Якщо ваше уявлення про ікебану приблизно таке, краще одразу читайте щось інше. Занадто багато у світі високого мистецтва заяложено нетерплячими й байдужими руками. Гейша, орігамі, сумо, ніндзя... Часто ми й самі не розуміємо, що приховується за начебто відомими образами. Спробуймо розібратися хоча б з ікебаною.
Оманливі уявлення про легкість і загальнодоступність мистецтва ікебани, на жаль, нерідко призводять до того, що за межами Японії воно стає, по суті, псевдомистецтвом. На Заході ікебана розглядається іноді як легке і приємне заняття у вільний час – хобі для домогосподарок. В Японії ікебана – це складна й одухотворена творчість, тривале і трудомістке навчання, освоєння священного ритуального дійства. До речі, до традиційних японських шкіл ікебани не приймають осіб старших за 40 років – кажуть, пізно вчитися, не вдасться досягти справжньої майстерності...
В японців є три найважливіші поняття, пов'язані з естетичним усвідомленням світу: ханамі (милування квітами), цукімі (милування місяцем) і юкімі (милування снігом). Відмінність ікебани як об'єкта споглядання (ханамі) від двох інших об'єктів естетичного споглядання полягає в тому, що вона є результатом активної ролі людини. Творець ікебани творить, подібно до самої природи, художню реальність. У відомому сенсі композиції ікебани – це образ протистояння життя і смерті. Зрізаючи квіти, людина несе їм смерть, а в композиції ікебани ніби воскрешає їх, виявляючи їхню внутрішню, потаємну красу. Тому в ікебані не відтворюється натуралістично картина життя квітів на землі, а конструюється їхня гранично досконала форма, яка в буденному житті найчастіше не виявлена.
«Я чув, що квіти ставили у вази з давніх часів. Квітами захоплювалися лише за їхню зовнішню красу, не розуміючи їхньої природної суті... За традицією ми використовуємо гілки та квіти для створення ідеального образу внутрішньої краси рослини...» – говорив Сенно, засновник Школи Ікенобо (1542 рік).
Ікебана (якщо дослівно) – це «квіти, які живуть». Ми, європейці, звикли виставляти напоказ прекрасні букети як демонстрацію майстерності людини, яка його створила. Ми виражаємо в букеті свої смаки й уподобання, свою індивідуальність. У творця ікебани завдання більш піднесене – він прагне виявити в ній природну сутність представлених в ікебані рослин, глибинний сенс їхніх поєднань і розташування. Європейський букет – це символ нашого марнославства. Ікебана – низький уклін перед досконалістю живої природи. Європейський букет – це пишність, ошатність, багатство. Світ ікебани суворий і аскетичний – дві-три гілочки, прості й скромні рослини. Одна квітка може сказати більше, ніж цілий оберемок.
Давня японська притча розповідає про майстра Рікю, сад якого славився на всю країну квітами повитиці. Одного разу на них вирішив подивитися один із правителів Японії. Прийшовши в призначений час у сад, він побачив, що всі квіти зрізані. Розгніваний правитель увійшов до приміщення й побачив ікебану з одного-єдиного стебла повитиці. Майстер Рікю приніс у жертву всі квіти свого саду, щоб підкреслити їхню красу в одному, найкращому...
Цей вид мистецтва проник в Японію разом із буддизмом з Китаю, де він відігравав роль ритуального обряду підношення символічно значущих квітів Будді. В Японії ікебана поступово перетворилася на окремий вид мистецтва, проникнувши в усі верстви населення і найрізноманітніші сфери суспільного життя. Для багатьох японців ікебана – це не лише необхідний елемент національної культурної традиції, а й досконала модель світобудови.
В основі філософії ікебани, як і всього японського мистецтва, лежить вічне й незмінне зіставлення трьох основ – Землі, Води і Людини. Іноді вони рівновеликі й рівноцінні. Іноді – ні. У цьому і тільки в цьому творець може виразити своє ставлення до життя. Основу композиції становлять зрізані живі квіти. Ікебана живе стільки, скільки живуть її квіти. Квіти можуть бути будь-якими – найкращими вважаються ті, що ростуть у цю пору року в саду, біля озера, в полі. Любов до лінії та простору – ще одна відмінна особливість японського мистецтва загалом та ікебани зокрема. В основі композиції лежать гілки рослин. Їх небагато – зазвичай дві-три, в особливо складних композиціях – до дев'яти. Простота як знак оригінальності й одиничне як знак цілого – ось кредо справжніх митців ікебани.
Ті, хто давно знайомий із мистецтвом ікебани, можуть «читати» квіткову композицію: форма, компоненти, кольори – усе має своє приховане значення. Наприклад, зелений колір є уособленням весни, червоний і жовтий (золотий) – це кольори літа, його розпалу й зів'янення. Білий колір символізує осінь – час дозрівання білосніжного рису. Найтемніша, глуха пора року – зима – асоціюється з чорним кольором.
Відчуття часу, миттєвості й вічності, світанку й заходу теж має бути виражене в ікебані. Минуле втілюють повністю розпуклі квіти, стручки, засохлі листки; теперішнє уособлюють квіти, що лише починають розпускатися, і свіжі зелені пагони; майбутнє – бутони й набубнявілі бруньки.
Самі квіти, трави й дерева, їхні поєднання в ікебані утворюють складну поетичну мову. Так, сосна й троянда – це вічна молодість і довголіття, сосна й півонія – молодість і процвітання, півонія й бамбук – процвітання і мир. Гілочки бамбука, сосни та сливи часто групують разом, і вони уособлюють довголіття, оскільки всі ці рослини залишаються зеленими й у холодну пору.
Символом Японії є квіти хризантеми. Звичайно, ці квіти – частий мотив ікебани: мистецтво складання композицій з хризантем продумане японськими майстрами з особливою ретельністю. Хризантеми уподібнюють самотнім вершинам з їхнім почуттям власної гідності та спокоєм, вони немов благородні люди з їхнім почуттям обов'язку. Такі рослини унікальні – вони підносяться над вульгарністю і втілюють сутність осені. Гілка абрикосового дерева виступає як символ краси та витонченості жінки. Квітуча гілка яблуні висловлює побажання миру в сім'ї, який запанує завдяки чеснотам дружини та матері. Жасмин уособлює солодкість насолоди життям, його повноту та терпкий аромат.
Наступні дванадцять рослин, зібрані в одній композиції, втілюють повноту життя, його ритм, уособлюють дванадцять місяців року: слива, персик, півонія, вишня, магнолія, гранат, лотос, груша, мальва, хризантема, гортензія і мак. Чотири пори року найчастіше виражаються в композиціях із півоній (весна), лотосів (літо), хризантем (осінь), гілочок сливи (зима).
Японські теоретики мистецтва ікебани виробили сім основних параметрів, за якими аналізуються твори майстрів цього мистецтва. Це співвідношення рослин і посудини, посудини та підставки, квітів і фону, квітів між собою, форми квітів і форми посудини, кольорові відношення в композиції, відносна позиція рослин в ікебані. Але що вражає – при всій канонічній суворості ікебани в ній завжди має зберігатися деяка імпровізаційна невизначеність, ірраціональність, непередбачуваність...
Структуру ікебани визначають її стиль, школа і форма композиції. Історія мистецтва ікебани відкривається створенням чудового урочистого стилю, який отримав назву рікка (дослівно – «поставлені квіти»). Спрямовані вгору квіти і гілки, використання в композиціях сосни, кедра, бамбука надають цьому стилю парадності та значущості.
Стиль нагеіре базується на найпростішому принципі компонування рослин, коли їх недбало, ніби безладно, ставлять у вазу. Мета його – показати красу будь-якого природного матеріалу.
Простий і витончений стиль сейка виник під впливом дзен-буддизму. Для нього особливо характерна асиметрія, всі компоненти ніби спрямовані до джерела світла, подібно до того, як це буває і в самій природі.
У XIX столітті під впливом контактів із Заходом з'являється стиль морібана, який поєднує формальність рікка і природність нагеіре. Для цього стилю характерне таке розташування рослин, за якого вони ніколи не торкаються країв посудини, а прямо піднімаються над водою. Квіти розташовуються в низькій плоскій вазі. Для складання композицій у стилі морібана використовується кендзан – важка металева підставка зі стирчачими голками, між якими закріплюють гілки, велике листя і стебла. Це дозволяє створювати химерні вигини, ніби змушуючи композицію парити в повітрі.
Ікебана недовговічна. День-два – і квіти зів'януть, творіння майстра закінчить своє життя. Мистецтву одного дня потрібно вчитися все життя. Так кажуть японці. Бо життя коротке, а мистецтво вічне. Так говорили стародавні греки.