Тема біженців традиційно привертає більше уваги канадців
Загалом тема біженців не те щоб сильно турбує канадців, однак для багатьох вона є своєрідним подразником. Далеко не всі задоволені становищем, що країна приймає велику кількість біженців із країн третього світу і змушена утримувати їх за свій рахунок. На фоні того, що канадською системою надання статусу біженця користується значна кількість людей, яким, за великим рахунком, особливих небезпек на батьківщині не загрожує, і які використовують цей шлях як спосіб залишитися в Канаді та отримувати соціальну допомогу, навалюючи податковим тягарем на кишені пересічних канадців, така реакція жителів країни кленового листа є цілком зрозумілою.
Крім того, проблема біженців також породжує наступний негативний момент – щоб захистити країну від напливу осіб, які потенційно можуть залишитися в Канаді та піти шляхом отримання статусу біженця, імміграційні власті дуже часто відмовляють у видачі гостьових віз людям, які про це навіть не думають. Це веде до обмеження ділових та гуманітарних контактів з іншими країнами світу, не дозволяє розвивати багато видів бізнесу (в першу чергу туристичний), і в підсумку формує далеко не найсприятливіший образ Канади на світовій арені. Досить згадати історію із запровадженням візового режиму з Чехією та Мексикою, яка супроводжувалася дипломатичним скандалом, погрозами запровадження для канадців візового режиму для в'їзду до країн Європейського Союзу, і так далі.
З іншого боку, для багатьох канадців, які мають ліберальні погляди і мріють про мир у всьому світі та загальний добробут, відкриті двері Канади для біженців є тим механізмом, який, на їхню думку, допомагає реалізації їхніх ідеалів про загальне благоденство та справедливість. Будь-які нападки на існуючу систему та спроби навести порядок у цій сфері зустрічаються ними в багнети. Тобто тема біженців, на моє відчуття, є для канадців досить гострою і значною мірою розводить суспільство по різні боки ідеологічних барикад.
Отже, після скандалу, що послідував за запровадженням візового режиму щодо громадян Чехії та Мексики, стало зрозуміло, що система надання статусу біженця вже ґрунтовно вичерпала себе, і з нею потрібно щось робити. Нагадаю, що причиною введення візового режиму щодо згаданих вище країн став різкий наплив з них осіб, які подавали заяву на отримання статусу біженця з явно економічним підґрунтям, без реальних загроз для їхнього життя.
Зокрема, з Чехії до Канади їхали етнічні цигани в надії не працювати, а отримувати соціальну допомогу, а з Мексики їхали в першу чергу особи, які розраховували на отримання дороговартісної медичної допомоги. Нагадаємо, що особи, які очікують розгляду заяви на отримання статусу біженця, отримують медичну допомогу в повному обсязі, як громадяни або постійні жителі країни. Все це лягало досить важким тягарем на бюджет Канади.
Робота над новим проектом закону про надання статусу біженця велася протягом останніх 14 місяців, причому в тісній співпраці між партіями консерваторів та лібералів. Кінцевою метою такої кооперації було створення нової процедури розгляду заяв, яка б дозволила значно скоротити терміни винесення рішень. Головним пунктом нового закону мав стати список «безпечних» країн, жителям яких автоматично відмовляється в статусі біженця в Канаді (фактично без розгляду їхньої заяви).
Роботу над проектом з боку Ліберальної партії очолював пан Бевілаква, відповідальний у партії за питання імміграційної політики. І до останнього моменту міністр громадянства та імміграції Канади Кенні (представник Консервативної партії) був упевнений у тому, що така спільна робота дозволить підготувати редакцію законодавчого акту, який би задовольняв усі сторони і який міг би бути прийнятий без особливих зволікань. Але на практиці все вийшло по-іншому.
Незважаючи на висловлювану раніше підтримку, в останній момент лідер партії Лібералів пан Ігнатьєв заявив, що його партія не голосуватиме за цей закон, оскільки він потребує серйозного доопрацювання. Дане рішення (яке стало несподіванкою для багатьох) стало результатом тиску на Ігнатьєва всередині партії, в першу чергу з боку колишнього міністра громадянства та імміграції Деніса Кодера. Предметом критики якраз став головний пункт нового закону – складання списку «безпечних» країн. Ігнатьєв привернув увагу до того, що складання такого списку призведе до серйозних політичних напружень з тими країнами, які не будуть включені до цього списку, а також до того, що може бути відмовлено в статусі біженця тим, хто дійсно цього потребує, незважаючи на те, що є жителем однієї з «безпечних» країн.
Як випливає із заяв представників обох партій, навряд чи варто очікувати прийняття даного закону найближчим часом. Слід також додати, що прийняття нового закону тягло за собою інвестиції в розмірі 600 мільйонів доларів, які мали б піти на створення більш ефективної системи обробки заяв на отримання статусу біженця.
Хоча прийняття (точніше – неприйняття) даного закону безпосередньо майже ніяк не зачіпає інтереси переважної більшості наших читачів, тим не менше, наслідки цього кроку позначаться на багатьох. Зокрема, затримка з прийняттям нового закону про біженців означає, що проблеми з видачею гостьових віз до Канади нікуди не подінуться. Адже відсутність дієвого механізму роботи із заявами на отримання статусу біженця підштовхуватиме працівників посольства діяти по-старому, тобто підозрюючи кожного, хто подає на отримання візи для в'їзду до Канади, у планах залишитися та просити статус біженця. А найголовніше – усім жителям Канади доведеться й надалі утримувати за свій рахунок осіб, які очікують розгляду їхньої заяви на визнання за ними статусу біженця.
Олена РЯБІНІНА.
«Російський Торонто»