Видання «Русская Германия» запитує, чому в багатій соціальній державі на ім'я Німеччина багато її мешканців у старості опиняються біля розбитого корита?
Ряд найбільш типових причин, що призводять до такого фіналу, виявили вчені Інституту соціології Університету Дуйсбург-Ессен. Його директор – професор, доктор соціології Уте Кламмер (Ute Klammer) та її колега, доктор соціології Антоніо Бреттшнайдер (Antonio Brettschneider) провели дослідження, назване ними «Життєвий шлях до бідності в старості» («Lebenswege in die Altersarmu»). Але перш ніж перейти до огляду його підсумків, невелика преамбула.
Як пояснює д-р Бреттшнайдер, «після возз'єднання Німеччини в країні була економічна криза, яка збільшила кількість безробітних та розрив між багатими та бідними. Ті, хто був безробітним тоді, сьогодні отримують невелику пенсію та потребують підтримки. За прийнятими в ФРН нормами, літня людина повинна отримувати мінімум 800 євро на місяць. Якщо пенсія нижча за цю позначку, то держава доплачує суму, якої не вистачає до прожиткового мінімуму.
Вважається, що близько 400 євро припадає на оплату житла, а ще приблизно 400 євро пенсіонер витрачає на інші витрати, в тому числі й їжу. За статистикою, таку доплату в країні отримують 535 тис. осіб, або 3% від загальної кількості пенсіонерів. Фактично ж у країні вдвічі більше людей, які мають право претендувати на цю допомогу. Але багато хто її не оформлює – одні не роблять цього з гордості, інші просто не знають про таку можливість.
Ще за канцлера Шредера держава почала скорочувати пенсійні виплати, – продовжує д-р Бреттшнайдер. – Це робилося з метою стимуляції зростання економіки та підвищення конкурентоспроможності країни. Крім того, у підтримці потребують багато хто, хто приїхав до Німеччини в 1990-ті роки – наприклад, емігранти та переселенці з країн колишнього СРСР та гастарбайтери з Туреччини. Їхній трудовий стаж не дозволяє отримувати достатньо високу пенсію в Німеччині.
Що стосується корінних німців, то слід зазначити, що з середини 1990-х років у країні було безліч низькооплачуваних робочих місць – тобто люди працювали, але отримували низькі зарплати, що впливало на розмір відрахувань до пенсійного фонду. Поряд з тим існувала й велика самозайнятість (індивідуальна трудова діяльність), але ті, хто нею займався, не замислювався про власне майбутнє в плані пенсійного забезпечення».
Колегу доповнює професор Уте Кламмер: «Існують й інші явища – наприклад, зміна форми сім'ї. У минулому жінки зазвичай мали солідну вдовину пенсію. Але якщо все більше й більше шлюбів розпадається або люди взагалі не укладають шлюб, віддаючи перевагу життю без реєстрації, то на таке розраховувати не доводиться. Інший з найбільших факторів ризику – це хвороба. Третє: є люди, які могли б забезпечити собі достатню матеріальну базу в старості, але, можливо, вони не знали про важливість регулярних страхових відрахувань. Також я вважаю, що дуже важливо роз'яснювати жінкам наслідки тривалих перерв у роботі або скорочення робочого часу.
Величезну роль відіграє освіта. У нашому суспільстві вона значною мірою окупається. Якщо ви успішно закінчите середню школу та виш, то ваша дохідність набагато зросте. Це за часів наших бабусь і дідусів можна було робити кар'єру шляхом навчання на робочому місці. Сьогодні в ціні освіта».
У ході дослідження вчені опитали великий масив осіб пенсійного віку. Результати опитування й виявили типові причини, через які ці люди в старості опинилися за межею бідності.
Найбільшою виявилася група, названа дослідниками «Жінки, орієнтовані на сім'ю» («Familienorientierte Frauen»). За словами проф. Кламмер, «до них належать жінки, які присвятили себе роботі на сім'ю. У традиційній системі ці жінки добре захищені – але лише доти, доки зберігається шлюб і чоловік має роботу. Але проблеми з'являються, коли чоловік зазнає невдачі як годувальник сім'ї – наприклад, коли він отримує низьку зарплату або стає безробітним. Тоді виникають ситуації, коли працювати змушені жінки, але найчастіше виявляється, що вони не затребувані на ринку праці.
Велику проблему створює розлучення. Хоча дружина й отримує при розлученні половину пенсійних прав колишнього чоловіка, але найчастіше цієї суми недостатньо навіть для скромного проживання. А вийти на ринок праці жінці, яка давно не працювала, нема з чим. І в підсумку роки після розлучення й до виходу на пенсію в неї пропадають, що призводить до бідності в старості. І це звичайна картина. З одиноких жінок у старості найгірша доля у тих, хто все життя був успішною домогосподаркою та матір'ю, а в кінці залишився сам на сам зі своїми проблемами».
Друга велика група неімущих старих – «нові самозайняті» (Neue Selbstständige). «Загалом, в останні роки самозайнятість збільшилася, – говорить проф. Кламмер. – Це навіть стимулювалося багатьма заходами на ринку праці. Люди були мотивовані ставати самостійними, якщо вони не знайшли роботу за наймом. Але заробітки в цій сфері дуже низькі. Їх достатньо, щоб жити – часто досить мізерно, але на створення «подушки безпеки» в старості в них нічого не залишається.
У самозайнятих відсутній роботодавець – вони самі собі роботодавці, але це означає, що вони самі повинні й копити собі на пенсію. А як показує практика, багато самозайнятих не страхуються в нашій пенсійній системі. На мою думку, це одна з найбільших прогалин у нашій системі», – говорить Уте Кламмер.
Третя група – іммігранти. «Багато хто з прибулих до Німеччини наприкінці свого життя не змогли заробити багато пенсійних балів, – говорить проф. Кламмер. – До того ж багато мігрантів прибувають не з ЄС, а з країн, з якими у Німеччини немає угоди про соціальне забезпечення. Наша пенсійна система значною мірою заснована на еквівалентності між внесками та допомогами – виграє той, хто платить більше.
Таким чином, ви навряд чи зможете досягти гідного рівня пенсії, якщо прибули до Німеччини у віці за сорок років. Крім того, багатьом мігрантам важко знайти хорошу роботу в новій країні. Ось чому у нас велика кількість мігрантів, особливо турецького походження, які потрапляють до цієї групи бідняків у старості».
І нарешті, четверта група, названа дослідниками «дискретний комплекс» («Komplex Diskontinuierliche»). «Ця група є найменшою і вельми неоднорідною, – каже проф. Кламмер. – Ми згрупували їх разом, щоб показати, що іноді об'єднуються і різні фактори. Хвороба, розлучення, борги, нещасні випадки або нездорові пристрасті (алкоголізм, наркоманія та ін.) здатні відкинути людей на узбіччя життя. Частина наших респондентів являла собою людей, у яких було складне дитинство і які почали своє трудове життя з певним обтяженням. Ті, у кого був такий важкий початок, як правило, мають мало шансів на ринку праці».
В силу суб'єктивних причин багатьом із тих у Німеччині, кому сьогодні за сорок, уникнути бідності в старості навряд чи вже вдасться. Але ті, кому сьогодні років 25-30, ще можуть встигнути підготуватися до старості.