Як передає Бі-бі-сі, від звичайної дипломатичної місії воно відрізняється тим, що представляє не державу і навіть не уряд у вигнанні, а просто людей, об'єднаних спільною долею. Це нелегальні емігранти. У них немає ні громадянства, ні дому, ні батьківщини. Їх тут називають «сан пап'є» - без документів.
Посольство-привид розташоване в будинку номер 66 на авеню Франклін Рузвельт. Праворуч від нього - посольство республіки Сан-Марино, ліворуч - Гвінеї-Бісау, навпроти - Саудівської Аравії. Його мешканці приїхали до Бельгії з різних куточків світу - Ірану, Афганістану, Еквадору, Косова, України, Марокко, Росії, Алжиру. Усього близько п'ятдесяти осіб. Живуть комуною. Влаштовують дні відкритих дверей, фестивалі національної кухні. Справно платять за воду, світло, дотримуються гігієнічних норм гуртожитку. Загалом, формально не причепишся.
Сторонні люди дивуються. Як це так? У найбуржуазнішій частині Брюсселя проживають сучасні «гавроші» та «козетти», а влада нічого не робить? Не виселяють, не заарештовують, не висилають? Виходить, на дивне посольство поширюється дипломатичний імунітет?
Це не зовсім так. Були й арешти, і поліцейські рейди. Минулої зими під час дня відкритих дверей до посольства під'їхали люди в цивільному - зі спецпідрозділу поліції. Влаштували в приміщенні обшук і супроводили всіх до одного мешканців до відділку - для з'ясування особистостей. А кожного з присутніх журналістів і симпатиків - здебільшого з числа ліберальної інтелігенції - сфотографували. Про всяк випадок, для досьє.
Активісти та друзі «всезагального посольства» цей досвід урахували і тепер просять у ЗМІ не згадувати їхніх прізвищ. Про всяк випадок. Хоча допомагати своїм підопічним продовжують. Виклопотали кожному мешканцеві будинку номер 66 медичну страховку, допомагають спілкуватися з владою. У групі підтримки є і юристи, і перекладачі. Працюють на добровільних засадах. Майже все доросле населення будинку працевлаштоване, щоправда, теж нелегально, тому податків до бельгійської скарбниці ніхто не платить.
А інцидент з арештами отримав своє несподіване продовження. В результаті депутатського запиту в парламенті за фактом затримання комунарів триває слідство. Уже з'ясувалося, що поліція діяла незаконно, без належних ордерів на арешт і обшук. І органам внутрішніх справ незабаром доведеться в судовому порядку пояснювати свої дії.
У руху «сан пап'є» в Бельгії були і підйоми, і спади. 1998 року в аеропорту Завентем від каліцтв, завданих під час примусової депортації, померла 20-річна нігерійка Семіра Адаму. Тоді ця подія викликала широкий резонанс, а масовий протест нелегальних емігрантів проти жорстких заборонних заходів уряду вилився у захоплення протестантського храму в центрі Брюсселя.
Під тиском громадськості влада оголосила короткостроковий період амністії, протягом якого легалізувалося близько 50 тис. осіб. Потім ворота у світле майбутнє для людей «сан пап'є» знову зачинилися. Тоді-то за допомогою бельгійських друзів вони і знайшли порожню будівлю посольства. Комусь спало на думку назвати його «всезагальним посольством» - для осиротілих колишніх громадян, від яких власна батьківщина з різних причин відвернулася, а нова так і не знайшлася.
Що чекає на них у майбутньому? І в Бельгії, і в інших країнах Євросоюзу намагаються розв'язати дилему: з одного боку, стрімко старіюча Європа потребує потужного припливу трудових ресурсів, з іншого боку серед корінного населення цей тезис не знаходить розуміння, а масовий наплив емігрантів обертається зростанням екстремізму.
Зараз у компетентних бельгійських відомствах на розгляді перебуває близько 15 тис. заяв від людей «сан пап'є». Більшості з них загрожує відмова в дозволі на проживання, поміщення в табір закритого типу та подальша депортація на батьківщину.
Чи врятується таким чином благополучна Європа від нашестя нових емігрантів? Мій співрозмовник-фламандець із групи підтримки «всезагального посольства» - назвімо його умовно Барт - у цьому сумнівається. Він щойно приїхав із Кіншаси. «Там стоїть багатомільйонна черга охочих назавжди покинути свою батьківщину і переселитися до Європи», - каже Барт.