Свято-Покровська церква XVII століття з села Канора, Закарпаття
На території району знаходиться безліч сіл, що мають дивовижні скарби – джерела мінеральної води, старовинні дерев'яні церкви, а також незаймані, практично неходжені, ділянки карпатського лісу. Одним з таких сіл є Канора. Тільки її позбавили її багатства – храму, який відібрали та відвезли до Києва. Хоча і це явище можна вважати кармічною відплатою за те, що з самою церквою вчинили колись жителі Канори.
Дійсно, той об'єкт, який іменується сьогодні дерев'яною Свято-Покровською церквою XVIII століття, було доставлено до «Національного музею народної архітектури та побуту України» з села Канора Воловецького району. Але зведений цей храм був у 1792 році в селі Плоскому Свалявського району.
У 1926 році більш заможна канорська громада викупила та перевезла у свою міжгірну долину плосківський Свято-Покровський храм. Тому, коли у 1969 році на території Голосіївського району Києва, в тому місці, де раніше було село Пирогів, затіяли будувати музей просто неба, в якому б демонструвалися архітектурні стилі та утилітарні предмети різних українських регіонів, першим претендентом від Закарпаття став саме цей храм. Логіка етнографів та мистецтвознавців була проста: пережив один переїзд, витримає й інший.
Так дерев'яна церква з Канори була доставлена до Києва та виставлена в оточенні своїх колег – П'ятницької церкви з Зарубинців, ритуального дуба Перуна, знайденого в гирлі Десни, та Храму Святого Архистратига Михаїла з Дорогинки.
Свято-Покровська церква, доставлена до музею з Воловецького району, має найбільш європеїзований вигляд з усіх присутніх у Пирогово храмів. Своїм зовнішнім виглядом вона нагадує суворі готичні собори Чехії, Австрії та Німеччини, а не ладні та позитивні слов'янські церковки. Побудована вона з дубових колод, у три зруби. Над першим височіє довга та вузька башта-дзвіниця. Другий зруб – це найширша та масивна, основна частина храму. Вона увінчана невисокою декоративною башточкою. Третя – вівтарна частина, найменша та вишукана. Бічні стіни та вхід оточені критими галереями, вкритими від дощу піддашшям, що переходить у дах першого та другого зрубів. Замість почесної варти з смерек, дубів, ялин і бука, цій церкві «служать» берези та осики, що ростуть на відведеному їй майданчику.
Щоб побачити одну з найпривабливіших дерев'яних церков Карпат, звичайному мандрівникові немає потреби вирушати на відпочинок у Карпати. Йому достатньо лише відвідати Національний музей, в якому «ув'язнені» оригінали найкращих архітектурних споруд України. Хоча, після візиту на цей етно-склад, спадають на думку, що Свято-Покровському храму потрібна реставрація та відпочинок – у Пилипці, у Канорі, а найкраще у селі Плоскому, в якому він був спочатку збудований. У будь-якому випадку, його готичний вигляд виглядав би краще на тлі Карпатських гір, ніж серед берізок Придніпровської височини.
За матеріалами сайту: otdyhaem.com.ua
_