Нас носить по світу, як осіннє листя. Куди й навіщо їдемо ми з Києва й Тернополя, Донецька й Сімферополя, Львова й Харкова? Шукаємо бабусь-єврейок чи дідусів-фольксдойчів, абияк вчимо німецьку і - вперед, на Фатерлянд! Потім щось прошелестить у повітрі - і іммігрантський потік різко розвертається на Аргентину. Ще рік-два - і в моді Канада. Все шукаємо, шукаємо...
Блукаючи іммігрантськими форумами, я випадково натрапила на знезброююче своєю відвертістю зізнання: «...Взагалі-то, я теж колись до Австралії збирався, але переплутав австралійське та австрійське посольства. А в австрійському анкету німецькою видали... А потім з Канадою якраз вдало закрутилося...» Живе він зараз у Канаді, не хвилюйтеся, знайшов роботу, трохи сварить окремі малоприємні для свіжого іммігранта моменти. І чомусь пише листи на форум, ніби знову про щось дізнатися хоче. А питати вже нічого...
Вони їхали назавжди - Андрій, Свєта і маленька Іришка. Принаймні, тоді вони були в цьому впевнені. Все-таки шлях їх чекав неблизький - аж до Австралії. Сьогодні, через три роки, багато що бачиться інакше.
Про шлях туди
У затишку київського будинку, там, де тихі вулички приватної забудови ще не потіснили стандартні багатоповерхівки, ми розмовляємо з Андрієм. Він приїхав провідати рідних. П'ємо чай із київськими цукерками, у нього на колінах бавиться донька, і тема нашої розмови - про австралійське життя-буття - здається мені до жаху нереальною.
«Знаєте, думка про Австралію виникла зовсім випадково - проходив повз австралійське консульство, звернув увагу на вивішені там матеріали, почав читати. Потім зацікавився, став шукати інформацію про Австралію в Інтернеті. Наш випадок взагалі-то досить нетиповий - нам і в Києві непогано жилося. Я за спеціальністю інженер-механік, закінчив у 1993 році Київський інститут інженерів цивільної авіації за спеціальністю «технічна експлуатація літальних апаратів і двигунів». Дружина в мене бібліотекарка; її зарплата, звичайно, була маленька. А я працював у солідній компанії, платили непогано. Ну, загалом, так склалося, що надумали ми податися до Австралії.
Я вирішив піти шляхом незалежної або професійної імміграції. Підрахував свої бали, прикинув шанси і вирішив спробувати. Складність у тому, що перелік потрібних в Австралії спеціальностей постійно змінюється. (Зараз, наприклад, потрібні медсестри та кухарі східної кухні.) Подав документи на імміграцію в січні 97-го, і у вересні мені прийшла відповідь і пропозиція скласти іспит з англійської мови.
Щодо іспиту не дуже хвилювався - англійську почав вчити сам, потім компанія, в якій я тоді працював, відправила групу наших спеціалістів на курси. Займався близько восьми місяців, і тест з мови склав приблизно через два місяці після закінчення курсів (у листопаді 97-го). Коштувало це $150. До тесту входить чотири завдання - читання, письмо, сприйняття на слух і усне мовлення. Тоді приймали іспит американці, зараз, наскільки я знаю, все це відбувається в British Council.
У березні 98-го мені надіслали запит на підтвердження професійної кваліфікації. Я заповнив анкету та додав потрібні документи - диплом, довідки, сертифікати різних курсів і все, що стосується професійної діяльності. Усі документи були перекладені англійською, але легалізацію я не робив. У вересні 98-го отримав підтвердження кваліфікації (за цю процедуру сплатив ще $248).
Візу отримав у січні 2001 року. Такий тривалий період очікування пояснюється тим, що у жовтні 98-го в нас народилася донька і ми самі трохи «пригальмували» наш імміграційний процес.
Повинен зазначити, що зараз цей процес трохи видозмінився. Якщо ти хочеш виїхати за програмою незалежної імміграції, то звертаєшся до консульства, і тобі пропонують спочатку підтвердити свою кваліфікацію та скласти іспит з англійської мови. Тільки потім, якщо ти набрав достатню кількість балів, ти купуєш анкету (близько $500) і подаєш заяву на імміграцію. У моєму випадку, якби я недобрав балів, то сплачена за анкету сума просто пропала б. Гроші ж ні за що не повертаються!»
Перші «п'ять хвилин» на австралійській землі
«Ми їхали на абсолютно голе місце - ні рідних, ні друзів у нас в Австралії не було. Правда, поки оформлювали документи, я постійно збирав в Інтернеті всю можливу інформацію. Знайшов сайти наших емігрантів в Австралії, листувався з ними, отримав багато слушних порад. Але все одно одразу було важко - ні роботи, ні житла, та й, як з'ясувалося, мову ми теж розуміли з труднощами.
З недорогим житлом нас виручила російська громада. У них є будинок, у якому постійно живуть нові емігранти. Коли ми з дружиною та дитиною вселялися, там уже жили дві родини. Особливо нам допоміг Микола Школа - соціальний працівник цієї громади, ліцензований імміграційний адвокат. Ми платили 50 австралійських доларів з особи на тиждень (далі всі ціни наведено в австралійських доларах. - прим. Авт.). Це небагато. Потім відкрили банківський рахунок, зробили державну медичну страховку, отримали податковий номер.
Я одразу ж почав шукати роботу. Хотілося, звичайно, щоб вона була за фахом. І тут потрібно зробити невеликий відступ.
На сьогодні в Австралії існують чотири хвилі нашої еміграції. Перша - це «харбинці», ті, хто потрапив сюди після революції, з КВЖД тощо. Друга хвиля - приїхали після Другої світової війни. Всі вони, як правило, уже облаштувалися, влаштувалися, доброзичливо налаштовані до нових емігрантів, але тримаються осторонь. Третя хвиля - так звана єврейська еміграція. Це люди, які в 70-80-х роках виїжджали до Ізраїлю, а звідти - по всьому світу. В Австралії вони утворюють ніби державу в державі. Багато з них живуть в окремих кварталах, там є російські магазини, лікарні, бібліотеки. Старі взагалі не вчать мову, роками не покидаючи квартал. У них є невеликий бізнес - автомайстерня, бензоколонка, кафе. Вони можуть дати роботу, здати квартиру. Але врахуйте: якщо довго жити і працювати серед них, потім важко влитися в середовище корінних австралійців. А для молодих - це головне в адаптації. І нарешті, четверта хвиля - це нові емігранти, такі як ми. Всі розгублені, хапаються за будь-яку роботу. Їх часто обманюють, пропонуючи вкалувати за копійки. Тут багато заздрості, невдоволення, розчарувань.
Загалом, ми з другом (він теж інженер-авіамеханік) розіслали та рознесли по фірмах приблизно 170-180 резюме. Нам не пощастило: напередодні нашого приїзду в Австралії збанкрутувала велика авіакомпанія, і 15 тис. людей опинилися на вулиці. Нам відповіли приблизно в 10-15 фірмах: «Шкодуємо, але...» Довелося братися за некваліфіковану роботу».
Які роботи на нас чекають
«Дружина влаштувалася підробляти в російському ресторанчику, а я знайшов місце в автомайстерні у колишнього співвітчизника. Працював трохи, отримував мало (350 на тиждень) і, природно, готівкою. Офіційно в Австралії не можна платити менше 14 доларів на годину; виходить, що мінімальна зарплата - приблизно 600 доларів на тиждень, за вирахуванням податків - близько 500. Але я не ображався...
Так працював з грудня 2001-го до березня 2002-го - господар продав свою автомайстерню, і я пішов на будівництво помічником маляра. Потім знову автомайстерня, потім знову будівництво... Загалом, ні страховки, ні перспектив - тільки на житло та харчування. З підробітками мені допомогло бюро з працевлаштування російської громади. Серйозну роботу вони не надають, але є шанс за їхньою допомогою зав'язати потрібні контакти. До речі, саме це мене зрештою й виручило. Тому що у вересні 2002 року я знайшов роботу.
Про вакансію в авіакомпанії Forstaff Aviation ми з другом дізналися від Миколи Школи - він дав нам телефон людини, яка там працювала. Так, завдяки зав'язаним знайомствам, нам вдалося влаштуватися за спеціальністю.
Взагалі, треба твердо засвоїти: в Австралії твоє життя починається з того, як ти знайшов справжню кваліфіковану роботу. Це важко, але можливо. З цього моменту ти автоматично переходиш в інший клас: змінюєш житло, у тебе з'являються знайомі австралійці, психологічно ти починаєш почуватися приблизно так, як будь-яка людина з вищою освітою в Україні.
Кваліфіковану роботу знайти нелегко: всюди потрібен трудовий досвід в Австралії. Мій знайомий, до речі, досяг цього досить своєрідним шляхом: поки я «пахав» в автомайстерні, він наскріб грошей (близько 400 доларів) і пішов у... школу охоронців. Закінчив її і одразу ж влаштувався працювати в супермаркет у нічну зміну. До речі, це цілком непогане місце (15 доларів на годину), яке, до того ж, дає цей самий досвід роботи в Австралії.
Загалом, нормальне життя почалося лише через дев'ять місяців. Зарплата цілком гідна, є страховка, соціальний пакет. На роботі повний «інтернаціонал». Нас, російськомовних, п'ятеро - із Запоріжжя, Курська, Єревана, Києва. Зараз набрали дуже багато співробітників зі східноазійського регіону. В австралійських компаніях докорінно припиняють будь-які «міжнаціональні чвари». Корінні австралійці - доброзичливі, спокійні, неквапливі люди».
Що таке нормальне життя
«Найголовніше в житті австралійця - це житло. Де ти живеш і ким працюєш - це визначає твій соціальний статус. Зараз я живу в Джилонзі. Це друге за величиною місто в штаті Вікторія. Воно знаходиться за 75 км від Мельбурна. Житло буває різне - є жахливе, є дуже хороше. Можна знімати будинок, можна - юніт. Я знімаю «односпальний» юніт (one bed unit) - квартиру з однією спальнею, окремим входом і власним шматочком дворика. У будинку може бути три-чотири таких юніти. У кожному дворі обов'язково є гараж або крита парковка.
Без автомобіля в Австралії робити нічого. У Києві я не вмів водити машину, тож учитися і складати на права мені довелося вже тут. Усе це задоволення обійшлося мені приблизно в 1.500 доларів: дуже дорого коштують уроки водіння - 30-35 доларів на годину. Якщо ти вмієш водити, просто купуєш книжечку з правилами, вивчаєш їх, платиш 25 доларів і складаєш теорію на комп'ютері. Через три місяці складаєш водіння (ще близько 60 доларів).
Харчування недороге, якщо готуєш сам. Витрати розподіляються приблизно так. Середній заробіток в Австралії становить 720-750 доларів на тиждень. На харчування у сім'ї з трьох осіб іде близько 100-150 доларів. Але, підкреслюю, це за умови, що ви готуєте вдома. Оренда нормального юніта або будинку в хорошому районі - 150-160 доларів на тиждень. Якщо в сім'ї хоча б одна людина має кваліфіковану роботу, то сім'я може цілком нормально жити. Звичайно, краще, коли працюють двоє. Основна мрія і австралійців, і емігрантів - власне житло. Хороший будинок коштує 230-300 тис. доларів. Знайома сім'я емігрантів змогла купити власний будинок через п'ять років, правда, в кредит (на 25 років).
Одяг є на будь-яку кишеню, взуття - також. Але, як на мене, австралійці - і чоловіки, і жінки - ходять взагалі незрозуміло в чому. Старенькі одягнені добре, а от молодь - жахливо. Є, звісно, певні вимоги до офісного одягу, але все одно - наші люди на вулицях одягнені набагато краще. Іноді замислюєшся: на що австралійці гроші витрачають? На дім, машину та подорожі. Одяг для них абсолютно не важливий. З розваг улюблена - це барбекю. У кожному парку є спеціальні барбекюшниці, причому абсолютно безкоштовні. Ти приходиш зі своїм м'ясом, смажиш його і відпочиваєш на природі цілий день.
Що робити, якщо нормальної роботи, а отже, і життя немає? В Австралії офіційно заборонено жебракувати. Усі алкоголіки і наркомани отримують допомогу від держави. Допомоги вистачає на харчування, оплату житла, недорогий одяг. А от на алкоголь і тютюн - ні. Пляшка горілки коштує від 26 до 35 доларів, пачка цигарок - 6. Для порівняння - за кілограм свинини беруть 10 доларів.
До 1997-го отримати допомогу міг кожен. Зараз протягом перших двох років ви не можете претендувати на жодну допомогу, лише у разі виникнення будь-яких форс-мажорних обставин. Виняток - допомога на дітей. Деякі наші емігранти примудряються сидіти на ній усією сім'єю!»
Про кохання і дружбу в Країні кенгуру
...Отже, усі тягарі життя позаду. В Андрія є робота за спеціальністю, непоганий заробіток, повага колег, перспективи кар'єрного зростання. Але... Андрій залишився один. Світлана не витримала труднощів адаптації і разом із донечкою повернулася в Україну. А сім'я на двох континентах - самі розумієте, справа малоймовірна...
«Знаєте, імміграція - це дуже серйозне випробування для сім'ї. Ви удвох повинні витримати безліч проблем. А поруч нікого: ні тата з мамою, ні родичів, ні друзів. Багато сімей розпадаються. Деякі жінки знаходять нових чоловіків серед австралійців, інші повертаються додому. А найприкріше, коли йдуть до наших емігрантів, які краще влаштувалися...
Одружитися з австралійкою? Ніколи! Вони не гірші за наших - вони інші. Дуже самостійні, взагалі якось по-іншому ставляться до життя. Не можна познайомитися на вулиці чи на роботі - можуть затягати по судах за «сексуальне домагання». Або, наприклад, ведення господарства. У них не прийнято готувати їжу вдома, у багатьох взагалі немає таких навичок. А наших чоловіків це не влаштовує. Мій друг винаймав кімнату в австралійки. Одного разу купив яловичий язик, варить. Вона дивиться з жахом: «Це що, можна їсти?» Купив ікру, пригощає її. Вона в крик: «Як ти можеш її їсти - це ж маленькі рибки!» Загалом, цього літа він літав в Україну - за нареченою.
З австралійцями мені важко спілкуватися. Хоча по роботі - немає проблем! А от на абстрактні теми... Мене, наприклад, часто хлопці після роботи на пиво запрошують. Зайду, вип'ю пару келихів, а про що з ними говорити - не знаю. Ось приїхав до Києва, зустрів знайомих - не можу наговоритися. Знаєте, є люди, яким добре самим із собою - в Австралії вони будуть чудово себе почувати. А ті, хто звик спілкуватися, будуть сумувати.
Що б я порадив тим, хто роздумує над тим, їхати чи ні в Австралію? По-перше, точно визначте, навіщо вам це потрібно. Я сам, коли подавав документи, не дуже добре уявляв, що там шукаю. І найголовніше, запам'ятайте одне моє спостереження: чим гірше вам було на батьківщині, тим краще вам буде в Австралії. І навпаки. Тобто якщо вам буквально нічого було їсти, тут ви сядете на велфер і проживете. Але якщо ви вдома працювали, мали квартиру чи дім і, в принципі, не дуже потребували, тричі подумайте перед від'їздом. Тут ви все повинні будете почати з нуля, і через пару-трійку років вам, можливо, вдасться досягти приблизно того соціального становища, яке ви займали в Україні. Деякі їдуть заради дітей, ставлячи хрест на своєму житті. Як правило, першому поколінню емігрантів, окрім дешевої їжі та посереднього житла, мало що світить. Ось я приїхав до Києва, зустрівся з хлопцями, з якими раніше працював, подивився на те, як змінилося життя... Знаєте, можливо, я ще й повернуся...