Знахідка для кишенькового злодія
Як пишуть «Новые известия», наших за кордоном видно здалеку — тільки ми носимо з собою товсті гаманці, у той час як увесь світ уже давно перейшов на пластикові картки. Саме за тугі пачки доларів нас і люблять кишенькові злодії. Особливо часто вони орудують біля обмінних пунктів: трохи уваги — і одразу видно, де ви зберігаєте гроші. У деяких країнах (особливо грішить цим колишній соцтабір; але й «капіталісти» не виняток) дуже люблять викрадати жіночі сумочки.
Майже в усіх ресторанах Будапешта, наприклад, висить знак — перекреслена спинка стільця з сумкою, що висить на ній. Це означає, що сумочку краще ставити на стіл. Авторка статті одного разу не послухалася цього знака й автоматично закинула рюкзак позаду себе на стілець. Коли прийшов час розраховуватися, рюкзака на місці не виявилося. Мені тоді пощастило: побачивши, що я хапаюся за серце, офіціант урочисто виніс сумку перед наші здивовані очі. Виявилося, що він так пожартував — ну й заодно провчив довірливу туристку.
Резюме. Перш ніж вийти з обмінного пункту, покладіть купюри куди треба — не демонструйте всім навколишнім, де ви їх тримаєте. Ще одна стара істина: не зберігайте гроші в одному місці. Можна залишати максимум заощаджень у готельному сейфі, а з собою брати невеликі суми. Але краще все ж завести пластикову картку. Якщо вас обікрали під час екскурсії або в дорозі (якщо йдеться про автобусні тури), то теоретично можете вимагати відшкодування збитків від туристичної компанії, яка відправила вас у поїздку. Однак у туристичних агентствах не пригадають випадку, коли постраждалому вдавалося отримати свої грошики назад.
Бережи рахунок змолоду
Ми любимо смачно поїсти, добре випити й розрахуватися, не дивлячись на рахунок. У деяких південних країнах цим активно користуються. Наприклад, в Іспанії, якщо ви «гуляєте» компанією з п'яти-шести осіб, до вашого рахунку можуть запросто приписати зайві €20-30. І дуже образяться, якщо ви раптом помітите приписку й зажадаєте нового, уже правильного рахунку.
В Італії можуть просто забути подати одну із замовлених вами страв, але не сумнівайтеся, що включити її вартість у рахунок не забудуть. У Туреччині, навпаки, нерідкі такі випадки: підпилій компанії приносять на стіл страву, яку не замовляли. Коли наприкінці вечора ви попросите рахунок, одна ця випадково затесана страва коштуватиме стільки ж, скільки всі інші разом узяті. Також турки, знаючи обмежені можливості наших співвітчизників в іноземних мовах, люблять давати меню, де вказано не повну вартість страви, а ціну за 100 г. І вже коли вам принесуть рахунок, ви зрозумієте, що стейк важив не менше півкілограма й коштує не €10 (як у меню), а всі 50.
Ще про один спосіб обдурити туриста ми дізналися, вечеряючи втрьох в одному милому афінському ресторані. Замовляючи страви, ми попросили зробити три окремі рахунки англійською мовою. Офіціант слухняно кивнув, але наприкінці вечора приніс один рахунок, та ще й грецькою. Уважно вивчивши папірець, ми попросили пояснити, що означають кілька цифр, помножених на три, — притому що всі ми їли різні страви. Офіціант не змигнувши оком почав розповідати, що це, мовляв, рахунок за хліб, то — за перець і масло (бачите маленькі пакетики біля кожної тарілки?), а ще один пункт вартістю €3 трактувався як плата за... скатертину: офіціант пере її власними руками й не має наміру робити це безкоштовно.
Після того як хліб і масло ми повернули назад, а про чайові порадили греку забути, він наздогнав нас біля виходу: «Ви ж росіяни? А чому поводитеся так дивно? Зазвичай ваші співвітчизники не перевіряють рахунки...»
Резюме. Не червонійте, якщо ловите офіціанта на неправильному рахунку. Це йому має бути соромно, а не вам. Сумніваєтеся — тоді вивчайте папір із калькулятором у руках; чомусь наші туристи дуже цього соромляться. Якщо ж ви помітили незначну приписку до рахунку, усміхайтеся офіціанту як ні в чому не бувало, але чайові принципово не давайте. Він усе зрозуміє. Загалом, більше спілкуйтеся з обслуговуючим персоналом. Якщо в меню невиразно вказана ціна, не соромтеся запитати вартість страви до того, як ви зробили замовлення. І уважно стежте за тим, що їсте, — якщо на столі з'явилася страва-сюрприз, не варто за замовчуванням приймати її як комплімент.
Стій, паровозе
Що гріха таїти: ми любимо лаяти все вітчизняне й перебуваємо в повній упевненості, що на Заході багатьох проблем не існує. Як би не так. Приготуйтеся до того, що недбальство є в усіх країнах. В Європі пофігізм особливо притаманний французам, іспанцям та італійцям. Наприклад, одного разу в Ніцці з вини недбалого касира нам із подругою довелося заночувати просто неба.
Справа була так. Ми з подругою оселилися в невеликому містечку Вільфранш на Лазурному узбережжі. Швидко вивчивши всі місцеві пам'ятки, вирішили поїхати до Ніцци. Зворотний квиток вирішили купити заздалегідь. Касир повідомив нам, що останній поїзд на Вільфранш відходить о 22:50. Увесь день ми, щасливі, бігали по Ніцці, просадили майже всі готівку. Коли о 22:30 ми прибули на вокзал, перший-ліпший зустрічний контролер осадив наші захоплення. «Мадам, такого поїзда немає, — повідомив він, вивчивши наші проїзні документи. — Раджу викинути квитки у смітник і приходити завтра зранку».
Втратити майже €30 ми були не готові й пішли сваритися з касиром. Той довго показував нам свій комп'ютер, скаржився на збої в програмі... Гроші нам зрештою повернули, але, на жаль, цієї суми не вистачило ні на таксі, ні на готель. Тому всю ніч ми провели у відкритій кав'ярні, зігріваючись червоним вином — на узбережжі після заходу сонця стає досить холодно.
Треба сказати, господарі закладу виявилися премилими людьми: дізнавшись про наші проблеми, вони дуже переживали й навіть принесли нам... чорні пакети для сміття з акуратно вирізаними дірками для голови та рук.
Резюме. З електричками на півдні Європи трапляються проблеми. Вони можуть запізнитися на 30–40 хвилин, а можуть і взагалі не прийти. Тому, вирушаючи в інше місто, постарайтеся заздалегідь перевірити розклад і мати в запасі інші шляхи відступу — принаймні, поцікавтеся, скільки коштує таксі або номер у готелі, і завжди майте в заначці потрібну суму.
Що німцю добре, то росіянину — витрати
Про педантичність мешканців Німеччини чули всі, проте ці розповіді нерідко сприймаються як щось відсторонене. А от коли скрупульозність стосується особисто вас і ви до неї не готові, виникають неприємності. Ми з чоловіком якось постраждали через німецьку вдачу приблизно на сотню євро.
Будучи в Німеччині, разом із групою поїхали на екскурсію кудись під Берлін. Коли гід повідомив, що виїзд назад призначено рівно на 19:00, ми сприйняли його слова не надто серйозно: ну який же російський турист не знає, що хвилин двадцять після призначеного часу автобус слухняно чекатиме на тих, хто запізнився?
Це нас і згубило. Уже о 19:15 автобуса на потрібному місці не виявилося. Якийсь час ми судомно бігали серед низки екскурсійних автобусів. Поступово до нас приєдналися інші, хто відстав від групи. Нас зібралося вже чоловік двадцять, коли натовп нарешті зрозумів: до Берліна доведеться добиратися на таксі. І ось тут товариші по нещастю миттєво забули про почуття ліктя і почали цими самими ліктями відштовхувати один одного від автомобілів із шашечками. Загалом, до готелю ми дісталися після опівночі, витративши майже €100 на таксі і втративши зайві години три на пошуки готелю.
А коли наступного дня зустріли нашого гіда, той навіть не зрозумів, у чому, власне, суть наших претензій — мовляв, вибачте, добродії, але ж я чітко сказав, що автобус відходить о 19:00. Гід, на нашу біду, виявився істинним арійцем.
Резюме. Будучи в Німеччині, Швейцарії, Швеції та Австрії, пам'ятайте, що запізнення вважається в цих країнах вершиною поганого тону. Щоб зберегти нерви і гроші, краще зайвий раз відмовитися від сподівання на «може» і звірити годинник.