«Ми змушені змиритися з рішенням міністра, – заявив експерт СДПН з внутрішньої політики Дітер Віфельшпютц, – хоча не вважаємо цю тему закритою». Очолювана Віфельшпютцом урядова робоча група протягом кількох місяців намагалася домогтися від Бундестагу затвердження поправок до закону, які дозволили б полегшити в'їзд до ФРН таких необхідних економіці країни висококваліфікованих кадрів із країн – не членів ЄС. Основною вимогою експертів було зниження дохідної планки для претендентів на довгострокову робочу візу – з €85.000 до €63.000 на рік. «Для працівників малих та середніх підприємств, особливо молодих, це абсолютно нереальна цифра», – стверджував соціал-демократ, посилаючись у тому числі на дані Торгово-промислової палати: такими зарплатами можуть похвалитися лише 5% корінного населення Німеччини! Крім цього, Віфельшпютц та його колега від ХДС Ганс-Петер Уль вимагали скасування правила, згідно з яким приватний підприємець із позаєвропейського простору може розраховувати на отримання виду на проживання лише у випадку, якщо інвестує в німецьку економіку мільйон євро та створить мінімум 10 нових робочих місць, називаючи це положення «скоріше відлякуючим, ніж привабливим». Виступали вони і за розширення прав іноземців – випускників німецьких вишів. Зараз дипломованим спеціалістам надано право проживати у ФРН протягом року після завершення навчання, однак у системі їхнього працевлаштування діє принцип «вибірки за національною ознакою»: ставка буде віддана іноземцю з «третьої» країни, тільки якщо на неї не претендують громадяни Німеччини або Євросоюзу, в результаті чого, за словами директора Торгово-промислової палати Мартіна Ванслебена, «майбутній нобелівський лауреат, розчарувавшись у спробі знайти роботу, вирушить із Німеччини туди, де більше цінують його кваліфікацію, а шукане місце займе трієчник».
Благі наміри політиків, так само як і сподівання економістів, які не втомлюються твердити про катастрофічне становище ФРН у сучасній конкурентній боротьбі, розбилися об тверде «ні» Франца Мюнтеферінга. Один із лідерів німецької соціал-демократії наклав вето на прогресивні поправки до закону про імміграцію, які мали набути чинності вже в січні, і викликав нерозуміння з боку ХДС/ХСС. «Пану міністру варто було б зрозуміти, що його страхи перед хвилею дешевої робочої сили з-за кордону дещо перебільшені», – вважає Вольфганг Бозбах, голова фракції консерваторів у Бундестазі. Внаслідок фантасмагоричного змішування «червоно-чорної» палітри нинішні соціал-демократи виявляються набагато консервативнішими в питаннях міграційної політики, ніж їхні недавні закляті опоненти. Чи дивує це? Та вже не особливо.
Мюнтеферінг, мабуть, остаточно заплутавшись у спробах поєднати інтереси довіреного йому німецького ринку праці з ідеями «свободи, рівності та братерства», намагається обмежити приплив до ФРН іноземців, дорікаючи великим фірмам у схильності до «демпінгових методів збереження виробництва». Причому це стосується не лише «висококваліфікованих» (яких за час великої коаліції до Німеччини в'їхало лише 900 осіб, тоді як у попередні роки комп'ютерна та телекомунікаційна сфери збагачувалися 2.300-2.500 світлих умів щорічно), а й інших категорій іноземців теж. Зокрема, віцеканцлер ратує за надання дозволу на роботу не всім біженцям, які живуть у ФРН з невизначеним статусом понад 6 років, як того вимагає «чорний» міністр внутрішніх справ Вольфганг Шойбле, а лише «добре інтегрованим», не уточнюючи критеріїв визначення цієї «інтегрованості». Тож вельми проблематичною саме для Німеччини виглядає реалізація свіжої ідеї про «циркулярну міграцію», висунутої днями Шойбле та його французьким колегою Ніколя Саркозі на зустрічі глав європейських МВД у Стратфорді. Згідно з цією моделлю, ЄС міг би надати право на обмежену (терміном 3-5 років) робочу візу для громадян найбідніших країн, але з умовою їхнього обов'язкового повернення додому та «використання на батьківщині набраного в Євросоюзі досвіду».
Пропозиції міністрів внутрішніх справ не є керівництвом до дії для урядів країн – членів ЄС. І право вирішувати питання про втілення в життя будь-якої їхньої задумки, якщо йдеться про ринок праці, буде передано відповідним національним міністерствам – тобто все тому ж Францу Мюнтеферінгу. Довго гадати, яким виявиться його вирок, не потрібно. Куди швидше «друг Вольфганг» реалізує інші свої домовленості з «другом Ніколя», досягнуті в рамках переговорів про загальноєвропейську міграційну політику: тіснішу співпрацю спецслужб країн ЄС, посилення спільного контролю над Інтернетом та посилення правил візового в'їзду з-за меж Євросоюзу.