Судіть самі: в Стародавньому Єгипті жінки обмотували собі груди широкою стрічкою з лляної тканини. В Елладі носили пов'язки, які або підтримували груди знизу, або допомагали приховати надто пишні форми, а римлянки для цих же цілей використовували цілу систему ремінців. Але до Середньовіччя вся ця архаїка себе зжила, і європейські жінки стали переходити на корсети.
Нещасні! Століттями вони мучилися в важких конструкціях із вставками з металу або, хто багатший, з китового вуса. Особливо діставалося іспанкам, чия палацова мода диктувала плоский жіночий профіль. Для досягнення ідеалу дівчаток з самого раннього віку заковували в гальмуючі ріст бюста свинцеві пластини.
У більш близькому до звичного нам вигляду бюстгальтер з'явився в 1889 році, коли француженка Ерміні Кадоль (Herminie Cadolle) запропонувала світові виріб, багатообіцяюче названий нею «le Bien-être» (фр. «благополуччя»). Його чашечки підтримували дві стрічки, але ззаду конструкція кріпилася все до того ж корсету. Через 10 років дрезденська швачка Крістіна Хардт (Christine Hardt) приємно здивувала експертів Міської палати ремесел «жіночою нижньою сорочкою на лямках, з укріпленими чашами для грудей». З того часу й пішла німецько-французька боротьба за першість у винаході бюстгальтера.
У 1912 році німецький фабрикант Зігмунд Ліндауер (Sigmund Lindauer), який займався виробництвом корсетів, особисто переконався в недосконалості своєї продукції: під час весільної подорожі йому довелося витрачати багато сил і часу, щоб впоратися з безліччю застібок на корсеті дружини. Тоді-то Ліндауер і задумав знайти заміну цьому предмету жіночого туалету. І вже в 1913 році він запатентував ліф, пошитий з еластичного матеріалу. В чомусь його винахід повторював давньоєгипетський прототип. Але як би там не було, а з 1914 року бюстгальтери Hutana, як Ліндауер назвав свій виріб, масово шили під Штутгартом на фабриці Mechanische Trikotweberei Ludwig Maier und Cie.
Але в тому ж 1914 році нью-йоркська феміністка, письменниця і видавець Мері Фелпс Джейкоб (Mary Phelps Jacob) запатентувала свій варіант бюстгальтера, назвавши його «безспинний ліфчик» (англ. backless brassiere). Тож день народження бюстгальтера сучасного типу можна відзначати як за німецьким, так і за американським «стилем».
Сьогоднішню лінійку розмірів цієї частини жіночої білизни запропонувала Іда Розенталь (уроджена Каганович). У 1902 році, у віці 16 років вона перебралася з рідного містечка Раков, що неподалік від Мінська, спершу до Варшави, а потім до США, де вийшла заміж за свого земляка Вільяма Розенталя (William Rosenthal). У 1922 році разом з ним і компаньйонкою Енід Біссет (Enid Bissett) вона заснувала в Нью-Йорку компанію Maidenform з пошиття жіночого верхнього одягу.
Постійно вдосконалюючи свої моделі, Іда одного разу вирішила вставити в плаття анатомічної форми вкладки для грудей. Ідею розвинув Вільям, запропонувавши виготовляти стандартні чашечки чотирьох розмірів – A, B, C і D. У 1926 році він запатентував свою ідею з чашечками, ставши з того часу головним генератором нових технологічних рішень у світі бюстгальтерів.
А от щодо менеджменту та фінансів не було рівних Іді. В результаті сьогодні розробку сучасного бюстгальтера пов'язують з її ім'ям, а не з ім'ям чоловіка, що, загалом, і справедливо.
«Некрасивих грудей не буває – бувають лише неправильно підібрані бюстгальтери». Цей афоризм, приписуваний знаменитій у світі моди фірмі з пошиття нижньої білизни Victoria’s Secret вітає відвідувачів виставки «Body Talks – 100 Jahre BH» («Бесіди з тілом. 100 років бюстгальтеру»), що відкрилася у Франкфурті. За словами куратора виставки Юлії Бастіан (Julia Bastian), «бюстгальтер може багато розповісти про ідеали краси, табу та норми моралі. Жоден з предметів одягу не викликав так багато дискусій і суперечок».
Експозиція містить понад сотню предметів – від корсетів і таких, що вміщуються в сірниковій коробці бікіні до «розумних ліфчиків» Wonderbra. Цей чудо-бюстгальтер здатний змінювати форму жіночих грудей при спогляданні його власницею об'єкта своєї палкої пристрасті.
Сергій ЛЮШИН.
«Російська Німеччина»