Як пише «Независимая газета», головне з них – наявність на руках контракту на роботу, укладеного з місцевою фірмою або приватним підрядником. В середньому по країні за один день вдається легалізувати до 700-800 іммігрантів.
За різними даними, за минулий час візу на тимчасове проживання отримали близько 18 тисяч нелегалів. Цікаво, що пальму першості з легалізації займають українці, відтіснивши на друге місце бразильців. А на третьому місці молдавани, які ще на початку 90-х років першими з країн СНД стали освоювати Іберійський півострів. За повідомленнями місцевої преси, з перших 11 тисяч легалізованих іммігрантів три тисячі становлять українці. Ще одна особливість, що кидається в очі, розпочатого процесу легалізації – іммігрантів з країн Східної Європи, які прибули головним чином з України, Молдови, Румунії та Росії, стільки ж, скільки й іммігрантів з Африки.
Припускають, що до кінця року від 100 до 150 тисяч іммігрантів отримають право на тимчасове проживання та роботу на законних підставах. Це практично подвоїть кількість легальних іммігрантів у країні. Навесні минулого року в інтерв'ю «НГ» Фернанду Гомеш, на той час міністр внутрішніх справ Португалії, назвав цифру легальних іммігрантів у країні: 210 тисяч. Причому 160 тисяч з них – це вихідці з колишніх португальських колоній в Африці. Однак на запитання журналіста про кількість нелегалів у країні міністр тільки розвів руками. «Якби ми знали!» – щиросердно зізнався він. Але потім схаменувся і сказав, що «їх близько 20 тисяч». За оцінками ж місцевої преси це число наближалося до 50 тисяч.
Після вступу Португалії до Європейського співтовариства в 1986 році активізувався приплив сюди іммігрантів на противагу зворотному до того часу процесу. На початку 80-х років це були виключно африканці. Головним чином вихідці з колишніх португальських колоній, яких внутрішньополітичні збройні конфлікти та економічні негаразди змусили покинути батьківщину і всіма правдами й неправдами добиратися до колишньої метрополії. Саме африканці стали основною некваліфікованою робочою силою в країні. За їхньої участі побудовано сотні кілометрів автострад, десятки нових житлових масивів, найбільші торговельні та культурні центри, міст-рекордсмен через річку Тежу в Лісабоні, павільйони всесвітньої виставки ЕКСПО-98 та багато іншого.
Потім, у міру того як завдяки щедрим субсидіям Європейського Союзу в Португалії підвищувався життєвий рівень населення, а розташовану на протилежному березі Атлантики Бразилію вразила затяжна економічна криза, в Лісабоні з'явилося багато бразильців. Дуже швидко вони заполонили сферу послуг.
На початку 90-х років до країни ринула ще одна хвиля іммігрантів. Спочатку це були цигани з Румунії та Молдови. Багато з них вели свій звичайний спосіб життя: жінки та діти збирали милостиню, а чоловіки або підробляли де могли, або ж займалися дрібним і великим крадійством, спеціалізуючись на квартирних крадіжках і викраденні автомашин. Все це вже позаду, і кілька сотень румунів і молдаван, мова яких має спільне коріння з португальською, успішно пройшли всі фази складного процесу легалізації та натуралізації. Більшість із них зайнято на підрядних роботах або ж на будівництві житла.
В останні два-три роки в столиці, а також у містах Порто, Гайя, Брага, Авейру, Візеу, Алмада, Сетубал, Фару та багатьох інших, де тривають великі будівництва, а часто в найнесподіваніших місцях, можна зустріти громадян з багатьох країн СНД, головним чином українців і молдаван.
Навесні минулого року в приморському місті Ешторіле, прямо навпроти готелю «Париж», де в 40-і роки мешкав великий шахіст Альохін, почали приводити до ладу закинутий чотириповерховий будинок. Я ризикнув штовхнути високі бічні ворота і одразу ж потрапив в інший, різко відмінний від ошатної вулиці світ: білизна на мотузках, імпровізована кухня і складений з ящиків обідній стіл. Це група робітників-українців оселилася в будинку, який вони ж і ремонтували. Власник невеликої будівельної фірми, який отримав підряд на реставрацію будівлі, сказав, що цілком задоволений робітниками. «Вони все роблять самі, і їм нічого не треба пояснювати. Я тільки доставляю будматеріали... У мене з ними жодних проблем. За африканцями, наприклад, треба око та око, а ці, – і він вказав на українців, – працюють дуже добре».
Після розпаду СРСР у Португалії стали потроху осідати й росіяни. В першу чергу лікарі, особливо хірурги та стоматологи, викладачі фізики та математики, тренери, спортсмени, театральні постановники, комерсанти та інші.
Зараз у Португалії, за різними джерелами, перебувають від 30 до 50 тисяч вихідців з країн СНД. Більше половини з них – українці, молдавани та румуни. Час від часу в місцевій пресі з'являються повідомлення про «100 тисяч росіян», що дуже перебільшено. Крім того, треба знати, що всіх вихідців з колишнього СРСР автоматично зараховують, навіть у поліції, до категорії «росіян», бо для переважної більшості з них російська – це єдина мова спілкування.
Навіть ті іммігранти зі Східної Європи, які володіють іноземною мовою, відчувають великі труднощі спілкування в Португалії, оскільки більшість населення не володіє жодною іноземною мовою. Щойно опублікована у Швеції доповідь показує, що в цьому плані Португалія займає передостаннє місце серед країн Європейського Союзу: 56,3% португальців знають лише рідну мову. На відміну, наприклад, від Люксембургу, де лише 2,2% населення не знає жодної іноземної мови.
Проблеми нелегальної імміграції та надання допомоги вимушеним іммігрантам з України порушувалися під час офіційного триденного візиту президента Леоніда Кучми до Португалії в грудні минулого року. Лісабон і Київ підписали низку важливих консульських угод з цього питання. Цього року подібні угоди португальський уряд має намір запропонувати підписати й Москві.
Нелегальні іммігранти з країн СНД працюють головним чином у житловому будівництві та на найбільших будівельних майданчиках. Країна починає будувати нові стадіони для проведення чемпіонату Європи з футболу в 2004 році, приступає до будівництва нового міжнародного аеропорту та ще одного мосту через річку Тежу. Дешеву робочу силу намагаються максимально використовувати всі: від дрібних підрядників з ремонтних робіт до найбільших підприємств і компаній.
Завдяки своїй сумлінній роботі та високому освітньому рівню нелегальні іммігранти зі Східної Європи поступово завойовують й інші галузі. В Алгарве, на південному узбережжі країни, вони вже з'явилися в ресторанно-готельному секторі та сільському господарстві, а на півночі – на текстильних та інших фабриках. На відміну від іммігрантів з Африки, які вважають за краще осідати щільними групами в зоні великого Лісабона, білі іммігранти не бояться розтікатися по всій країні.
Нема чого й казати, що іммігрантів експлуатують без будь-якого сорому. Для підрядників, фірм і фабрик це дешева робоча сила, готова працювати необмежену кількість годин і на будь-яких умовах оплати. Власники пансіонатів і кімнат та квартир, що здаються в оренду, також не втрачають свого. І немає ліку випадкам неприкритого шахрайства, коли підрядники чи інші роботодавці раптово зникають, не розрахувавшись з нелегальними робітниками. Знають, що ні в поліцію, ні до суду ті не побіжать.
Більше того, зараз з'ясувалося, що багато підрядників працюють нелегально (щоб не платити податки) і тому не можуть укладати офіційні контракти з найманими робітниками. А саме цей документ необхідний для легалізації іммігрантів. Процес легалізації дав також можливість легкого заробітку місцевим адвокатам, які непомірно завищили ціни «за оформлення паперів».
Хоча багато з нелегальних іммігрантів відкрито говорять місцевим журналістам, що з ними поводяться «як з білими рабами», все ж більшість налаштовані оптимістично. Одні приїхали, щоб «просто заробити і дати можливість вижити родині, що залишилася на батьківщині». Або ж, щоб «допомогти дітям отримати вдома освіту». Інші хотіли б «привезти до Португалії і сім'ю». Особливо часто це можна почути від українців. Мабуть, вони більш легкі на підйом, або ж умови життя на батьківщині вже несила. Примітно, що багато хто приїхав із Західної України.
Зараз українці розповідають журналістам, що відкладають гроші «на приїзд сім'ї» і розраховують «почати будувати тут своє нове життя». Однак новий закон за номером 4/2001 не передбачає такого розвитку подій. Тобто обмежує перебування легальних іммігрантів у країні п'ятьма роками, які, як відомо, пролітають дуже швидко. А що буде з ними потім, коли в Португалії закінчиться період великих будівництв і спливе термін тимчасових віз?
«Україна, Молдова, Румунія та Росія – це країни з майже зруйнованою економікою, політично дезорганізовані та далеко не безпечні, де люди гинуть від холоду. І чи не є закономірним бажання іммігрантів залишитися в Португалії, де життя не настільки важке?» – писала днями журналістка зі столичної газети «Діаріу де нотісіаш». «Ця проблема неминуче постане перед Португалією в довгостроковому плані», – підсумовує вона. Однак найбільше журналістку турбує питання про «мафію зі сходу, яка приходить разом з іммігрантами». Відомо, що де мафія, там і організована злочинність, і особливо тяжкі злочини. Влада, за твердженням газети, вже починає задавати собі питання: «А що буде, коли мафія зі сходу зіллється з місцевими злочинними структурами?»