Якщо комусь не вистачає землі на суші – можна намити собі острів у морі
Міста в різних куточках нашої планети розширюються за рахунок моря. Розробляються плани будівництва величезних островів і гігантських конструкцій у прибережних районах, що передбачають виїмку та насип мільйонів тонн ґрунту. Якими ж можуть бути наслідки постійного збільшення обсягів будівництва в морі для його мешканців та екосистем? Це та багато інших подібних питань обговорювалися на саміті BBC Future «Ідеї, які змінять світ» у Сіднеї в листопаді цього року.
Міста розширюють свої кордони за рахунок морських територій ще з тих часів, як люди вперше почали будувати гавані. Будівництво намивних територій перетворилося на великий бізнес, і сьогодні багато країн прагнуть відвоювати землю у моря, щоб збільшити протяжність берегової лінії та площу своєї території.
Так, майже в кожній провінції Китаю, що має вихід до моря, реалізуються проекти зі створення штучних прибережних територій. Для цього існують такі способи, як насип ґрунту з материка, видобуток ґрунту на віддалених ділянках морського дна, а також блокування гирл річок для збору мулистих відкладень.
Острівній державі Сінгапур за останні 50 років вдалося розширити площу своєї території на 22% завдяки будівництву в навколишніх водах. При цьому використовуються такі матеріали, як пісок, ґрунт і камінь, які доставляються сюди з інших країн. Амбіції Сінгапуру в галузі створення намивних земель настільки великі, що держава стала найбільшим у світі імпортером піску.
Але найвідомішими територіями, відвойованими у моря, славиться Дубай. Одна з них – повністю штучний мальовничий архіпелаг Пальма Джумейра, що став домом для багатьох заможних людей. Для його будівництва було використано приблизно 110 млн кубічних метрів піску, видобутого з дна моря.
Рівнинним Нідерландам – одній із найбільш густонаселених у світі країн – уже дуже давно доводиться осушувати величезні ділянки заболочених прибережних земель, щоб забезпечити житлом своє постійно зростаюче населення.
Для океанських екосистем нічого хорошого в цьому немає. Емма Джонстон з Університету Південного Уельсу, яка виступала на саміті BBC Future «Ідеї, які змінять світ», стверджує, що нам варто серйозно замислитися про наслідки захоплення містами землі у моря. Навіть відносно невеликі прибережні споруди здатні змінити вигляд і біосистеми морів. Разом зі своїми колегами Джонстон підрахувала, що понад 50% природної берегової лінії естуаріїв Австралії, США та Європи зазнали змін у результаті будівництва штучних споруд.
«Реальність полягає в тому, що розростання міст сьогодні відбувається не лише на суші, – написала вона у статті для інтернет-журналу The Conversation. – Території, що колись належали морю, забудовуються, і під поверхнею води з'являються складні конструкції». Це справляє руйнівний вплив на морські організми та середовище їхнього існування, призводячи до загибелі коралових рифів, які слугують домом для багатьох видів риб і захищають берегову лінію від суворої дії хвиль, а також до порушення стійкості багатьох цінних прибережних екосистем, зокрема солончаків і мангрових лісів.
Будівлі, зведені на осадових відкладеннях, несуть ризики для їхніх мешканців, оскільки ці шари не настільки стійкі, як твердий материковий ґрунт. Наприклад, уже були повідомлення про те, що архіпелаг Пальма Джумейра в Дубаї починає йти під воду.
Намивні території також становлять загрозу в сейсмічно активних районах. При тривалих землетрусах може початися процес розрідження, при якому ґрунт частково втрачає свою міцність. Саме цей фактор відіграв неабияку роль у руйнівних наслідках землетрусу в Сан-Франциско в 1906 році.
З огляду на те, що в результаті будівництва штучних територій межа між землею і морем поступово стирається, суперечки про їхню належність додали чимало роботи юристам. Особливо спірними стали спроби Китаю побудувати коралові атоли з піску та створити понад 13 кв. км нових земель на південному сході Південно-Китайського моря – значною мірою тому, що багато з цих нових островів тепер зайняті військовими об'єктами. Хоча Китай заявляє, що ці острови – китайська територія, багато країн, зокрема США та Австралія, з цим не згодні. У липні цього року Міжнародний арбітражний суд у Гаазі постановив, що Китай не має історичних прав на використання цього регіону, однак брязкання зброєю триває, і навряд чи це питання буде вирішено в найближчому майбутньому.
Але чому б людям не будувати плавучі будівлі? У цьому немає нічого неможливого. Плавучі села існують уже давно – так, наприклад, у плавучих будинках на прісноводному озері Тонлесап проживають жителі Камбоджі, а на озері Тітікака в Перу індіанці з племені урос живуть на плавучих островах, побудованих із пучків очерету.
Архітектори всього світу створюють все нові й нові сучасні плавучі будинки, які користуються особливою популярністю в таких особливо схильних до повеней країнах, як Нідерланди. Високотехнологічні плавучі міста (або навіть великі за своїм масштабом території для проживання) поки що не стали реальністю, однак це не заважає різним організаціям, зокрема Seasteading Institute, закликати дизайнерів ділитися своїми концепціями футуристичних плавучих мегаполісів та їхнього функціонування. Їхня ідея полягає в тому, щоб не лише створити нові екологічно стійкі території, але й сприяти появі «міст-стартапів», вносячи тим самим дух новаторства у сферу міського будівництва.