Підозрюючи підступ, скептики вирушають до кас зі звичними логотипами національних авіаперевізників. Насправді вони і праві, і не праві одночасно. Так звані бюджетні авіалінії віртуозно грають на тому, що для великих компаній до останнього часу залишалося недостойною уваги рутиною.
Більшу частину прибутку будь-якої авіакомпанії приносять бізнесмени. За їхні відрядження платять комерційні організації, для бюджету яких зайва сотня доларів погоди не зробить. А отже, авіакомпанії почуваються вправі використовувати комерсантів як чи не головне джерело прибутку.
Відрізнити тих, хто витрачає казенні гроші, просто: вони найчастіше літають рейсами, які прибувають до пункту призначення близько дев'ятої ранку, а назад повертаються після п'ятої вечора. Їхні плани непередбачувані насамперед для них самих - здебільшого бізнесмени купують авіаквитки на найближчий із доступних рейсів і намагаються обернутися за день, максимум за два.
Але якби авіакомпанії продавали всі місця за тими цінами, які вони пропонують бізнесменам, літаки були б заповнені не більше ніж на 10-15%.
Так з'являються квитки для звичайної публіки - вони коштують дешевше, але купувати їх доводиться за кілька днів до вильоту. Цей принцип продовжує діяти далі, і зрештою може вийти, що один пасажир економічного класу платить за квиток у кілька разів менше за іншого.
В авіакомпаній із традиційною ціновою політикою цей розрив не такий великий. А ось бюджетні перевізники - справа інша. Та сама Ryanair продає квитки на брюссельський аеропорт Шарлеруа, який опинився в центрі нинішнього скандалу, майже за $120 тим, хто хоче полетіти завтра, і лише за $2 тим, хто готовий планувати свої поїздки на три тижні наперед.
Але жонглювання тарифами - лише одна з хитрощів. Переважна більшість бюджетних рейсів виконується з невеликих і непрестижних аеропортів, розташованих іноді за десятки кілометрів від найближчого великого міста. Національні авіаперевізники віддають перевагу літати в традиційні повітряні гавані зі світовим ім'ям - їхні клієнти цінують комфорт більше, ніж можливість заощадити на аеропортових зборах. Зрештою, роботу аеровокзалів оплачує саме пасажир, і йому вирішувати, чого він хоче - менше заплатити за квиток на літак чи заощадити на таксі до центру міста. Голова ради директорів компанії Ryanair Майкл О’Лірі заявив на прес-конференції, що якби не його компанія, аеропорт Шарлеруа зараз доживав би останні дні.
Що б не говорили в ЄС, О’Лірі багато в чому правий: попит на послуги цього регіонального аеропорту був невеликий. Не дивно, що менеджери з цього аеропорту були готові на багато що, аби залучити клієнтів.
Ситуація, що склалася в Шарлеруа, не унікальна. Саме так справи майже у всіх містах, куди літає Ryanair. І її пасажири, здається, не мають нічого проти того, щоб дорога займала більше часу, але обходилася дешевше.
«Бюджетні» перевізники економлять на всьому: бортове харчування не видають, а продають; торгують квитками лише через Інтернет - а отже, обходяться без касирів і дорогих офісів; закуповують літаки лише одного типу і одразу десятками, домагаючись величезних знижок; свято дотримуються правила 25-ти хвилин: літак приносить прибуток лише коли летить, і час його перебування на землі має бути скорочений до мінімуму.
Єдине, що не стає предметом економії, - це безпека. Достатньо сказати, що пілоти тієї ж Ryanair (багато з яких, до речі, спеціально приїхали в цю фірму з Росії) заробляють не менше, а іноді й трохи більше, ніж їхні колеги з British Airways.
Закономірне питання - чи прийдуть бюджетні перевізники в нашу країну - залишається поки що відкритим. З одного боку, такі фірми продовжують багатіти і набувають дедалі більшого впливу. З іншого - їхній бізнес неможливий без єдиного на всіх неба і єдиного міждержавного економічного простору. А те, що квитки на рейси British Airways, Lufthansa та інших авіагігантів дешевшають саме через тиск з боку фірм, подібних до Ryanair, уже вважається доведеним.
_