Як повідомляє журнал «Європа», список суттєво розширився під час зустрічі міністрів освіти країн, що беруть участь в інтеграції системи освіти. Вона відбулася в Берліні у вересні 2003 року. До процесу, що отримав назву Болонський, приєдналися ще сім держав.
Одне з головних завдань - спростити поїздки студентів на навчання за кордон. Не менш важливо забезпечити таку можливість і викладачам. Якщо це питання буде вирішено, то студенти отримають доступ до більш різнобічного, ефективного та перспективного навчання. А щодо викладачів, то вони зможуть легше обмінюватися досвідом зі своїми зарубіжними колегами та давати студентам з іноземних вишів додаткові знання.
Інше завдання - створення уніфікованих систем оцінювання успішності. Це дозволить майбутнім роботодавцям чітко уявити можливості нового працівника незалежно від того, у якій країні та в якому виші він навчався.
Ще один важливий момент - визнання країнами-учасницями дипломів і наукових звань, отриманих за кордоном. Зрозуміло, що це також значно полегшить прийом іноземних працівників на роботу.
Але 2010 рік усе ближче, а роботи ще дуже багато. По-перше, не всі країни однаково активно проводять необхідні реформи національних систем освіти, причому серед держав, що потрапили до чорного списку, фігурують дві учасниці ЄС - Іспанія та Греція.
Не все гладко і з єдиною європейською системою оцінювання. В ідеалі середній бал має виставлятися студентам за підсумками їхньої присутності на лекціях та участі в семінарах, що дозволить об'єктивно оцінити здібності тих, хто навчається. Але це правило трактується в більшості випадків довільно. Так, у Німеччині викладачі ставлять оцінки студентам залежно від відвідування занять. Зрозуміло, що такий метод не завжди відображає реальні знання студентів.
До того ж у більшості держав загальна система оцінювання успішності діє паралельно з національними. І це не дивно: будь-якій країні непросто відмовитися від звичних порядків.
На берлінській зустрічі міністрів освіти проаналізовано вжиті заходи, визначено головні напрями роботи на майбутнє.
Надалі в рамках Болонського процесу необхідно, по-перше, продовжувати реформування національних систем освіти, щоб у підсумку привести їх до єдиного стандарту. Однак при цьому обов'язково треба враховувати і національні особливості кожної країни.
По-друге, для повнішої інтеграції виші мають тісніше співпрацювати.
Нарешті, планується створити два цикли навчання в рамках вищої освіти, причому перший має тривати щонайменше три роки. Підвищена увага приділятиметься і науковій роботі: має зрости кількість тих, хто пише дисертації.
Інтерес до Болонського процесу виявляють не лише студенти, викладачі та працівники міністерств освіти, а й глави європейських держав.
Ще в 2000 році на сесії Європейської ради на рівні глав держав та урядів у Лісабоні учасники висловили надію, що в найближчі роки вдасться створити європейську економіку, засновану переважно на наукових знаннях. Це прискорило б економічне зростання та підвищило конкурентоспроможність Європи на світовому ринку. Росія поряд із шістьма іншими країнами, що не входять до ЄС, також зможе скористатися перевагами загальної системи вищої освіти.
Звичайно, не всі держави з однаковим успіхом інтегруються в єдиний освітній простір. Міністрам, ймовірно, доведеться провести ще багато нарад, щоб улагодити спірні моменти. Та й нещодавня зустріч у Берліні показала, що з деяких конкретних питань точки зору різних країн не збігаються. Але водночас усі учасники Болонського процесу розуміють: єдина система необхідна. Така зацікавленість - найкраща гарантія того, що в підсумку мету буде досягнуто. І це - не просто красива мрія.