Нещодавнє звернення Ісландії до Росії з проханням про позику в розмірі €4 млрд стурбувало північного сусіда – Норвегію. Там одразу заговорили про те, що Рейк'явік може стати союзником Москви в Арктиці, в тому числі і в суперечці про статус шельфу Шпіцбергену. Загроза російської експансії на півночі змусила Осло діяти – до Ісландії вирушила делегація, якій було доручено домовитися про участь Норвегії в порятунку острівної економіки від колапсу. Але раптом виявилося, що загроза норвезьким інтересам на Шпіцбергені виходить з несподіваної сторони: на архіпелазі зростає кількість іноземних нелегалів. Влада занепокоїлася, що вони здатні завдати зсередини удару по «норвезькій фортеці» в Арктиці.
«Свалбард виявився більш відкритим, ніж ми припускали, – б'є на сполох губернатор Шпіцбергену Пер Сефланд. – Іноземці, які щорічно прибувають на архіпелаг, чисельно перевершують норвежців, які вирішили оселитися в наших краях». Зараз на Шпіцбергені постійно проживають близько 2.400 норвежців і приблизно шість сотень «росіян» – громадян РФ та України, які працюють на вугільних шахтах російського селища Баренцбург. Точна статистика інших іноземців, які влаштувалися на архіпелазі, відсутня. Припускається, що їх там близько сотні.
Намагаючись зупинити потік «підкорювачів Арктики» з країн Азії та Африки, але при цьому не порушити умови договору по Шпіцбергену, згідно з яким імміграційне законодавство Норвегії не поширюється на Свалбард, Осло ввів ряд посилюючих заходів. Так, губернатор отримав право висилати з архіпелагу осіб, які не мають житла або джерела доходу. А нещодавно було введено ще й практику перевірки паспортів людей, які бажають прилетіти до острівної столиці – селища Лонгієрбюн – з північнонорвезького міста Тромсе (це єдина лінія, що зв'язує архіпелаг з Великою землею). Останній захід спрямований, перш за все, проти «людей з нізвідки» – біженців, які знищили всі документи в літаку по дорозі до однієї з європейських країн. Цей спосіб обману влади отримав в останні роки велике поширення серед шукачів притулку, оскільки ускладнює їх висилку на батьківщину.
Ряд норвезьких експертів побоюється, що жителі Шпіцбергену з часом зможуть провести референдум щодо перегляду сьогоднішнього статусу архіпелагу. Адже ці вигнанці світу, які зуміли без документів дістатися до Шпіцбергену і знайти там роботу, опинилися назавжди замкненими на клаптику суші в Арктиці. Архіпелаг відкритий лише в один бік – на прийом. Іноземці, які бажають виїхати на материк, повинні пред'явити паспорти з шенгенськими візами. Інакше їх завернуть з аеропорту назад.
До числа держав, які бажають підірвати норвезький суверенітет над архіпелагом, норвежці відносять, перш за все, Росію, яка має постійне поселення на Шпіцбергені і веде там вуглевидобуток. Суперечка йде не лише за право експлуатації сухопутної території архіпелагу (норвежці намагаються обмежити російську діяльність там, розширюючи природоохоронні зони), але й за розробку ресурсів на шельфі. Норвегія запевняє, що шельф Шпіцбергену не відноситься до міжнародного договору, який визначає статус архіпелагу як території, відкритої для експлуатації всіма державами. Але Росія та інші учасники договору оспорюють цю позицію.
Найбільш відомий з десятків іноземців, які влаштувалися на Шпіцбергені, – 50-річний іранець Казем Аріайванд, який відкрив в острівній столиці найпівнічнішу в світі кебабну. «Я приїхав сюди п'ять років тому, отримавши відмову в притулку в Норвегії. Повертатися на батьківщину я не міг. І раптом випадково дізнався, що на Шпіцбергені може оселитися хто завгодно. Ну, і рвонув сюди. Мені навіть на думку не спадало, що тут білих ведмедів більше, ніж людей. Але нічого, звик. Ось тільки виїхати нікуди не можу – одразу затримають і вишлють до Ірану», – розповідає про себе «заполярний біженець» на сторінках норвезьких газет.
Рік тому Казем Аріайванд придбав списаний американський військовий вантажівку, який перетворився на кебабну на колесах і швидко став місцевою туристичною пам'яткою. Про цей випадок розповіли західні телеканали. Підсумком «реклами» став потік біженців, які мріяли повторити подвиг власника кебабної. «Тут важче, ніж можна припустити. Багато хто витримує тиждень, від сили два, і йдуть здаватися владі, – говорить про своїх послідовників Казем Аріайванд. – Але я не шкодую, що прославився на весь світ. Адже ми не можемо жити на острові вічними робінзонами».
Олексій СМИРНОВ.
«Нові Вісті»