Хоча цьому перепису вже майже п'ять років, і багато що за ці роки змінилося, певні загальні тенденції виокремити можна. І ці тенденції породжують новий виток внутрішньобританської суперечки про імміграцію.
Отже, як з'ясовується, 7,53% жителів Великобританії - 4,3 млн осіб - народилися за межами країни. Тобто за всіма визначеннями є іммігрантами. У 1991 році таких жителів островів було 5,75%. Таким чином, дані дослідження дають козир тим, хто стурбований зростанням частки іммігрантів у суспільстві.
Так, Ендрю Грін - голова організації Migration Watch, однієї з найжорсткіших і послідовних прихильниць «закриття дверей» - в інтерв'ю Бі-бі-сі зробив свій висновок зі звіту, заявивши, що «імміграція такими темпами тривати не може і не повинна». Він закликає уряд якомога швидше посилити імміграційні закони. На його думку, дослідження взагалі відповідало не на те питання. «Треба поставити питання, чи потрібні нам ще п'ять мільйонів іммігрантів», - каже Грін і наводить три резони негативної відповіді - на його думку, іммігранти не інтегруються в суспільство, щільність населення в країні перебуває на високому рівні і, крім того, більшість британців налаштовані проти зростання імміграції.
Протилежну точку зору займає співробітник міністерства внутрішніх справ країни Том Макнатті. На його думку, приплив іммігрантів, на частку якого припадає половина всього зростання населення Британії, позитивно позначається на загальноекономічній ситуації в країні. Міністр назвав «повним нонсенсом» ідею закриття кордонів для нових іммігрантів.
Поки триває суперечка, звернімося до цифр дослідження. Більшість «приїжджих» осідає в Лондоні. У столиці Британії кожен четвертий - іммігрант. У деяких районах, наприклад в Уемблі (де розташований знаменитий стадіон), тих, хто народився за межами країни, - більше половини.
Під тими, хто живе в Британії, автори дослідження розуміють тих, хто перебуває в країні рік і більше, тож не дивно, що досить багато приїжджих опинилося в університетських містах Оксфорді та Кембриджі та в районах навколо університетів у великих містах.
Найбільшу іммігрантську громаду назвати вже зовсім прийшлою язик не повертається. Це - уродженці Ірландії. Їх у 2001 році було майже півмільйона.
Колишній «діамант корони Британської імперії» - Індостан - місце народження 942 тис. британців станом на 2001 рік. Найбільше їх приїхало з Індії - 466 тис. Індійська громада, як запевняє дослідження, почувається непогано - частка безробітних у ній менша, ніж у середньому по країні, а рівень доходу - більший. Гірше, ніж середній британець, живе середній виходець із Пакистану (їх у країні 321 тис.) і бангладешець (254 тис.).
На третьому місці у списку іммігрантів - вихідці з Німеччини. Але це недивно, оскільки йдеться про дітей британських військових, які довгі роки служили у ФРН.
Серед африканських країн лідирують колишні британські території - ПАР і Кенія, з яких приїхало 129 і 107 тис. осіб відповідно.
Європейський лідер - Італія, місце народження 107 тис. осіб. Сотні тисяч дали Карибські острови та Північна Америка.
Дані 2001 року не враховують десятки тисяч вихідців зі Східної Європи, насамперед Польщі та Литви, які приїхали до Британії після розширення ЄС.
Істотно, судячи з усього, змінилася ситуація і з вихідцями з колишнього СРСР. На початку року мер Лондона сказав, що за його оцінками, «росіян» лише в британській столиці 50 тис., а в 2001 році їх було у всій Британії 43 тис.
Рівень життя іммігрантів настільки ж різний, як і географія їхнього народження. За середнього рівня зайнятості у Британії 73,5%, лише третина іммігрантів з Анголи мають роботу. Аналогічна ситуація в ефіопів, корейців, албанців, китайців.
Найкраще влаштовані вихідці з європейських країн, США, Канади, Нової Зеландії та Австралії. Вони працюють, і серед них частка людей із високим доходом (40 тис. фунтів на рік і більше) вища, ніж у середньому по країні.
Дивовижний розкид серед іранців - і бідних, і багатих в іранській громаді значно більше, ніж у середньому по Великобританії. Можлива причина в тому, що після ісламської революції з країни втекли люди з різних верств суспільства.
Трохи менше половини вихідців із СРСР у 2001 році не мали роботи, але, судячи з усього, через чотири роки ситуація все ж інша.
Над цифрами звіту можна проводити довгі години. Але доводять вони беззаперечно лише дві речі - приріст населення Британії наполовину забезпечується іммігрантами, а їхнє походження, заняття, доходи так само строкаті, як і лондонський натовп. І завжди будуть ті, кому це подобається і кому це не до вподоби, як і завжди будуть ті, хто намагається осісти на Британських островах.
Олександр КОЛЯНДР.
Бі-бі-сі