В жодній англомовній країні немає органу, який контролює «чистоту» англійської мови
Викладачі англійської мови, які працюють у Росії, стикаються зі студентами, які впевнені в тому, що ці два варіанти англійської настільки сильно відрізняються, що можливі випадки, коли американець і англієць один одного взагалі не зрозуміють. Через це студенти рішуче вимагають навчити їх або «британської», або «американської» англійської.
«Правильна» англійська – це мова еліти
Доктор наук, незалежний лінгвіст і автор книги «Англійська з акцентом: мова, ідеологія та дискримінація в США» Росіна Ліппі стверджує, що в лінгвістиці відсутня чітка концепція «нормативної американської» та «нормативної британської» англійських мов. «Мовний стандарт – це ідея, яка зазвичай стосується того, як говорить інтелектуальна еліта. Норма явно заснована на відмінностях між соціальними та економічними класами», – каже вона.
Ліппі наводить приклад схильність американців називати «правильною» англійську мову, яка звучить у школах або в телевізійних новинах: «У цьому немає жодної логіки, оскільки вчителі та ведучі новин родом із різних частин США, вони володіють різними діалектами англійської мови».
У Британії теж широкий діапазон діалектів, які відрізняються один від одного, каже доктор наук, старший викладач англійської мови та лінгвістики в британському Портсмутському університеті Маріо Сарачені.
Англійський поет і театральний режисер Мартін Кук, який живе в Москві, вважає, що упередження проти того чи іншого варіанту англійської мови – всього лише відмінний маркетинговий хід. «Ми ж розуміємо, що насправді це ледве чи має значення. Хороша англійська завжди буде хорошою англійською», – додає він.
Чого хочуть росіяни
«У російських студентів традиційно сформований комплекс, що існує якась ідеальна англійська мова і, зокрема, вимова», – розповідає доцент кафедри перекладу англійської мови Московського державного лінгвістичного університету Дмитро Псурцев. Найчастіше, каже він, вони хочуть навчитися британській вимові.
«Студенти слухають Тоні Блера та Девіда Кемерона, але при цьому не враховують того, що на вулиці або вдома ці політики говорять зовсім по-іншому. Виникає неіснуючий варіант мови, якому всі наслідують, – каже лінгвіст. – І вважається, що якщо людина не навчилася говорити як Тетчер, то їй і рота не варто відкривати».
«Я здивована, що переконання мешканців Москви щодо того, яка англійська краще чи «правильніша» настільки тверді. Єдиний висновок, до якого я можу прийти – це те, що ці переконання склалися в результаті суспільного обговорення цих двох країн, – каже Ліппі, яка якраз вивчає відносини між лінгвістичними уподобаннями та тим, як вони сприймаються суспільством. – Вчителі здатні передавати безліч стереотипів та упереджень, особливо на рівні середніх та старших класів».
На думку експертів, подібні уподобання пов'язані з тим, що саме для кожного студента означає ідеалізований варіант тієї чи іншої англійської мови.
«Але найчастіше ті студенти, які замислюються над цим, були б нездатні розрізнити американця, британця, австралійця, ірландця тощо на основі їхньої мови», – каже Сарачені. Це, за його словами, недивно, оскільки навіть британці та американці не завжди здатні визначити, звідки їхній англомовний співрозмовник.
Хто вирішує, якою має бути англійська мова
В Італії та Франції протягом кількох століть головними академічними установами з питань лінгвістики залишалися Академія делла Круска (L’Accademia della Crusca) та Французька академія (L’Acadеmie franсaise).
На відміну від цих країн, ні у Великобританії, ні в США, ні в якійсь іншій англомовній країні немає офіційного органу, який має право проводити мовні реформи або якимось чином регулювати англійську мову.
Багато експертів вважають, що саме через відсутність такого відомства англійська розвивається «природним чином».
«Одна з незаперечних переваг англійської – це те, що вона є демократичною та постійно змінюваною мовою, значення в ній еволюціонують внаслідок широкого використання, а не за наказом комітету. Це природний процес, який відбувається протягом століть. Намагатися якимось чином вплинути на цей процес, мабуть, зарозуміло та безглуздо», – зазначає американський письменник і колишній редактор британських газет Times та Independent Білл Брайсон у своїй книзі «Рідна мова: англійська та як вона стала такою».
Отже, саме ті, хто говорить мовою, самі визначають, що таке «справжня» англійська. Правом встановлювати норму не володіє навіть Оксфордський словник.
Читайте далі: АНГЛІЙСЬКА З АКЦЕНТОМ (частина 2)<\/a><\/strong><\/p>