«Отримання німецького громадянства шляхом введення офіційних органів в оману, шляхом хабара чи погроз не виключає подальшого позбавлення громадянства» – ось буквальна витримка з вердикту Другого сенату Конституційного суду. Винесено його у справі якогось Бенджаміна О. Уродженцю Нігерії, натуралізованому 2000 року, було через два роки відмовлено в праві називатися німцем волею адміністративного суду славного міста Пфорцгайма (земля Баден-Вюртемберг) на підставі того, що в папці з особової справи іноземця серед інших документів виявилася фальшивка. Як показала почеркознавча експертиза, копія трудового договору, що мала підтверджувати здатність претендента забезпечувати прожиток собі та своїй родині, знята була з документа його однофамільця і тезки, який насправді працював у будівельній фірмі міста Ханау. Безробітний на момент вступу в «німецький клуб», Бенджамін О. зараз чесно працює, а тому вирішив оскаржити рішення пфорцгаймського суду у вищій юридичній інстанції країни. І програв.
Історія з нігерійцем показова в контексті дискусії, що не вщухає останніми місяцями, про натуралізацію. Досі законодавці обговорювали здебільшого плани запобігання «натуралізаційному туризму» та тексти опитувальників для майбутніх громадян Німеччини, що передбачають енциклопедичні знання у галузях історії, культури, спорту, політики тощо. Тепер, як показує справа нігерійця, відкрився новий аспект теми – вигнання «з німців» за гріхи минулого. Так, Бенджамін О., поза всяким сумнівом, шахрай (якому ще пощастило – його не збираються депортувати з країни, а лише позбавити дозволу на роботу, йому дадуть посвідку на проживання та можливість, виправившись, знову складати клопотання про надання громадянства) і відповість за своє шахрайство по заслугах. Тільки чомусь ніхто не говорить про відповідальність чиновників, які свого часу благостно оголосили нігерійця німцем і випадково натрапили на підроблений документ під час розгляду кримінальної справи за звинуваченням громадянина Німеччини нігерійського походження в торгівлі наркотиками. Вони, чиновники, судячи з усього, ні в чому не винні. І вони ж – як і їхні колеги на різних рівнях та в різних федеральних суб'єктах – у повному законному праві переглянути власне нещодавнє рішення.
Вирок Конституційного суду у справі Бенджаміна О. отримує майже виключно схвальні оцінки. «Обман – не найкращий шлях для інтеграції», – проголосив міністр внутрішніх справ Баварії Гюнтер Бекштайн. «Іноземці повинні правильно зрозуміти даний їм сигнал», – вважає колега Бекштайна, такий самий «чорний» голова МВС Бранденбурга Йорг Шенбом, і закликає відповідні органи «ретельніше та інтенсивніше перевіряти» як документи, так і саму особу претендента на німецьке громадянство. Про неприйнятність шахрайства як «способу жити за рахунок решти соціуму» йдеться і в заяві для преси федерального МВС. Хоча, питається, до чого тут життя за рахунок кого б то не було – зрештою, допомогу з безробіття та соціальну допомогу в Німеччині платять, слава богу, поки що незалежно від державної належності. Втім, можливо, все ще попереду?
У хорі овацій слабо чутні нарікання з «лівого» боку. Голова парламентської комісії з внутрішніх справ, соціал-демократ Себастьян Едаті нагадує про необхідність буквою закону закріпити права дітей на випадок, якщо їхні батьки позбавляються німецького громадянства. Клаудія Рот вважає рішення у справі нігерійця «надто суворим». «У такого роду випадках, – каже голова партії «зелених», – виникає небезпека зіштовхування людини в невідомість і ненадійність статусу особи без громадянства».
Насильницьке перетворення людини (навіть злочинця) на особу без громадянства суперечить Основному закону ФРН. «Die deutsche Staatsangehoerigkeit darf nicht entzogen werden» («Німецьке громадянство не може бути відібране»), – гласить глава 16 цього документа. Так, він прийнятий 1949 року. Тоді ще не стерлася з пам'яті законодавців практика позбавлення неугодних особистостей громадянства з расистських та політичних міркувань, що побутувала за часів націонал-соціалізму. Давно, звичайно, але це все ж і понині Основний закон, якому, до речі, присвячено низку питань горезвісної анкети для того, хто прагне натуралізації.
У період з 2002-го по 2004 рік ряди громадян ФРН поповнилися 422.431 мігрантом. 84 з них на початок 2006-го громадянства позбулися. Ще за цей самий період перестали бути німцями кілька десятків тисяч осіб, які підпали під дію §25 Staatsangehoerigkeitsgesetz (StAG), що гласить: «громадянин ФРН позбавляється громадянства ФРН у всіх тих випадках, коли він добровільно та за власною заявою приймає громадянство іншої країни... При цьому він втрачає всі права та обов'язки, що існують для громадянина ФРН... з цього моменту є іноземцем і не має права володіти посвідченням особи чи паспортом громадянина ФРН. Документи вилучаються; людина повинна посвідчувати свою особу за допомогою паспорта «нової батьківщини»... Як іноземець, він потребує отримання дозволу на проживання в Німеччині, що видається Відомством у справах іноземців, і дозволу на роботу, що видається Агентством з праці».
Досі найпоширенішими випадками втрати громадянства Німеччини були саме випадки свідомого придбання другого паспорта, за допомогою якого його володар міг довести власну державну належність. Прецедент з нігерійцем – перший і поки що єдиний випадок звернення до Конституційного суду з приводу незаконного отримання посвідчення особи громадянина ФРН – дає зрозуміти, що позбавляти єдиного громадянства можна. Незалежно від того, чи залишається під захистом хоч якоїсь держави недбалий «колишній німець», чи стає вигнанцем без громадянства.
Переглянути можна будь-яке рішення. І неважливо, коли воно було прийняте – рік тому чи десять. Тепер почекаємо, чи не пошириться подібна практика на коригування рішень про натуралізацію, які з'являться в результаті дії нової системи, заснованої на заповненні опитувальників, – адже затверджені як правильні відповіді формулювання здатні змінюватися.
Динаміка натуралізації за період з 1994 по 2004 рік, наведена виданням «Русская Германия» (більш пізні відомості не остаточно систематизовані Федеральним статистичним відомством):
До 2000 року у ФРН спостерігалася тенденція до збільшення кількості осіб, які отримують громадянство: 1994-й – 61.709 осіб, 1995-й – 71.981, 1996-й – 83.356, 1997-й – 82.913, 1998-й – 106.790, 1999-й – 143.267, 2000-й – 186.688.
Після цього помітною стала тенденція до спаду активності здобувачів німецького паспорта: 2001-й – 178.098 осіб, 2002-й – 154.547, 2003-й – 140.731, 2004-й – 127.153.