Практика показує, що посилення законів рятує від зайвих ротів лише частково. Ось чому деякі країни вирішили втілити в життя ленінський постулат, згідно з яким найпотужнішим засобом впливу на маси є кіно. Точніше, кінострашилки.
Першою державою, яка спробувала відбитися від представників «третього світу» за допомогою кіно, стала Австралія. Ця країна відома безкраїми пляжами, теплим океаном, кенгуру та безбідним існуванням її мешканців. Подібний піар, як виявилося, хороший для туристів. А от небажаним іммігрантам вирішили показати сувору правду життя. По всьому тихоокеанському регіону розійшовся ролик, оплачений Канберрою, у якому показували змій, отруйних комах, крокодилів та акул, які ефективно зменшують народонаселення Зеленого континенту.
Австралійський досвід залякування був підхоплений і творчо перероблений найблагополучнішою країною Старого Світу – Норвегією. Два роки тому місцеве міністерство комунального господарства, яке відповідає за прийом і розміщення біженців, спорудило декорації, в які були запущені телевізійні команди з Росії, України та країн Балканського регіону, звідки до Норвегії йде найбільший потік небажаних іммігрантів. Були створені дві «потьомкінські села», покликані жахати іноземців і обертати їх на втечу. Знімальні групи з «небезпечних країн» глухої осені запустили в два наметові табори тимчасового утримання, мешканці яких тремтіли під тонкими ковдрами. При цьому вони тулилися під одним пологом із чорношкірими людьми досить кримінального вигляду та отримували на обід одноманітну їжу, що складалася з рибних тюфтельок і порошкового пюре. «Жахіття», показане національними каналами країн, залучених до кампанії залякування, спрацювало. Комунальне міністерство оголосило, що кількість біженців у Норвегії різко скоротилася.
І ось тепер второваною доріжкою рушили Нідерланди. Уряд цієї охайної держави не міг зробити ставку на страшну природу, як Австралія, а наметових таборів за колючим дротом, як у Норвегії, там не виявилося. Тому прилякати потенційних іммігрантів – головним чином вихідців із мусульманських країн – вирішили показом розгнузданого голландського способу життя.
Так було створено «найогидніший» документальний фільм в історії піар-кампаній голландського уряду за кордоном. Глядачі бачать блудниць, які виставляють на публічних місцях напоказ оголені груди, їх нудить від виду гомосексуалістів, що цілуються взасос, а якщо і це не зупиняє охочих переселитися в нові Содом і Гоморру, їх знайомлять із проявом Божого гніву у вигляді страшних повеней, які ось-ось зітруть з лиця землі це вогнище розпусти. На думку міністра інтеграції Нідерландів Ріти Вердонкс, кіно відображає реалії голландського життя, і його просто необхідно демонструвати всім, хто хоче переселитися в цю країну.
Імміграційне законодавство Голландії було посилено після того, як у листопаді 2004 року марокканський екстреміст зарізав на вулиці режисера-документаліста Тео ван Гога, який насмілився зробити критичний фільм про іслам. Ця подія дала поштовх дебатам про ризик перетворення ліберальної країни на оплот фундаменталізму, оскільки іммігранти інтенсивно плодяться та нав'язують суспільству свої уявлення про життя і моральні цінності.
Біженцям потрапити до Голландії відтепер вкрай важко, але кількість небажаних іноземців збільшується через возз'єднання сімей. До іноземців, які вже отримали посвідку на проживання в Нідерландах, їдуть дружини, діти, літні батьки. Ось їх-то і має зупинити «содомський» ролик. Майбутній переселенець відтепер зобов'язаний пройти тест «на лояльність», під час якого слід дати відповіді на такі провокаційні для мусульман питання, як їхнє ставлення до гомосексуалізму, жіночого обрізання та дошлюбних статевих зв'язків дівчат. Потім примусово показується кіноролик, який б'є по найміцніших ісламських нервах. Крізь сито відсіву проходять лише справжні «штірліци», здатні приховати свої справжні почуття щодо звичаїв країни, яка їх приймає.