Прапори Чехії та України
Про це та інше – в інтерв'ю з Богданом Райчинецем, який представляє українців у Комітеті з національних меншин при уряді Чехії.
– Богдане, розкажіть про себе.
– Я народився в Празі. Моя мама українка, народилася вже в Чехії, а тато приїхав із Закарпаття у шістдесяті. Їхні батьки – теж українці. І прабатьки. Усі вони були частиною української культури, її історії, самобутності. Після «оксамитової революції» 1989 року я почав розуміти, що в Чехії досить довго існує самостійна українська спільнота, там – спільні інтереси – культурні, мовні, і потроху звик до неї. Я їздив в Україну з дитинства. Ставши старшим, там же й навчався. Почав дружити та спілкуватися з українцями, які почали приїжджати сюди після 1990 року на заробітки або пізніше вирішили прожити своє життя тут, у Чехії.
– А українці сприймають вас як свого? Ви тут народилися. З одного боку ви українець, а з іншого – все ж не зовсім.
– Дуже правильне питання, мені його часто задають. Я думаю, що українці дуже дружні, незалежно від того, де вони народилися – в Україні, Чехії чи в Америці. Це питання складне ще й тому, що в української діаспори в еміграції дуже велика історія, близько 100 років, що вже серйозний термін. Тому розуміння того, хто є українцем, а хто ні – приходить дуже швидко: якщо вас виховали в українському дусі, українською мовою, і водночас ви розумієте, що можете допомогти українській державі, нехай трохи, але все-таки допомогти, то знайти взаєморозуміння між попереднім і нинішнім поколіннями – взагалі не проблема. Але я представляю українську діаспору при уряді Чехії не тому, що хотів би формалізувати свій статус. Я працюю на громадських засадах, добровільно. Не можу сказати, що я людина, спеціально обрана і представляю інтереси всіх українців, які проживають у Чехії. Про це мова не йде. Я просто хочу захищати певні принципи та основи, які могли б допомогти українській спільноті, що живе в Чехії, а може й тим, хто перебуває в Україні.
Державний секретар Чеської Республіки з питань Європейського Союзу Томаш Проуза: «Для нас українці – вже природна, повноцінна частина чеського суспільства. Українці, які приїхали до Чехії, без проблем інтегруються, ніхто проти них не протестує»
– Хто для вас є частиною української діаспори? Люди з чеським громадянством, з ПМП, з видом на проживання?
– Наша спільнота змінюється, вона жива і існує вже 20 років, як і російська. Це люди, які народилися тут або які прибули сюди дітьми і мають чеське підданство. Але ми знаємо, що така діаспора довго б не прожила. Неминуча інтеграція, і наступні покоління вже більшою мірою вважають себе чехами і навіть не говорять рідними мовами. Буває таке, що люди, які прожили тут вже 15-20 років, іноді самі того не усвідомлюючи, починають створювати основу нової діаспори. Таким чином, ця діаспора постійно поповнюється.
– Ну а ті, хто просто приїхав сюди на заробітки – вони частина української діаспори?
– Мені здається, що якщо ці люди не є активною частиною української спільноти, не беруть участі в громадському житті, то вони не хочуть вважати себе діаспорою. Тому що насправді вони бажають повернутися в Україну, і їх питання життя українців у Чехії не дуже хвилюють. Це й зрозуміло. Їх цікавить лише можливість заробити гроші і поїхати на батьківщину. Незважаючи на те, що ми самі не поділяємо українців за якоюсь ознакою, абсолютно очевидно, що у таких людей інші пріоритети – виживати, заробляти гроші, годувати сім'ї.
– Після Майдану, анексії Криму, війни, що почалася, російська діаспора в Чехії розкололася. І настрої в ній приблизно такі ж, як серед росіян у Росії. Більшість – за Путіна, решта – ні. Чи існує якийсь подібний розкол в українській діаспорі?
– Я з таким практично не стикався. Зрозуміло, що є російськомовні українці та україномовні українці. Але можна сказати, що навпаки – українська спільнота в Чехії ще сильніше об'єдналася. Коли в країні йде військовий конфлікт і існує загроза не тільки цілісності, але й незалежності держави, всі діаспори, і я зараз говорю не тільки про Україну, починають об'єднуватися і працювати на благо батьківщини. Будь-яка загроза для країни об'єднує членів діаспори.
– Які основні проблеми в української діаспори, що проживає в Чехії?
– Потрібно, щоб більшість українців усвідомлювало, що тут житимуть їхні діти, що їм нема чого боятися, що треба залишатися гордими, самосвідомими, але при цьому підтримувати культурні вимоги Чехії. Коли таке розуміння стане загальним – це буде великий крок вперед. І тоді вся українська діаспора, яка живе тут з часів Масарика, навіть з урахуванням тієї паузи, яка завершилася в дев'яності роки, зможе стати гідною частиною чеського суспільства, зможе збагатити самобутнє етносередовище Чеської Республіки. Без комплексів, без агресії, в кращих українських традиціях.
– Чехія не може скасувати візи для України, оскільки це питання країн Шенгенської угоди. Але Чехія може зробити якісь кроки назустріч Україні. Відкрити нові консульства або покращити роботу існуючих, студентські обміни, полегшені умови видачі віз тощо. Чи немає у вас образи на Чехію, що вона не йде назустріч Україні? Чи можуть чеські влади щось зробити?
– Можуть, але це питання до чеського МЗС та МВС. Я вважаю, що Чехія підтримає приплив українських студентів і будуть створені подальші програми для цього. Цей процес, на думку Євросоюзу, свідчить про демократизацію суспільства, коли студентів привозять і показують їм, як у конкретній європейській країні добре живеться, як застосовуються демократичні процеси. Я знаю такі програми, наприклад, у тієї ж організації «Людина в біді», коли до Чехії привозили фахівців з України та навчали їх передовим технологіям управління, принципам роботи неприбуткового сектору. Цей напрямок мені здається найбільш перспективним.
– Існує поширена думка, що російська пропаганда почала сильно впливати на українців, які проживають тут. Багато хто починає щиро їй вірити та міркувати: «Може, й не варто було йти до Європи, може, варто було залишитися в минулому і бути з Росією?» Ви вірите в те, що ця пропаганда насправді починає діяти на чеських українців?
– Думаю, що так. Пропаганда – на те й пропаганда. Вона досить успішна. Ви ж самі знаєте, якщо якийсь конфлікт триває більше одного року, двох, десяти років, то зосередженість на конкретних речах втрачається. Залишається загальний інформаційний фон. Ще один із результатів пропаганди – бажання деяких людей махнути на все рукою. Це головний успіх будь-якої пропаганди, зокрема російської. Я зустрічався з деякими такими людьми, проблема в тому, що пропаганда діє не тільки на українців, а й на всіх, кого в принципі цікавить українська проблематика. Це дуже цікавий, але сумний психологічний процес. Ви були свідком подій, ви все бачили та відчували самі, і ось через деякий час ви розвіюєтеся в тому, що ви бачили та знали. Все це – вплив пропаганди. Ви перестаєте вірити в те, що все, що ви робили до цього, було правильним. Це складні явища не тільки в російсько-українських відносинах.
– Я – росіянин, але при цьому мені часто буває соромно за багатьох співвітчизників, які або живуть у Чеській Республіці, або приїжджають сюди як туристи. Жахлива поведінка, страшне імперське мислення... Або те, що часто російський бізнес у Чехії побудований за принципом «головне – обдурити свого ж». А вам буває соромно за українців?
– У цьому я вас підтримую. Мені теж соромно, коли показують найгірше, що є в суспільстві – пиятики, погана поведінка. Це було більшою мірою в дев'яності роки. Але воно зникає, слава богу. Випадки, коли люди характеризують Україну в найгіршому світлі, сходять нанівець. Також покращилася атмосфера і в бізнесі. Йде процес якогось «відсіювання». Коли ми бачимо російських хлопців, які себе неадекватно поводять, то ми повинні розуміти, що є такі ж хлопці з Англії, Швеції і так далі. Я точно не знаю всіх проблем всередині російської громади, можу судити лише з української. Українці все більше розуміють, що поводитися потрібно культурно, що по них судять про всю державу Україну, і що гідна поведінка дає можливість чехам сприймати Україну та українців тими, хто має шанс стати нормальною нацією та країною.
Кирило ЩЕЛКОВ,
редактор «Радіо Прага».