Фото Укрінформ
Почнемо з фактів. З Вільнюса до Лондона компанія Ecoline до 1 травня відправляла один автобус на день, і той часто їхав напівпорожнім. Сьогодні ж на «підкорення» Британії щодня відправляються переповнені три автобуси, до того ж двоповерхові. Більше того, різні агентства, що живуть із продажу литовської робочої сили на Захід, змушені займатися досі нечуваною справою: наймати автобуси спеціально для своїх клієнтів. Як повідомляють місцеві ЗМІ, часто автобус, набитий литовськими «неграми», везе їх усіх на одне й те саме підприємство, де на робітників уже чекають бетономішалки та лопати (і, звісно ж, наглядачі).
Видовище, прямо скажімо, що становить серйозне випробування для національного самолюбства: схід Європи (як колись Африка в Америку) постачає дешеву робочу силу в західну частину спільноєвропейського «дому». Кажуть, що сьогодні люди, на відміну від чорних рабів, їдуть на Захід добровільно. Але ніхто не стане кидати свою землю, сім'ю, оточення добровільно, якщо є можливість не бідувати у своїй країні. Люди тікають від злиднів.
Однак існує й інший погляд на проблему, який належить політичній еліті - як євросоюзній, так і країн, що щойно вступили до ЄС. Мовляв, усе це цілком нормально, так і має бути, всім добре. Надприбутки отримують фірми-посередники, автотранспортні підприємства; потирають руки, отримуючи дешеву робочу силу, британські роботодавці. Що вже казати про самих трудяг зі Сходу, чиї очі горять збудженням усю дорогу до Лондона від щастя, що звалилося на них. То хто страждає? Кому погано?
Схожа ситуація спостерігається і в Польщі, звідки до Великобританії щодня відправляється близько сорока автобусів, набитих людьми, які шукають заробітку. До травня стільки автобусів відправлялося на острів мрії за тиждень, а не за день!
Не дрімають і авіакомпанії. Литовська Lietuvos avialinijos запровадила раніше немислимий тариф на квитки в західному напрямку: від 150 литів (практично $50) в один бік, тоді як ще взимку ціни трималися захмарні, у п'ять-шість разів вищі. Різко зрослий потік пасажирів і конкуренція, що спалахнула у зв'язку з цим, зробили свою справу. Сьогодні квитки за таку ціну викуплені на все літо й початок осені, закінчуються і квитки наступного класу, вдвічі дорожчі. З литовськими перевізниками за гроші литовських безробітних саме зараз почала жорстко конкурувати латвійська авіакомпанія Air Baltic.
Згідно з останніми даними, Литва посідає серед нових членів ЄС третє місце за кількістю безробітних у розрахунку на 100 тис. населення. Вища безробітність - лише в Польщі та Словаччині. Однак навіть за великої кількості безробітних такого різкого втечі з цих країн не очікувалося. Свою роль відіграв ажіотаж, спровокований бажанням працівників зі Сходу швидше потрапити до столу. Поки є вільні місця!
Річ у тім, що більшість країн - старожилів ЄС подбали про перехідний період, протягом якого в'їзд робочої сили з нових членів ЄС обмежений. Достатньо відкритими фактично стали поки що дві країни - Ірландія та Великобританія. Вони пішли на певний ризик, оскільки відчувають гостру нестачу робочих рук. Великобританія відчуває потребу у заповненні 350 тисяч робочих місць, і є всі підстави вважати, що за такого напливу претендентів у найближчому майбутньому ці місця будуть зайняті. Хто прибув першим, має й більший вибір, а хто приїде пізніше, тому дістанеться те, що залишилося! Саме розуміння такої реальності й спровокувало такий несподівано масовий відтік робочої сили з нових членів ЄС.
Інший чинник - надія швидше легально осісти в багатій країні Євросоюзу. Згідно з підрахунками фахівців, навіть за такого зростання ВВП, яке має Литва сьогодні (7-9% на рік), середнього рівня ЄС вона досягне років через 20-30. Фактично йдеться про втрачене покоління. І це за умови, що економіка Євросоюзу зростатиме тими ж черепашими темпами, що й сьогодні (1-3% на рік).
Тим часом людина, яка отримала дозвіл на легальну роботу у Великобританії, має право 12 місяців перебувати на території країни. За цей час вона зобов'язана знайти роботодавця або розпочати свій бізнес. Якщо їй це вдасться, то отримує дозвіл ще на три роки перебування. Ну а далі емігрант без проблем стає постійним мешканцем однієї з найбагатших країн ЄС. Таким чином, той, хто поїхав сьогодні в переповненому автобусі з Вільнюса до Лондона, сподівається перемогти сам час і опинитися одразу в тому забезпеченому майбутньому, в яке, якщо все йтиме добре, ті, хто залишився в Литві, потраплять через десятки років. На свою зарплату він може винайняти житло, купити в дім необхідну техніку, знову ж таки, йому потрібен дитячий одяг, продукти, а також хоч якийсь відпочинок.
Тим часом сподівання далеко не всіх здійсняться. Парадокс полягає в тому, що справжні гроші на Заході можуть заробити лише висококваліфіковані працівники: програмісти, медики, педагоги. Вони там теж потрібні, однак якраз їхня ситуація нерідко і в Литві не така катастрофічна, як у того, хто отримує тут копійки чорнороба. Звісно, їхня зарплата незрівнянна із зарплатою у Великобританії, однак і британські ціни з литовськими.
В останній рік, передчуваючи можливий від'їзд фахівців на Захід, литовський уряд почав підвищувати зарплати бюджетним працівникам. У приватному бізнесі також намічається зростання оплати праці. Звісно, когось надбавка в $50-100 не переконала, але когось утримала від рішучого кроку.
Однак кількість освіченої еміграції не йде ні в яке порівняння з кількістю неосвіченої. Можна з упевненістю сказати, що автобуси на Лондон битком набиті не медиками, програмістами та вчителями, а кухарями, офіціантками, нянями, сільськогосподарськими працівниками, прибиральницями готелів, будівельниками та просто підсобною робочою силою. Саме ці професії мають найбільший попит.
Оплата фірмам-посередникам з 1 травня впала з 1.000 і більше до 200 литів, а незабаром і зовсім буде нульовою. До Литви нахлинули шукачі робочої сили із самих країн-споживачів: ірландські, англійські фірми набирають людей прямо в прибалтійській державі - для роботи на англійських фермах, для обслуговування в ресторанах і готелях, наймають нянечок для хворих і дітей, вантажників, охоронців, садівників тощо. Багато хто шукає сезонних робітників.
На які ж гроші може розраховувати вся ця чорноробоча сила? Звичайно, деякі кваліфіковані будівельники отримують і по 10 фунтів на годину. Однак у середньому початкова зарплата коливається близько 4-5 фунтів стерлінгів на годину. Надалі її обіцяють підвищувати, але ці підвищення незначні. Скажімо, у Великій Британії пакувальниця отримує в середньому 5-6 фунтів, посудомийниця - 4,5-5 фунтів, водій і вантажник - 5-7, працівниця готелю, що наводить порядок у кімнатах, - 4-6 фунтів на годину.
Неважко підрахувати, що за тиждень людина заробить близько 200 фунтів, а за місяць - приблизно 800-900. У перерахунку на долари маємо десь близько $1.500. Звичайно, гроші вражаючі, але не для Лондона. Та й у Литві багато хто, чиї зарплати вже вимірюються $500-1.000, добре подумають, перш ніж спокуситися такою сумою.
Спробуймо підрахувати, скільки залишається у трудового емігранта з Литви в кишені після того, як він оплатить свої витрати на життя у Великій Британії. Якщо за тиждень він заробить 200-300 фунтів, то з них на оренду житла піде від 40 до 80 фунтів і більше; 10-20 і більше - на їжу, залежно від потреб; більше 20 фунтів коштуватиме метро, 10 і більше - телефон тощо. А одяг, взуття, гігієнічні засоби?
Ясно, що залишиться менше половини заробленого. Якщо порівнювати зі становищем того ж чорнороба в Литві, де він не міг просто вижити фізично, то немає й мови, що навіть відклавши 50 або 100 фунтів, людина буде щаслива. Але серед освіченої робочої сили в Литві вже є чимало людей, які, враховуючи різницю в цінах, стільки ж або трохи менше відкладають і при литовських заробітках. При цьому не залишаючи сім'ю, зберігаючи підтримку свого оточення і головне - свій імідж.
Скажімо, доценту університету чи журналісту немає жодного сенсу їхати вкалувати чорноробом за такі гроші, і він не поїде. Мало того що там він за чашку кави або пляшку пива заплатить у кілька разів більше, ніж у Вільнюсі, так на нього ще будуть дивитися зверхньо, як тільки можуть дивитися на бідняків, що приїхали з маловідомої країни на заробітки. Однак на чорнороба в Литві й так дивляться зневажливо, і він в еміграції насправді мало що втрачає.
Тож трудова міграція з нових країн ЄС, швидше за все, буде саме трудовою. Зайняти місце у вищих верствах західного суспільства зможуть одиниці. Як і сьогодні ще у Франції португалець звично асоціюється із садівником і сторожем, так і литовець для англійця, на жаль, починає і буде асоціюватися з обслуговуючим персоналом.
Погано це чи добре, але такою є реальність Євросоюзу, яку ми просто повинні визнати.
Олександр ЛОТОЦЬКИЙ.
Вільнюс, Литва.