Раніше для німецької влади вимагалося надання доказів одноосібного права матері на виховання дитини. Якщо дитина народжена поза шлюбом від невідомого батька або батько позбавлений батьківських прав у судовому порядку - вимога закону вважалася виконаною. Для розлучених сімей, де батько дитини платить аліменти і продовжує піклуватися про свою дитину, ситуація виглядала набагато складніше. Певні проблеми доставляли і безвісно відсутні батьки. Нерідкі випадки, коли батьки зловживають своїм становищем і за згоду на відмову від батьківських прав вимагали винагороду.
Колишньому чоловіку і батьку дитини, який не перешкоджає спільному виїзду своєї дитини до нового чоловіка матері, дуже складно змиритися з вимогою німецької влади відмовитися від свого права продовжувати брати участь у вихованні дитини. Чому він повинен це робити за волею невідомого йому німецького чиновника? Процес позбавлення батька права на виховання дитини через суд досягає мети лише в невеликому відсотку випадків. Ця процедура також дуже тривала і витратна.
Суди країн СНД теж не схильні поступатися вимозі німецької влади і позбавляти батьківських прав батьків, які нормально піклуються про своїх дітей з розпалих сімей. Очевидно, що німецькі приписи не можуть бути законною підставою для того, щоб відібрати у батька такої важливої людського права на участь у вихованні та долі власної дитини. У більшості країн світу обидва батьки зберігають право на виховання дитини і після розлучення.
Щоб допомогти жінкам, мені доводилося апелювати до правила важкого та виняткового випадку, який виправдовує спільне з матір'ю переселення дитини без відмови батька від батьківських прав. Маленькі діти частіше підпадали під поняття важкого випадку. Для дітей середнього та старшого віку такі правові конструкції ускладнювалися. Німецькі відомства вимагали від матері доказів власних наполегливих зусиль домогтися одноосібного права виховання дитини. У підсумку жінці доводилося ускладнювати свої стосунки з колишнім чоловіком і батьком дитини. Адже і після розлучення в інтересах дитини, та й своїх власних можна зберігати доброзичливі стосунки з колишнім чоловіком. Принаймні, навіть позитивно вирішені випадки вимагали часових витрат. Весь цей час жінка не могла почати своє сімейне життя з новим чоловіком. Що також викликало ускладнення.
Закон перешкоджав і розумному рішенню у формі підписання батьком згоди на виїзд дитини та довіреності матері на ведення в цьому питанні. Хоча й очевидно, що на відстані батько не зможе вирішувати щоденні завдання виховання, тому мати повинна сама оперативно приймати відповідні рішення.
Наприкінці 2013 року законодавчі приписи змінилися на користь жінок та їхніх дітей. Тепер для спільного з матір'ю переселення неповнолітньої дитини буде достатньо згоди батька або компетентної установи за місцем проживання дитини. Не вимагається тепер і доводити одноосібне право на виховання дитини. Законодавчий припис сформульовано однозначно - згоди батька тепер достатньо для спільного переселення матері та дитини та отримання нею довіреності на вирішення важливих справ, що стосуються дитини (школа, поїздки, заняття спортом, майнові справи, право подачі заяв від імені дитини, піклування про її здоров'я тощо)
У разі відмови батька підписати згоду, існує можливість звернення до компетентних органів за місцем проживання за відомчим або судовим дозволом спільного з матір'ю переселення дитини. Для важких випадків, що залишилися невирішеними і в рамках полегшених правил, як і раніше допустима апеляція до обставин важкого випадку. Наприклад, батько з метою шантажу відмовляється підписати згоду на виїзд дитини, а компетентні місцеві відомства не бачать можливості дозволити виїзд без згоди батька. Також нерідкою констеляцією для цього є безвісна відсутність батька.
Томас ПУЕ,
німецький адвокат.