Кожна друга спроба екстрадиції нелегала з Німеччини закінчується безрезультатно
Однак, як зазначає «Русская Германия», такий «збіг у цифрах» багатьом німецьким політикам аж ніяк не здався забавним. Більше того, коли з'ясувалося, що один з афганців, депортованих на батьківщину, практично одразу покінчив життя самогубством, а інший був висланий незаконно, критика на адресу глави МВС стала ще більш жорсткою.
При цьому, правда, опоненти Хорста Зеєгофера чомусь воліли не згадувати про те, що депортовані громадяни Афганістану мають за собою в Німеччині насичені кримінальні кар'єри. І проста крадіжка в магазинах є в них найменшим злочином.
Між тим, питання про якнайшвидшу депортацію з ФРН біженців-відмовників активно обговорюється серед провідних німецьких політиків вже як мінімум з кінця минулого року. Тодішній голова Конференції земельних міністрів внутрішніх справ і глава МВС Саксонії Маркус Ульбіх запропонував передати питання про екстрадицію нелегалів на федеральний рівень. Для нього, так само як і для багатьох інших регіональних політиків, було очевидно, що такий стан справ, який передбачає виняткову компетенцію земель у даному питанні, є багато в чому незадовільним.
Однак досі тут нічого не змінилося. Депортація нелегалів, як і раніше, є прерогативою земельних властей. А ті часто не справляються з різко зрослими завданнями та вимогами, які зараз висуваються до процесу екстрадиції нелегалів.
Так, на кінець травня німецькі органи правопорядку мали вислати з території Федеративної Республіки 23 900 осіб. Це ті громадяни третіх країн, які, діставшись різними шляхами до ФРН, отримали в підсумку відмову на постійне перебування в країні. Однак в кінцевому підсумку лише 11 100 з цих іммігрантів дійсно були примусово вислані на батьківщину або в інші країни. Всі інші заплановані депортації не відбулися.
Такі цифри наводяться в останньому службовому звіті Федеральної поліції, витяги з якого потрапили до преси. Найголовніша причина такої ситуації досить банальна: нелегали, які чудово знають, що їм загрожує швидка екстрадиція, просто їдуть з того місця, де вони були зареєстровані. Особи, що підлягають депортації, «не були виявлені в призначеному місці» або «переховуються вже тривалий час» – так лаконічно формулюється ця ситуація в поліцейському звіті.
Ще близько 1300 депортацій були перервані в останній момент. Приблизно в п'ятистах випадках екстрадиція була скасована через активний або пасивний опір висланих. Ця цифра одразу на 200 відсотків більша за показники минулого року. У 150 випадках пілоти літаків, якими нелегали мали бути доставлені на батьківщину, відмовлялися брати на борт таких «пасажирів». Найбільша частина перерваних депортацій стосувалася нелегалів з Нігерії та Гвінеї (по 60), Сомалі (понад 50), Сирії (понад 40), Сьєрра-Леоне, Гамбії, Марокко, Іраку та Еритреї (по 30).
Порівняно з 2017 роком загальна кількість іммігрантів, що підлягають висилці з Німеччини, зросла на 17 відсотків. Однак кількість тих, хто все ж таки дійсно покинув Федеративну Республіку, зменшилася на чотири відсотки. Найбільше біженців-відмовників було депортовано до визнаних у ФРН «безпечними» Албанії (понад 1000), Сербії (понад 700), Косово (понад 600), Македонії, а також до Іраку та Російської Федерації (по 500), Грузії та Афганістану (по 400).
На думку голови профспілки Федеральної поліції Ернста Вальтера, більш успішна висилка нелегалів може бути можливою завдяки такому превентивному заходу, як поміщення біженців до депортаційної в'язниці. «В іншому випадку Федеральна поліція і надалі зазнаватиме величезних труднощів, оскільки зараз кожен другий іммігрант, що підлягає депортації, не може бути переданий правоохоронцям представниками земельних та комунальних органів влади», – зазначає пан Вальтер.
Між тим, федеральний міністр праці, представник СДПГ Губертус Гайль з жалем зазначає, що земельні власті часто приписують покинути країну і тим біженцям, хто вже досить добре інтегрувався в німецьке суспільство. «Іноді в мене виникає таке відчуття, що з ФРН депортуються не ті люди», – заявив днями міністр.
На його переконання, в країні практично не діє законодавче правило, затверджене парламентарями попереднього легіслатурного періоду. Це нововведення передбачає для невизнаних біженців, зокрема, можливість завершити в ФРН професійне навчання терміном на три роки і потім отримати вид на проживання ще на два роки. Лише після цього періоду часу влада повинна ще раз розглянути питання про можливість перебування іноземця в ФРН.
На практиці, однак, дане законодавче положення застосовується дуже по-різному, зазначає глава Мінпраці. Найгірше, на його думку, це правило діє в землі Баварія.