Шлях у генсеки
Кофі Аннан, мабуть, як ніхто інший мав моральне право очолити ООН і стати, як написано в статутних документах організації, «виразником інтересів народів світу, незаможних та вразливих верств населення».
Він народився в 1938 році в британській колонії Золотий Берег, яка після здобуття незалежності стала державою Гана. Аннану, безсумнівно, в чомусь пощастило, оскільки його батько був призначений колоніальним урядом губернатором однієї з провінцій. Таких людей в Африці називали «чорно-білі», тому що вони отримали європейську освіту і вели європейський спосіб життя. Кофі Аннана відправили вчитися на економіста до США, потім у Женеву до Інституту міжнародних відносин, а після — знову в Америку, до Массачусетського технологічного інституту. Після повернення на батьківщину він з легкістю міг знайти собі місце в політичній системі країни, яка суцільно складалася з «чорно-білої» еліти, що активно залучалася колоніальною владою. Однак Аннан вирішив влаштуватися на невелику посаду у Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ).
У 1962 році він почав працювати співробітником з адміністративних та бюджетних питань ВООЗ у Женеві. Його діяльність в основному була пов'язана з африканським регіоном і всюди, якщо вірити його колегам, він проявляв себе як енергійний організатор, за що отримав прізвисько — Марафонець.
Через тридцять років роботи в різних структурах ООН він став спочатку помічником генерального секретаря організації з підтримання миру, а потім і його заступником. Діяльність Аннана на цих посадах припала на середину 90-х років, коли масштаби миротворчих операцій ООН значно зросли (було проведено 17 кампаній, в яких задіяли в загальній складності 80-тисячний миротворчий контингент). У цей період проведення подібних заходів було доручено регіональній організації — НАТО (подібна схема взаємодії альянсу та ООН діє досі). Вперше натівці були використані після укладення Дейтонської мирної угоди в 1995 році, яка поклала край громадянській війні в Боснії і Герцеговині. Тоді Аннан виконував функції спецпредставника генсека ООН у колишній Югославії, контролюючи процес передачі миротворчих функцій від контингенту ООН до багатонаціональних сил НАТО.
У 1996 році колишній генсек ООН єгиптянин Бутрос Бутрос Галі посварився зі США, після чого Вашингтон почав активно протидіяти його обранню на другий термін. До речі, досить цікаві причини цього конфлікту. Бутрос Галі в серпні 1995 року виступав категорично проти ініціативи американців, які вирішили завдати бомбових ударів авіацією НАТО по об'єктах на території Сербської Республіки. Заступник Галі Кофі Аннан своєю чергою погодився на проведення повітряних нальотів (тоді бомбардування позицій боснійських сербів відкрили шлях для наступу хорватів та мусульман).
Американці у відповідь наклали вето на кандидатуру Бутроса Бутроса Галі. Президент США Білл Клінтон тоді використав досить вагомий аргумент, який перекривав усі подальші доводи на користь колишнього генсека. Клінтон заявив, що йому буде важко переконати конгрес, більшість у якому була у республіканців, виплатити до бюджету ООН $1,45 млрд внесків, які мали перерахувати Сполучені Штати (зазначимо, що й досі США є основним донором організації). Після тижня дебатів Радбез вирішив затвердити Кофі Аннана.
Варто сказати, що Аннан тоді влаштовував усіх членів Радбезу ООН. Вони вважали, що новому генсеку вдасться провести реформу організації, роль якої в міжнародних відносинах значно змінилася після завершення «холодної війни» (до речі, одним із мінусів Галі, на думку США, було саме те, що він мало уваги приділяв реформуванню ООН). Його кандидатуру активно підтримували американці — в ООН за Аннана клопотала представниця США Мадлен Олбрайт.
Таким чином, Аннан став першим чорношкірим генсеком організації та першим, хто зайняв цю посаду, піднявшись з посади дрібного службовця. До речі, він також перший генсек, якого в 2001 році достроково обрали на другий термін.
На посаді
Одразу ж після вступу на посаду Кофі Аннан взявся виконати своє головне завдання на посаді генерального секретаря — реформу ООН. У липні 1997 року він представив країнам-членам організації план під назвою «Оновлення Організації Об'єднаних Націй». Аннан мав намір зробити з ООН «меншу за розмірами та більш ефективну організацію». Для цього він запропонував скоротити шеститисячний апарат нью-йоркської штаб-квартири на тисячу осіб, зменшити документообіг, а також секретаріат організації — за планом він мав являти собою невеликий кабінет представників ООН. Але план Аннана «застряг» у роздутій бюрократичній машині організації, проти якої він боровся, і до компактності та ефективності якої прагнув. Відкриті протести та «підкилимна» боротьба службовців ООН, які вважали, що генсек проводитиме більш масштабні скорочення апарату, постійно зсували терміни виконання плану реформ, і навіть через десять років він залишається невиконаним. Очевидно, що це завдання перейде у спадок Пан Гі Муну, який уже заявив, що продовжить реформувати організацію.
Аннан почав просувати на вищі посади організації жінок, раніше майже не представлених у керівництві ООН. Так, його помічницею стала представниця Канади Луїза Фречетті, спеціальною уповноваженою ООН з прав людини — ірландка Мері Робінсон, а головою ВООЗ — Гро Гарлем Брундтланд з Норвегії.
Безсумнівною дипломатичною перемогою Кофі Аннана став 1998 рік. Тоді генсеку вдалося переконати президента Іраку Саддама Хусейна дозволити співробітникам ООН перевірити низку об'єктів, де, як передбачалося, могла бути захована зброя масового ураження. Протягом семи років інспектори не допускалися на ці об'єкти. Завдяки перевіркам, як вважають експерти, вдалося уникнути військового конфлікту (а насправді, відтягнути його початок).
Того ж року Кофі Аннан зустрівся з лівійським лідером Муаммаром Каддафі, намагаючись переконати його видати двох підозрюваних у підготовці вибуху літака авіакомпанії Pan Am над шотландським містечком Локкербі у 1988 році, в результаті якого загинули 270 осіб. Однак лише у 1999 році завдяки зусиллям Аннана Каддафі погодився видати двох підозрюваних і виплатити родичам загиблих пасажирів лайнера $2,7 млрд.
Тоді ж генсек ООН вжив «ряд дипломатичних заходів для припинення насильства» у Східному Тиморі. У цьому регіоні, жителі якого з 1975 року вели боротьбу за незалежність від Індонезії, під контролем оонівців пройшов референдум про визнання суверенітету. Таким чином, офіційна влада Джакарти залишила свої претензії на цю територію, яка перейшла під тимчасове управління адміністрації ООН.
У вересні 2000 року за рішенням організації розпочалося виведення військ Ізраїлю з території Південного Лівану, яка була окупована у 1982 році під час військової операції. Однак після завершення цієї процедури там облаштувалися бойовики радикального руху «Хізбалла». На півдні Лівану перебували оонівські спостерігачі, чисельність яких становила до кількох тисяч осіб (в основному цивільних), але вони не могли впливати на ситуацію. У липні 2006 року у відповідь на напад бойовиків «Хізбалли» ЦАХАЛ знову вторгся у цей регіон. Тепер ООН довелося вживати більш активних заходів і вводити на південь Лівану миротворчий контингент чисельністю до 15 тис. осіб. Бойовиків відтіснили від ізраїльського кордону, але роззброєні вони не були.
У 2000-му відбулася ще одна знакова подія у палестино-ізраїльському мирному врегулюванні. Після початку другої інтифади розпочалася розробка проекту розмежування сторін. Через три роки була затверджена «дорожня карта», розробкою якої займалися ООН, США, Росія та Євросоюз. Сторони конфлікту мали «припинити насильство» і побудувати «нормальні відносини» один з одним. План, розрахований на період до 2005 року, так і не був реалізований - як зазначають експерти, «через неготовність палестинської та ізраїльської влади».
Таким чином, «близькосхідна проблема», яка останнім часом загострилася наполегливим бажанням Ірану мати ядерну зброю (вирішити цю ситуацію в ході переговорів поки що не вдається), також важким тягарем ляже на плечі майбутнього корейського генсека ООН.
На думку ряду спостерігачів, увесь термін перебування Кофі Аннана на посаді генсека ООН найвпливовіша структура організації - Рада Безпеки - виявилася практично паралізованою через суперечності в позиціях тих країн, які мали право вето (США, Росії, Китаю, Франції, Великобританії).
Підсумком цих суперечностей стали масовані бомбардування авіацією НАТО об'єктів на території Югославії у 1999 році, які проводилися без узгодження з ООН та без санкції Радбезу. США тоді заявили, що авіаудари були завдані, щоб припинити етнічні чистки в Косово. Тільки після американських бомбардувань цим регіоном «занепокоїлася» ООН, Косово перейшло під управління оонівської адміністрації, а відповідно до резолюції Радбезу за номером 1244 туди були введені миротворці - KFOR.
Цей факт став підставою для запеклих нападок на адресу Кофі Аннана, якого звинуватили у бездіяльності та нездатності впливати на міжнародну ситуацію. За словами його противників, він перетворив ООН на формальний інструмент, яким вільно можуть маніпулювати США. Хоча в даному випадку справедливості варто зауважити, що американці першими знехтували міжнародним правом, генсек же як «символ ідеалів ООН» просто опинився не при справах. Хоча й це може лише свідчити про слабкість організації.
Наступна велика військова операція була вже санкціонована Радбезом. Британський та американський військові контингенти, об'єднані в Міжнародні сили сприяння безпеці - ISAF, у 2001 році увійшли в Афганістан. Бойові дії були розгорнуті проти руху «Талібан», який вдалося відтіснити в гірські райони. До кінця 2006 року контроль над афганськими територіями мав бути переданий миротворцям НАТО, однак періодичні вилазки талібів не дозволяють навіть американцям говорити про стабілізацію ситуації. Ліквідувати або хоча б дезорганізувати терористичну мережу «Аль-Каїди», яка, за даними США, знаходилася на території Афганістану, очевидно, також не вдалося. До речі, удар по позиціях талібів в Афганістані формально можна вважати єдиним дієвим кроком генсека Кофі Аннана (не рахуючи численних документів) у вирішенні питань боротьби з тероризмом.
Однак, як виявилося, афганська кампанія США та Великобританії не призвела до реабілітації ООН і не повернула організації колишнього впливу. У березні 2003 року ці ж країни без згоди Радбезу вторглися в Ірак і повалили режим Саддама Хусейна. Після початку військових дій американські та британські чиновники заявляли, що раніше Рада Безпеки прийняла ряд резолюцій, які стосувалися Іраку, які й дозволяли в деяких випадках починати війну без додаткових узгоджень з Радбезом. Початок війни в Іраку став новим приводом для різкої критики і структури ООН і особисто генерального секретаря, який, як вважали, втратив будь-який вплив на рішення, що приймаються США та Великобританією.
У 2005 році авторитету генсека було завдано нового удару. Його звинуватили у корупції у вищих ешелонах організації - Аннан нібито допоміг своєму сину виграти тендер за оонівською програмою «Нафта в обмін на продовольство», вартість якого оцінювалася в $10 млн. Однак доказів винності генсека не знайшли.
Крім того, як виявилося, ООН потрапила у фінансову залежність від США. Американці заборгували бюджету організації $1,6 млрд і не поспішають їх виплачувати. Фінансисти ООН скаржаться, що грошей вже не вистачає навіть на поточні операційні витрати – не те що на миротворчу діяльність або гуманітарні програми. Внески до бюджету ООН не сплачують не лише США, а й багато інших країн, ставлячи своїми діями організацію в залежність від кон'юнктурних інтересів деяких держав, а не від необхідності вирішувати нагальні проблеми світової спільноти.
Попередні підсумки
Десятирічний період керівництва Кофі Аннана в ООН, до завершення якого залишилося два місяці, безумовно, був суперечливим, але не позбавленим світлих сторін. Звісно, організація втратила колишній вплив у вирішенні міжнародних питань. Але не варто забувати, що думку ООН ігнорували провідні країни, які колись створювали цю правову структуру, а зараз формують її ідеологію.
Аннану не вдалося принципово реформувати ООН, однак, ймовірно, він просто не розрахував свої сили в боротьбі з бюрократією. Тобто йому, по суті, не вдалося провести в ООН, як він казав, «тиху революцію». Незважаючи на це, організація, як і раніше, впливова і скидати її з рахунків передчасно. Аннану, як мінімум, вдалося зберегти ООН, хоча питання про її скасування як організації, нездатної адаптуватися до світу після «холодної війни», порушувалося не раз. Так чи інакше, ООН є єдиним легітимним органом для вирішення міжнародних конфліктів. Крім того, організація була і залишається найбільшим гуманітарним і благодійним інститутом світової спільноти.
Заслуги Кофі Аннана були оцінені в 2001 році Нобелівською премією миру. При врученні нагороди генсеку ООН нобелівський комітет зазначив, що Аннан «більше, ніж хто-небудь сприяв оновленню організації». Також було зазначено, що «єдиний шлях до глобального миру та співпраці лежить через Організацію Об'єднаних Націй».
Руслан КАДРМАТОВ.
Lenta.ru