Добровільне носіння чадри каратиметься у Франції штрафом або лекцією
А вже через день у військовому параді на Єлисейських полях з нагоди Дня взяття Бастилії вперше брали участь не лише французькі солдати, а й колони з 13 країн – колишніх африканських колоній Франції. З трибуни їх вітав президент Ніколя Саркозі.
Здавалося б, як пов'язані ці дві події? Де тут логіка? Однак багато правозахисників заявили, що Франція як колишня країна-колонізатор не мала права на те, щоб таким своєрідним чином нагадувати про ті моменти своєї недавньої історії, якими, можливо, й не варто пишатися. І хоча президент Саркозі засудив «будь-яку колоніальну ностальгію», але ж саме він ще минулого року виступив ініціатором законопроекту про заборону чадри. Мимоволі виникає питання: то все-таки французька держава за домінування європейської культури чи проти?
Загалом же можна сказати, що французи обрали зручність. Вкрита одягом з ніг до голови дама – видовище, що турбує й дратує середнього громадянина. До того ж це проблема для поліції, яка завжди хвилюється, коли неможливо швидко з'ясувати особу людини.
А «цивілізаторська місія» в колоніях не викликає особливої ностальгії, оскільки вона свого часу була пов'язана для Франції з виснажливими зусиллями та жертвами. Цього року виповниться півстоліття від часу проголошення в 1960 році незалежності більшості французьких колоній в Африці. У багатьох із них (особливо в Алжирі, що звільнився трохи пізніше) утримання колоніального панування з відповідними адміністративними, освітніми та соціальними установами коштувало і грошей, і життів. Дух «цивілізаторської місії», дуже сильний у Франції початку ХХ століття, до середини століття видихнувся, так що розпад імперії відбувався швидко.
У спадок від імперії дісталося, однак, величезне населення колишніх колоній, яке говорить по-французьки і мріє пожити в колишній метрополії (з аналогічною проблемою сьогодні стикається і Росія). У підсумку в 65-мільйонній Франції за ці самі півсотні років з'явилося до шести мільйонів громадян-мусульман.
Тим часом за минулі з середньовічних арабських завоювань століття французи звикли бачити мусульман лише за кордоном. Поява мечетей де-небудь під Парижем або Нантом викликає у француза підсвідомий страх перед новим вторгненням, на кшталт того, від якого в 732 році франки відбилися в битві з арабами при Пуатьє. Тому, коли в Швейцарії було заборонено будівництво мечетей, Саркозі висловив думку багатьох, порекомендувавши співгромадянам «з повагою поставитися до рішення швейцарського народу». Культурно чужими виглядають і закутані з ніг до голови дами. Тож повного комфорту (і колоніями покористуватися, і отримати «зручних» мігрантів) не вийшло.
Навіть найполіткоректніший політик змушений враховувати підсвідомі страхи свого електорату, хоча й намагається не називати ці страхи своїми іменами. Це проявилося і під час голосування про «повністю приховуючу вуаль» (так у Франції називають чадру). За заборону проголосували 335 депутатів, а проти висловився лише один. Щоправда, «зелені» бойкотували голосування за «демагогічний» закон, а соціалісти утрималися, хоча й дали зрозуміти, що чадра і їм дуже неприємна.
Власне, особливо ніхто й не захотів боротися за право «жінок Сходу» носити чадру. Щось пробелькотіла лише організація «Міжнародна амністія», на чию думку цілком достатньо законодавства, що забороняє примушувати жінок приховувати своє обличчя. Таким чином шановна міжнародна організація поставила публічне носіння мусульманського одягу на ту ж дошку, на яку ліберальні закони деяких країн Євросоюзу ставлять проституцію. Займатися – можна, а от примушувати до цього заняття інших (тобто звідничати) – не можна.
Але французькі депутати пішли дещо далі. Карається не лише примушування до носіння чадри (за це передбачено рік в'язниці плюс штраф у 30 тис. євро), але й її добровільне носіння. Жінка, яка, скажімо, увійшла в автобус у чадрі, повинна буде заплатити 150 євро та/або прослухати курс лекцій про права та обов'язки громадян Франції.
Втім, багато виборців і такий варіант вважають занадто м'яким, закликаючи до безумовної та повної заборони чадри. В Європі за це, згідно з опитуваннями, виступають 82% французів, 71% німців, 62% британців та 59% іспанців. Вони наполягають на прийнятті заборонних законів. На більш тонкі методи – вивчення культури «іншого», переконання чи виховну роботу – сучасне споживацьке суспільство, схоже, нездатне.