Не пройшло й тижня з початку роботи уряду Берлусконі, як він опинився в центрі міжнародного скандалу, – пише журналістка газети «Ла Стампа» Анна ЗАФЕСОВА. Віце-прем'єр Іспанії Марія Фернандес де Ла Вега звинуватила італійську владу в розпалюванні ксенофобії та расизму. А коли іспанський прем'єр Сапатеро обережно запропонував їй вибачитися, порадила Берлусконі сходити до психіатра.
Приводом стала підготовка італійським урядом обіцяного ще під час виборчої кампанії пакету заходів для боротьби з нелегальною імміграцією. Після того як в одному з районів Неаполя місцеві мешканці, судячи з усього, за підказкою місцевої мафії, вирішили наводити порядок власними силами і підпалили пару циганських таборів, передвиборчі слова довелося негайно переводити в діла.
Обуренню прогресивної громадськості не було меж, і подачу іспанських соціалістів прийняв німецький соціаліст Мартін Шульц (свого часу прославився тим, що вивів з себе Берлусконі до такої міри, що той запропонував йому роль начальника концтабору). Він домігся внесення до порядку денного Європарламенту обговорення нехорошої поведінки італійського уряду, незважаючи на те, що злощасний пакет міграційних законопроектів ще не прийнято, і засудити пропонувалося лише наміри. Втрутилася і католицька церква. А ліва опозиція Італії, ще не оговтавшись від нищівної поразки на виборах, закричала про майбутній фашизм. Міністр внутрішніх справ Мароні безуспішно намагався пояснити, що йдеться лише про видворення нелегальних мігрантів, ніхто не збирається викидати їх за національною ознакою, а сама проблема з'явилася явно не за тиждень правління правих.
Виглядало все так, ніби Берлусконі збирається завершити знищення циган, розпочате Гітлером. Щоправда, лідер лівих Вальтер Вельтроні сором'язливо відмовчувався, оскільки сам усього кілька місяців тому, будучи мером Риму, посилав бульдозери для того, щоб зрівняти із землею циганський табір, після того як циган зґвалтував і вбив перехожу.
Оплеуха від іспанців, учорашніх «молодших братів», що стрімко обганяють Італію за показниками економічного зростання, виявилася настільки болісною, що за звинуваченнями типу «а зате у вас биків убивають на кориді», як завжди, загубилася сама суть питання. Дехто, правда, згадав, що уряд милого Сапатеро, який так зворушливо оберігає права будь-яких меншин, регулярно стріляє в африканців, які намагаються перелізти через прикордонний паркан Сеути і Мелільї, іспанських анклавів у Марокко. Причому стріляє на поразку, тих же, кого не вбили, а тільки поранили, залишають без допомоги. А міністр з імміграції Іспанії Селестіно Корбачо щойно запропонував продовжити термін перебування під вартою нелегалів і заявив, що для них є одна дорога: «Назад додому». Навіть Хав'єр Морено, головний редактор El Pais, змушений був визнати, що випад сеньйори де Ла Вега – спроба відвести вогонь критики від драконівської імміграційної політики її власного уряду, до того ж того, що залишився в європейській ізоляції після того, як до «правої осі» Меркель – Саркозі приєднався Берлусконі.
Але для будь-якого поважаючого себе європейського лівого сваритися з Берлусконі – святий обов'язок. Хоча міграційна проблема для Європи настільки ж гостра, наскільки й невирішувана. В Італії мігранти становлять 5% населення, у Франції наближаються до 10%, у Швеції з'явилося перше в Європі місто – Мальме – де некорінне населення перевищило частку тубільців. Складається враження, що від проблеми будуть відвертатися доти, доки вона не вибухне. А після вибуху – на зразок повстання в арабських передмістях Парижа, яке піднесло Саркозі на пост президента, або вбивства голландського режисера Тео Ван Гога, який зняв антиісламський фільм, – все повернеться на свої місця. І всі знову будуть вдавати, що нічого не відбувається.
Політична реакція Італії на вакцину міграції досить типова для Європи. «Прогресивні» ліві сили всіляко жаліють іноземців, молоді комуністи мітингують біля центрів тимчасового перебування, куди запхують нелегалів в очікуванні депортації і де умови справді звірячі, але трохи гірші за звичайні італійські в'язниці. Політики обурюються жахами сучасної работоргівлі щоразу, коли біля берегів Сицилії терпить лихо баркас, набитий виснаженими африканцями, які віддали все сімейне майно за нелегальне переправлення до Європи.
Кадри з цими нещасними напівживими людьми, які тікають від бідності, воєн та етнічних чисток, викликають співчуття і палке бажання боротися за права третього світу. Боротьба ця, щоправда, набуває часом дивних форм. Мерія Турина, наприклад, як експеримент, намагалася боротися з малолітніми арабськими наркодилерами шляхом економічного заохочення. Хлопців ловили, вони починали плакати, що дійшли до такого життя не з власної волі, мовляв, тато в Марокко дуже хотів стати чесним селянином і купити отару овець, та грошей не було, от і послав сина торгувати наркотиками в Італії. Добра мерія входила в становище і купувала батькові наркодилера бажаних овець, після чого хлопці поверталися на вулицю з кишенями, повними наркоти, – мабуть, збирати на покупку биків.
Спроби якщо не обмежити, то ввести міграцію в законні рамки вважаються долею правих, злих і неграмотних плебеїв. Партії на кшталт «Північної ліги» обклеюють стіни плакатами із зображенням американських індіанців (підпис «До них теж приїхали мігранти, і тепер вони живуть у резерваціях») і організовують народні дружини в районах, де арабські пушери, нігерійські повії та албанські грабіжники зробили життя неможливим. Окрема історія з циганами, яких називають «ром» (іменувати їх циганами не можна з міркувань політкоректності), що викликає плутанину зі звичайними румунами, природно, не на користь останніх. Висилати «ром» просто так не можна, вони громадяни ЄС і можуть більш-менш безперешкодно ставити табори та зрізати зі стовпів кілометри мідних проводів (поширений у нас бізнес, в Європі чомусь став спеціалізацією циган). Але оскільки інтелігенти рідко живуть у районі циганського табору (один видний лівий економіст запропонував вирішити проблему бродяжництва циган будівництвом за державні кошти спеціальних будинків у тимчасовій власності, щось на зразок циганського «таймшеру» – пожив і переїхав в інший), розмови між поборниками прав «ром» і «простим народом» не виходить.
Посередині є мільйони емігрантів, чесно і спокійно білячих стіни, доглядаючих за старими, прибираючих вулиці та будинки, працюючих на фабриках, смажачих шаурму і варячих спагетті, з цілком легальними документами і майже стовідсотковою законослухняністю. Вони платять податки, купують квартири (у величезній кількості, тому що італійці неохоче здають житло в оренду мігрантам) і заповнюють кількість робочих місць, напрочуд збігається з кількістю італійських безробітних. Тобто якби місцеві погодилися на «брудну» роботу, то питання міграції взагалі б не стояло.
Діти мігрантів навчаються в школах і, за статистикою, саме вони (особливо маленькі азіати та східноєвропейці) найбільш старанні та дисципліновані. Вони – нормальні, і тому на них не звертають уваги ні праві, ні ліві, для яких іммігрант повинен бути бідним і жалюгідним. Політики подібні до тієї дами з оповідання Джерома К. Джерома, яка ставила обов'язковою умовою при купівлі будинку в селі наявність бідних сусідів. Щоб після сніданку займатися благодійністю.
Філіппінські прибиральники, китайські торговці, російські комп'ютерники, румунські доглядальниці та латиноамериканські кухарі не викликають жодного співчуття: вони займаються своєю справою, нічого ні в кого не просять, заробляють гроші і зовсім не зацікавлені в дискусії про недоліки західного способу життя. За їхні права ніхто не бореться і завтрашніми громадянами їх ніхто не вважає: зароблять гроші і поїдуть додому. А про те, що в Європі жахлива демографічна криза і вже сьогодні італійським пенсіонерам було б важко платити пенсії без податків чужинців, – простіше буде подумати завтра.
В Італії будь-яка проактивна політика продовжує бути відсутньою: немає квот на професіоналів, немає грантів на навчання, притулок тут практично не надають, багато престижних професій де-факто закриті для іноземців. Численні НГО люблять збирати підписи проти бірманської хунти, але не дуже цікавляться навчанням дітей мігрантів італійській мові та іншими інтеграційними проектами. В результаті індійські математики, російські програмісти, пакистанські лікарі та китайські підприємці їдуть до Канади, до Штатів, до Австралії, частково до Великобританії: держави, де дивне прізвище не викликатиме особливого подиву, і де запущено процес перетворення іноземця на громадянина. А Європі, особливо південній, дістається що простіше.
Італія взагалі славиться простотою звичаїв, тут навіть сам факт нелегального проникнення не є злочином і, потрапивши сюди одного разу, можна тинятися роками. Випадок з арабом, який спокійно продовжував свою діяльність сутенера з 39 (!) постановами про екстрадицію в кишені, не єдиний. Це не наша столиця, де ніхто не покличе міліцію (та вона й не приїде) при вигляді циганки, яка просить милостиню з невідомо чиєю підозріло спокійною дитиною на руках.
А поки «нормальні» іммігранти роками живуть на пташиних правах і чекають, поки поліція видасть їм новий чудовий пластиковий, біометричний, компактний і непромокальний вид на проживання, який вже давним-давно підписаний і схвалений, але у чиновників все не доходять руки заламінувати його і віддати законним власникам. Їх же Сапатеро не захищає.
Анна ЗАФЕСОВА.
Газета.Ru er="0">