Ставлення Росії до біженців, яке виявляється у частих відмовах надати їм відповідний статус, висланні на історичну батьківщину, а часто й у видачі спецслужбам держав, які вони змушені були покинути, правозахисники сьогодні прирівнюють до катувань. Оприлюднена минулого тижня доповідь правозахисного центру «Меморіал» «Вислання та видача з Російської Федерації» готується як частина загальної альтернативної доповіді до Комітету ООН проти катувань. Як пояснила керівниця програми «Міграція і право» Світлана Ганнушкіна, «те, на що наша країна прирікає біженців, позбавляючи захисту від повернення в країну, де їм загрожує переслідування, є подібним до катувань».
Політика Росії щодо біженців чудово ілюструється статистикою. За даними, наведеними Світланою Ганнушкіною, у 1997 році кількість осіб, офіційно визнаних біженцями та перебували на обліку в міграційному відомстві, сягала майже 240 тис. осіб. У 2000 році їх кількість скоротилася майже в десять разів – до 26 тис. осіб. У 2003 році із захищеним законом статусом у Росії проживало близько 9 тис. біженців. А ось у 2004 році – 614 осіб. На 1 вересня 2005 року в Росії налічувалося всього 548 біженців, офіційно визнаних Федеральною міграційною службою. Тобто за дев'ять років їх кількість скоротилася в 400 разів.
«Різке зменшення кількості біженців частково пов'язане з набуттям російського громадянства, однак більшість було просто знято з обліку, тому що вони не пройшли нову процедуру визначення статусу, прийняту в новій редакції закону «Про біженців», – пояснює Світлана Ганнушкіна. – Але вони нікуди не поділися. Вони просто перетворилися на нелегальних мігрантів з усіма наслідками, аж до видворення в країну походження, де вони втратили майно і де зберігається загроза їхньому життю». Наприклад, у практиці «Міграції і права» фігурує справа про «афганських дітей», яких комуністичний режим прислав у 1984 році на навчання. Поки хлопці навчалися, режим упав, їхні батьки були розстріляні, і повертатися їм стало нікуди. Тепер це вже давно не діти, до того ж виросли у світській країні. Вислання їх у країну, де сильні екстремістські антикомуністичні організації, на думку правозахисників, небезпечне для їхнього життя. І «афганські діти» торгують на ринках, не маючи можливості легально працювати. І ховаються від міліції, навіть якщо обзавелися сім'ями.
Причини видворення, зазначає Ганнушкіна, можуть бути найнікчемніші, основною є відсутність реєстрації за місцем перебування. Суди підходять до вирішення питання формально, не вникаючи в обставини справи. Тим більше що Адміністративний кодекс з 2002 року встановив простий механізм позбавлення від біженців. У 2003 році було видворено понад 44 тис. іноземних громадян, у 2004-му – понад 87 тис., у 2005-му кількість видираних продовжувала зростати, стверджують правозахисники.
Ця статистика, безумовно, розходиться з декларованими заявами російської влади про готовність приймати мігрантів. На практиці Росія з легкістю позбавляється від чужих і з величезними труднощами приймає «своїх». Так само суперечлива і нещодавня звістка про створення міжвідомчої робочої групи з розробки Державної програми зі сприяння добровільному переселенню в РФ співвітчизників, які проживають за кордоном. Очолив робочу групу помічник президента Віктор Іванов, відомий тим, що, коли він почав курирувати роботу комісії з помилування, у Росії на деякий час взагалі перестали милувати розкаяних злочинців.
Представників громадянського суспільства, які надають конкретну допомогу мігрантам, що бажають осісти в Росії, до робочої групи не запросили. «Це, м'яко кажучи, дуже дивно, – заявила Світлана Ганнушкіна. – Ми передусім фахівці, ми стільки років займаємося цими питаннями, у нас дуже кваліфіковані юристи, і кому, як не нам, брати участь у сприянні добровільному переселенню співвітчизників?»