Наприкінці січня Пентагон розпочав планову ротацію військових контингентів в Іраку та Афганістані. Тим часом, як визнають самі військові, які вирушають у гарячі точки, «плановий» захід відбувається в авральному порядку. Річ у тім, що, як з’ясувалося в ході іракської кампанії, американській армії гостро бракує особового складу. Проблему намагаються вирішити масовим призовом резервістів. Однак лікарі, вчителі та інші мирні жителі, які перебувають у лавах Національної гвардії, не вирішать проблему катастрофічної нестачі кадрів для бойових частин. Контрактній американській армії потрібні професіонали-добровольці, яких серед громадян США стає дедалі менше. В адміністрації Джорджа Буша вихід вбачають у розширенні практики набору іноземних найманців. В нагороду за службу їм пропонується американське громадянство поза чергою. Цей рецепт поповнення лав захисників вітчизни, схоже, єдине, що ріднить американську армію з російською.
Теорія чобота
Військові теоретики останнім часом піддають найгострішій критиці класичний постулат: війну можна вважати завершеною лише в тому випадку, якщо територія противника опиниться під чоботом переможної армії. І американці були в перших лавах ниспровергачів. На зміну доктрині Decisive Force («вирішальна перевага»), яку сповідував нинішній глава держдепартаменту Колін Пауелл у 1991 році, коли він був головою Об’єднаного комітету начальників штабів, що ставила на перше місце розвиток сухопутних сил, у 1996 році прийшла доктрина Харлана Ульмана і Джеймса Вейда Shock&Awe («Шок і трепет»), яка зводить в абсолют технологічну перевагу. І на першому етапі іракської кампанії вона себе виправдовувала.
Проблеми почалися потім, коли з’ясувалося, що і в епоху високотехнологічних війн без надійного солдатського «чобота» - всім відомого особового складу - не обійтися. Криза грянула, коли під тиском конгресменів і громадськості Пентагону довелося розсекретити зведені дані про втрати в Іраку. Навіть спостерігачі, які скрупульозно відстежували розрізнені повідомлення про інциденти, в яких загинули та дістали поранення американці, були, м’яко кажучи, здивовані. За даними Пентагону, чисельність так званих безповоротних і санітарних втрат США в Іраку на кінець минулого року становила 9.248 осіб - майже дивізія. До цього числа входять 420 загиблих і 1.967 поранених безпосередньо в сутичках з іракськими партизанами. Крім того, до безповоротних втрат належать вибулі зі строю через хворобу, загиблі та постраждалі в авіаційних і автомобільних катастрофах, а також просто ті, хто втомився воювати. За твердженням американських військових, «нормальним» рівнем вважається вісім-дев’ять самогубств на 100 тис. військовослужбовців, в Іраку ж цей показник становив 17 на 100 тис.
Пентагону довелося визнати, що привабливість військової служби, незважаючи на пристойну оплату та значні соціальні преференції, у середовищі «справжніх» американців різко пішла на спад. Коли напередодні нового року настав час ухвалювати рішення про те, щоб на заміну втомленим і навоюваним частинам підтягувати в Ірак та Афганістан другий ешелон, Джордж Буш змушений був поставити підпис під законом «Про надання громадянства військовослужбовцям», згідно з яким значно спрощено та прискорено (з трьох років до одного року) процедуру натуралізації іноземців, які проходять службу у збройних силах США. Причому отримати громадянство можна тепер і за межами США. Фактично відроджується ще середньовічна традиція європейських армій, коли містами й селами роз’їжджали професійні вербувальники, які закликали авантюристів усіх мастей послужити якому завгодно цареві та вітчизні.
Втім, і це ще не все. Іноземці в американській армії служили й раніше. Однак тепер із військової меншини вони мають шанс перетворитися на більшість. Ті ж гастарбайтери, які зараз стоять під рушницею у збройних силах США, отримали можливість у найкоротші терміни стати американськими громадянами. І не тільки вони. Нещодавно за розпорядженням президента громадянство поза будь-якою чергою отримали батьки двох солдатів із Коста-Рики, загиблих в Іраку, які самі нелегально проживали в США. Усього ж, за деякими даними, близько 40 тис. військовослужбовців США, які брали участь у бойових діях в Іраку, американського громадянства не мали.
Не виключено, що спрощений порядок натуралізації для іноземців, які служать в армії США, певною мірою сприятиме вирішенню кадрової проблеми. Поки ж Пентагон наказав залишитися на дійсній службі семи тисячам американських солдатів з афганського та іракського контингентів, у яких закінчився термін укладених контрактів.
Легенда про яничар
Сьогодні частка іноземців в армії США становить лише 2% від загальної кількості військовослужбовців, і добра половина з них пройшла через Ірак. Передбачається, що з початком дії нового закону частка іноземців в армії США становитиме вже 10%, а може, й більше. Але чи буде така армія в чистому вигляді американською і до кінця благонадійною?
У російській армії ситуація з комплектуванням дуже схожа на американську. Добре відомо, наскільки самовіддано вміють молитися богам, особливо чужим, наші співвітчизники. Захопившись концепцією високотехнологічних війн, стратеги з російського Генштабу не лише пустили під ніж чимало боєздатних сухопутних частин і підрозділів, а й ліквідували головкомат Сухопутних військ. Потім схаменулися і відновили цей «перевірений часом орган управління», але статистика все одно не на їхню користь. За даними головкома Сухопутних військ, заступника міністра оборони генерал-полковника Миколи Кормільцева, на сьогодні частка сухопутних військ в армії США становить 46%, Великої Британії - 48%, Німеччини - 69%, Китаю - 70%, а в Росії, за її просторів і протяжності кордонів, не перевищує і 30%. Для того щоб усунути цю диспропорцію, потрібно більше солдатів. Зняти проблему військове відомство розраховує за рахунок контрактників, набраних зокрема і з-за кордону (йдеться, природно, насамперед про громадян СНД).
Зрозуміло, що робиться це не від гарного життя. Росія і США на сьогодні єдині країни, готові у великій кількості залучати іноземних найманців і у спрощеному порядку надавати їм громадянство. Примітно, що ще напередодні вторгнення в Ірак конгресмени-демократи Чарльз Ренджел і Джон Кон'єрс пропонували відновити загальний військовий обов'язок, скасований у 1973 році. По-перше, для того щоб ті, хто приймає рішення про початок бойових дій, знали, що на війну можуть потрапити і їхні діти. По-друге, конгресмени запропонували американцям подумати, чи повинна їхня армія комплектуватися здебільшого з людей із низьким рівнем доходу (точнісінько як у нас) і представників меншин. А тепер ще й іноземців...
Принаймні історичний досвід свідчить, що іноземні найманці далеко не завжди служили вірою і правдою, а відданість яничарів новій батьківщині - не більш ніж легенда. І, наприклад, у Франції (крім того, іноземців приймають на службу до збройних сил Саудівської Аравії, ОАЕ, Індії, Великої Британії) громадяни інших держав можуть служити тільки в Іноземному легіоні. Право на отримання французького громадянства - аж через шість років. А непальські гуркхи, скільки б вони не служили британській короні, не можуть розраховувати навіть на отримання посвідки на проживання у Сполученому Королівстві.