Каравела «Вікторія» заходить у порт Севільї після кругосвітнього плавання експедиції Магеллана
«Одного разу навколо світу», – так називається книга, що нещодавно вийшла у видавництві lonely planet. Як зазначає Deutsche Welle, вона здається особливо захопливою саме зараз, коли майже весь світ замкнений у своїх країнах, містах і квартирах через пандемію коронавірусу і не те що навколо світу – навіть у гості до друзів піти не може. Давайте помандруємо разом.
Підзаголовок цієї книги звучить так: «Найбожевільніші подорожі навколо земної кулі». І справді: божевіллям виглядає вже перша кругосвітка, в яку вирушила у вересні 1519 року експедиція Фернана Магеллана. Морські карти та навігаційна техніка були тоді дуже недосконалими. Лоції були буквально всіяні білими плямами. Сьогодні, наприклад, ми знаємо, що протока, яка простяглася на 570 км і названа на честь легендарного підкорювача морів Магеллановою, з'єднує Тихий і Атлантичний океани, а Магеллан та його команда не були навіть впевнені в тому, що це протока, – тим більше, що в деяких місцях її ширина становить менше трьох кілометрів.
Офіцери, які вважали підприємство безнадійною справою, збунтувалися, вимагаючи розвернути кораблі та повернутися до Іспанії. Одним з учасників цього бунту був Хуан Себастьян Елькано. Після придушення заколоту його помилували, і він навіть отримав командування одним із кораблів експедиції. Незабаром Магеллан був убитий місцевими жителями, і Хуан Елькано очолив її. Його каравела «Вікторія» стала єдиним із п'яти кораблів, які починали плавання, що благополучно повернувся до Іспанії.
Тобто строго кажучи, саме Хуан Елькано (і ще 17 осіб його команди) були першими, хто здійснив кругосвітню подорож, а не Магеллан, який загинув від рук тубільців на одному з філіппінських островів і до батьківщини, природно, не дістався. Але слава дісталася саме Магеллану.
Підводна кругосвітка
Сьогодні, через п'ять століть, кругосвітні плавання на кораблях, яхтах, круїзних лайнерах давно стали звичною справою (лише пандемія коронавірусу зуміла на час їх призупинити). Але ось під водою субмарина ВМФ США «Тритон» вперше пройшла навколо світу відносно недавно – у 1960 році. Тоді, в розпал холодної війни, коли Радянський Союз і Сполучені Штати нарощували гонку озброєнь, американці вирішили перевірити межі можливостей своєї нової атомної субмарини та її екіпажу, якому було дано завдання за 56 днів обігнути земну кулю.
«Тритон», обладнаний двома ядерними реакторами, був тоді найбільшою і найдорожчою (109 млн доларів) субмариною у світі. Експедиція трималася в найсуворішому секреті, і лише єдиний раз «Тритон» був помічений – 19-річним філіппінським рибалкою, який ледь не отримав розрив серця, коли недалеко від його човна з моря раптом показався перископ. Було це, до речі, зовсім поруч з островом Мактан, на якому був убитий Магеллан.
Плавання «Тритона» успішно закінчилося біля берегів Америки 26 квітня 1960 року. Через тиждень планувалося пишне святкування на честь екіпажу субмарини, на якому був би присутній і президент США Ейзенхауер, але 1 травня в небі над Свердловськом радянські ППО збили американський шпигунський літак У-2, і після цього президенту, звісно, було не до свята.
Літаюча домогосподарка
Раз вже зайшла мова про літаки, то на них облітали земну кулю військові льотчики, пілоти-аматори, шукачі пригод... Найнезвичайнішою серед них була домогосподарка з Огайо Джеральдін Мок. Внучка емігрантів з Німеччини, вона виросла в багатій сім'ї, вийшла заміж, народила чоловікові двох синів і доньку, а потім якось увечері сказала чоловікові: «Якщо я й далі сидітиму вдома, то збожеволію». І в 1964 році поодинці вирушила на своєму одномоторному літаку Cessna 180, на якому сім'я зазвичай літала у відпустку, в повітряну подорож навколо світу.
За іронією долі буквально в той самий тиждень навколо світу вирушила її конкурентка – інша американка-льотчиця. Але Джеррі, як її всі називали, була досвідченим пілотом (літати вона почала ще в шкільному віці), та й маршрут її виявився трохи коротшим. Щоправда, по ходу подорожі під час однієї з проміжних посадок їй довелося тиждень чекати хорошої погоди, а в Єгипті Джеррі заарештували на військовому аеродромі, де вона помилково приземлилася, але все ж «літаюча домогосподарка», як її називали газети, виявилася першою.
Динаміт, бальні сукні та круті яйця
Про жінок, які здійснювали кругосвітні подорожі в ті часи, коли вони були аж ніяк не безпечним підприємством, автори книги, що розповідає про «найбожевільніші» подорожі навколо світу, пишуть з особливим пієтетом. У тому числі – про німецьку автогонщицю Кларенору Штіннес, яка в травні 1927 року вирушила в кругосвітню подорож на звичайній на ті часи машині серійного випуску Adler з двигуном всього в 50 кінських сил. На вантажівці, що супроводжувала мандрівницю, їхали два механіки та шведський кінооператор Карл-Аксель Седерстрем, який увічнив цей автопробіг, що тривав, загалом, більше двох років. В автомобіль супроводу завантажили запчастини та багаж, в якому були, серед іншого, ящик динаміту, сто пачок сигарет, три бальні сукні та 178 крутих яєць.
Подорож почалася у Франкфурті-на-Майні – спочатку на південь, на Балкани, потім далі, в Бейрут, Дамаск, Багдад, Тегеран, Москву... Звідти, по території європейської Росії та Сибіру – до озера Байкал, яке Штіннес перетнула по льоду, і так далі. У Нью-Йорку мандрівницю приймав особисто тодішній президент США Герберт Гувер. Потім океанський лайнер доставив її до Європи. 24 червня вона прибула до Берліна, ставши першою жінкою, яка здійснила кругосвітню подорож на автомобілі.
Пригоди, до речі, на цьому не закінчилися. У навколосвітній подорожі Клереноре та її кінооператор покохали одне одного. Седерстрем був одружений, після повернення розлучився, вони одружилися і жили в маєтку у Швеції. У них було троє власних дітей і кілька прийомних.
З піснями й танцями навколо світу
Але, на мою думку, найнезвичайнішою серед безлічі описаних у книзі незвичайних навколосвітніх подорожей по землі, повітрю, воді та під водою, на кораблях, літаках, велосипедах (першим тут був у 1886 році англієць Томас Стівенс), мотоциклах, повітряних кулях, поїздах (тут явним фаворитом авторів є Транссибірська магістраль) і так далі, була подорож румуна Думітру Дана. Разом зі своїми трьома земляками, які, як і він, навчалися в одному з паризьких університетів, він вирішив обійти земну кулю пішки, щоб заробити 100 тисяч франків, обіцяні за це Туристичним клубом Франції, а заодно прославити свою країну та її культуру.
Думітру та його товариші майже два роки готувалися до подорожі: тренувалися, здійснюючи багатокілометрові піші походи, вивчали картографію та іноземні мови, вчилися грати на флейті та акордеоні, репетирували румунські народні пісні та танці.
Вони вирушили в дорогу в національному одязі та традиційних румунських сандалях. Майже 500 пар таких сандалів зносив Дан за шість років навколосвітньої подорожі. Гроші в дорозі заробляли фольклорними концертами.
Навколосвітня подорож залишилася незавершеною через Першу світову війну. Лише в 1923 році Дану вдалося пройти останній відрізок подорожі до Парижа. Його товариші до цього тріумфу не дожили. Один помер у Бомбеї ще в 1911 році, накурившись опіуму, інший зірвався в прірву рік потому в Південно-Китайських горах, у третього почалася гангрена під час переходу через Аляску, і він невдовзі помер у лікарні.
Сам Думітру Дан став згодом професійним географом, професором. І залишився легендою – людина, яка перетнула п'ять континентів, побувала в 76 країнах і 1500 містах світу.