бачать для себе перспектив на батьківщині – хтось через національну політику, хтось через невеликий розмір самих держав – і тому пробують себе на Британських островах у найрізноманітніших іпостасях, від будівельників і нянь до програмістів і фінансистів. За деякими оцінками, з приблизно 200-250 тис. російськомовних жителів Лондона близько половини припадає на мігрантів з країн Балтії.
Успіх східноєвропейської міграції до Британії та Ірландії став ще одним доказом переваги їхньої моделі ринку праці над континентальною. «Цей досвід показує, що розширений ЄС наближається до більш ринкової моделі ринку праці, в якій зростає мобільність, а пропозиція та попит на робочу силу підпорядковуються законам ринку, а не дивним рішенням Парижа і Берліна, які намагаються уникнути участі в єдиному ринку праці та активно захищають свій ринок праці під приводом захисту інтересів робітників. У результаті вони отримують високе безробіття, скорочення зайнятості та низьке зростання. Тобто якраз прямо протилежні речі тим, які отримали країни, що відкрили свої ринки праці», – говорить фахівець з міграції лондонського центру Institute for Public Policy Research Денні Срискандараджа.
Єврокомісія у своєму лютневому звіті рекомендувала іншим країнам ЄС не чекати 2011 року і відмовитися від мораторію на пересування робочої сили раніше. Влада Іспанії та Фінляндії вже заявила про намір відкрити свої ринки для східноєвропейців у травні 2006 року. Найближчим часом мораторій можуть скасувати також Португалія, Греція, Бельгія та Нідерланди. Однак Німеччина, Австрія, Франція та Італія наполягають на збереженні чинної системи. Вони вважають, що їхні ринки праці не готові до масштабного припливу східноєвропейських мігрантів. Тож ці держави на кілька років випадуть із формованого високомобільного ринку праці, який дедалі більше пов'язує європейські країни.
Тим часом уже сьогодні близько ста тисяч британців щороку їдуть жити до Іспанії. Приблизно стільки ж іспанців вирушають на північ – до Лондона, Дубліна, Стокгольма, Амстердама. Багато зі східноєвропейців, які заполонили Британські острови, не збираються залишатися там назавжди. Хтось хоче в майбутньому повернутися додому з досвідом, мовою та капіталом. Хтось планує жити на теплих берегах Середземного моря. Мобільність європейців значно зросла, а ринок праці стає більш конкурентним і гнучким. Це наближає ЄС до давньої заповітної мети – конкуренції з дуже мобільним ринком праці США. Американці набагато більш схильні переїжджати за тисячі кілометрів у пошуках кращих умов праці та життя. Тепер цим же шляхом готові йти й європейці – принаймні ті, хто не сподівається на допомогу профспілок і держави.