Дівоча вежа є символом міста Баку
Азербайджан називають Країною чорного та блакитного золота. Це східна казка наяву, де зосереджено понад 6 тис. пам'яток та архітектурних шедеврів давнини – вражаючі фортеці та ханські палаци, загадкові вежі та храми вогню, караван-сараї, мечеті, прикрашені мереживною арабською в'яззю, унікальні мавзолеї. З багатьма з них пов'язані гарні легенди.
Так, знаменита бакинська Дівоча вежа XII століття, з якої відкривається вид на гарний Приморський бульвар, за переказами, стала останнім притулком для гордої шахської дочки. У неї був коханий, але суворий правитель-батько закохався у власну дочку і забажав одружитися на ній. Дівчина намагалася відрадити батька від такого кроку і в надії на те, що він передумає, попросила побудувати вежу і почекати. Але шах був непохитним, і тоді нещасна красуня зійшла на вежу і кинулася в море. Камінь, об який вона розбилася, назвали «Камнем дівиці», і всі наречені перед весіллям почали приносити до нього квіти. Є й інший варіант легенди – щасливий. Дівчину врятували русалки, а її коханий, дізнавшись про підступність батька, вбив його, і молоді люди зіграли весілля.
Старий Баку: східні караван-сараї та європейське бароко
…Старе місто Баку, середньовічний Ічері-шехер – маленький казковий острів у центрі галасливого мегаполіса. Про те, що люди в цих місцях селилися з дуже давніх часів, свідчать фортеці та міста на дні Каспію (наприкінці XIII століття рівень моря піднявся більш ніж на 10 метрів), знайдені найдавніші рукописи та рецепти цілителів. Арабські та перські історики IX, X, XI століть описували Баку як місто фонтанів нафти та газу, гарячих мінеральних джерел і грязьових вулканів. Він приваблював купців з Індії, Аравії, Візантії, Китаю, тут купували-продавали рідкісний шовк, цінні килими та екзотичні товари.
Ті часи давно минули, а на згадку про них залишилися два караван-сараї – Бухарський і Мултанський (індійський), східні лазні, мечеті та Палац Ширваншахів (середньовічних правителів Баку). Східного колориту бродячі коти, продавці бубликів та місцеві торговці, які закликають купити у них національний головний убір «папахчі» з білої овчини, мідний посуд або килим ручної роботи. Килими у них купувати не варто, оскільки вам навряд чи вдасться вивезти їх за межі країни. Килимарство – культове ремесло в Азербайджані, килими оголошені національним надбанням, а тому кожен екземпляр, що вивозиться, розглядають як такий, що становить культурну або історичну цінність.
Іноземець може виїхати звідси з килимом лише за наявності відповідного сертифіката та дозволу мінкультури республіки. Його отримання – справа клопітка і практично нереальна. Тому якщо ви нізащо не хочете їхати без килима, купуйте його на спеціальній килимовій фабриці, яка продає свої вироби з дозволами на вивіз. Там можна вибрати вовняний або шовковий килим ручної роботи будь-якого розміру, кольору та орнаменту.
За фортечними стінами XII століття розташоване «Місто буму», що виникло в період бурхливого розвитку нафтової промисловості на початку 1900-х років. Тоді Азербайджан забезпечував половину світової потреби в нафті, і багаті нафтові магнати запрошували найкращих архітекторів з Європи, які звели тут чимало шедеврів зодчества в стилі модерн, ренесанс та бароко. З нафтовим бумом розквітло і культурне життя, відкривали театри, запрошували співаків та музикантів з Європи.
Кажуть, що оперний театр був побудований одним багатієм на спір. До Баку з Італії приїхала примадонна і дуже здивувалася, що в місті немає театру. Виступити вона виступила, але сказала, що ще раз навряд чи приїде – театру немає, співати ніде. У відповідь одна гідна людина сказала, що через рік у Баку буде свій оперний театр. Слово своє він стримав, театр побудували…
В околицях столиці теж багато цікавого: 22-метрова фортеця-замок Дорд Гюдж Гала (чотирикутна вежа) побудови XIII століття, неприступні сторожові вежі-гасри XII століття, раманинський замок у селі Рамани XIV століття. Окремої розповіді заслуговує храм вогнепоклонників Аташгях, що в селищі Сурахани за 30 км від Баку. Нафта тут залягала неглибоко, і газ, що виходив на поверхню, часто загорявся. Предки сучасних азербайджанців були зороастрійцями, які поклонялися вогню, і вважали ці місця священними. Слідом за купцями з Індії та Персії сюди потягнулися паломники, які побудували монастир та храм. З недавніх пір у храмі Аташгях проходять концерти класичної музики.
Шовковим шляхом – у гості до Шамаханської цариці
У своїй «Казці про Золотого півника» Пушкін писав про таємничу Шамаханську царицю. Родом вона була, мабуть, з Азербайджану, з міста Шамахи, столиці Гюлістану, де в IX–XVI століттях знаходилися володіння правителів Ширваншахів. Гюлістан у перекладі означає «квітник» – так називають Ширванський край, один із найяскравіших і найкрасивіших регіонів країни, край садів і виноградників. Місцевість приваблює туристів мальовничими гірськими вершинами, долинами та численними руїнами стародавніх храмів, печерними лабіринтами, унікальними шатровими мавзолеями.
У Шамахи зупинявся Олександр Дюма під час своєї подорожі Південним Кавказом. І звідси він привіз багато східних рецептів для своєї «Кулінарної книги». Шамахинська кухня справді багата: 46 видів плову, 14 видів долми, 16 різновидів шашлику та безліч інших смакот. Запивати все це слід червоним або білим вином, зробленим у сусідньому регіоні – Ісмаїлли, відомому за твором іншого російського поета – Михайла Лермонтова, який згадує про нього у ліричній поемі «Ашик-Керіб».
Ісмаїлли – найбільший виноробний регіон, розташований на висоті 1 400 метрів над рівнем моря. М'який місцевий клімат дозволяє вирощувати сорти, з яких виходять хороші фруктово-ароматні сухі та десертні вина. Тут високо в горах розташовані село Івановка, де проживають нащадки російських переселенців-молокан, які зберігають наші національні традиції та чисту російську мову, і селище-заповідник Лагиджа, що славиться вправними майстрами. На свята та фестивалі ремесел сюди приїжджають сотні туристів, щоб купити унікальні вироби, які цінувалися купцями Великого шовкового шляху і відомі далеко за межами Кавказу.
Головна торгова вулиця селища всіяна крамницями та майстернями мідників, шкіряників, карбувальників, гончарів, швачок, інкрустаторів, різьбярів по дереву та каменю, зброярів. У цьому заоблачному краю можна придбати милий сувенір і справжній витвір мистецтва за цілком прийнятною ціною. Ну а за шовком треба їхати до стародавнього міста Шекі – серця Шекі-Загатальського регіону, що за 300 кілометрів на північний захід від Баку.
Розкинута на південних схилах Великого Кавказького хребта область зачаровує своїми густо вкритими дубами, каштанами, фундуком та в'язами гірськими вершинами. Шекі розташований на перевалі Великого шовкового шляху, куди багато століть поспіль приходили торгові каравани. Звідси купці та мандрівники везли дивовижної краси шовкові тканини та шиті золотом хустки. Шекінський шовк легкий, прозорий, як вуаль, довговічний і цінувався не менше за китайський.
У самому Шекі та його околицях багато унікальних архітектурних пам'яток: одна з найдавніших у світі албанська церква у високогірному селі Кіш, заснована в I столітті нашої ери святим Єлисеєм, руїни неприступної фортеці Гялярсен – місце дії повісті Льва Толстого «Хаджі-Мурат», але головна з них – Палац шекінських ханів XVIII століття. Він вражає своїм витонченим розписом стін і стелі (фрески з рослинними орнаментами чудово збереглися) та вікнами з декоративного кольорового скла «шебеке».
Обов'язково відвідайте квартал кондитерів. Тільки тут можна скуштувати та купити знамениті шекінські солодощі – медову пахлаву, ніжну халву та таку, що тане в роті, борошняну соломку. Східні солодощі печуть за традиційними рецептами, що передаються з покоління в покоління, неповторний смак їм надають волоські горіхи, фундук, мигдаль та мед з гірських трав. Суворі кондитери (тут це виключно чоловіча професія) дають дегустувати свіжі солодощі з леза великого ножа. Якщо вам простягнуть на пробу соковитий шматок халви або пахлави, відмовлятися не можна – доведеться все з'їсти без залишку, інакше сильно образите господаря.
Гурманам на замітку
Азербайджан – рай для гурманів та всіх любителів кавказької та східної кухні. Шашлик, люля-кебаб, кутаби, солодощі та соління – все це голодний турист може скуштувати в будь-якому куточку країни. Але в кожному регіоні вас обов'язково пригостять ще й чимось своїм, дуже автентичним та особливим.
У Шекі це буде суп «дюшбере» з крихітними пельмешками з бараниною та яєчня-бовтанка з медом, у Загаталі – плов з куркою, у Гянджі – шербет та вершковий каймак. В Азербайджані чимало смачних страв, які так і не стали експортним варіантом, і скуштувати їх можна лише на батьківщині. Картопля та яблука, фаршировані ягнятиною, осетрина з помідорами та маслинами під соусом «Апшерон», картопляна долма з м'ясом, баранячий хаш – традиційні азербайджанські страви, які ви навряд чи спробуєте десь ще.
Але майте на увазі, що, незважаючи на всі свої принади та прянощі, місцева кухня досить важка для нашої людини, шлунок якої не звик до такої величезної кількості баранини. Приймаючи чергове запрошення на обід або вечерю, співміряйте розміри частування зі своїми силами.
Вегетаріанці теж знайдуть, чим поласувати. У цьому фруктовому раю достигають плоди та ягоди сходу і півдня: червоні гранати та смородина, бурштинова хурма, кремові черешні та персики, перламутрові сливи, бірюзовий інжир, найніжніші лимони, фейхоа та волоські горіхи, сонячні оливки, солодкі апельсини, медові дині та цукрові кавуни, соковиті яблука та виноград усіх сортів.
Цифри та факти
На території Азербайджану знаходиться 65 пам'яток світового значення, (Старе місто Баку включено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО), 15 природно-історичних заповідників, 20 заказників та мисливських угідь;
Із загальної площі країни (86,6 тис. кв. км) більше половини – 47 тис. кв. км – нафтогазоносні родовища. Фахівці стверджують, що підземні запаси нафти Азербайджану становлять майже 3 млрд тонн;
Баку завжди славився своїми талантами. Серед відомих на весь світ бакинців – радянський фізик, нобелівський лауреат Лев Ландау та геніальний віолончеліст Мстислав Ростропович, розвідник Ріхард Зорге, співак Муслім Магомаєв, шахіст Гаррі Каспаров. Юлій Гусман, Лариса Доліна, Рустам Ібрагімбеков – всі вони теж родом із каспійських берегів;
У столиці Азербайджану багато незвичайних, єдиних у своєму роді музеїв, серед них:
– Музей килима та прикладного мистецтва з найбільшою у світі колекцією килимів;
– Державний музей музичної культури, де зберігається понад 35 тис. експонатів, у тому числі найдавніший у світі інструмент – камінь-бубон «гавалдаш»;
– Музей мініатюрних книг – єдиний у світі, у фондах якого понад п'ять тисяч книг-малят усіма мовами, деякі з них можна прочитати тільки під мікроскопом;
– Бакинський музей нафти, який користується популярністю серед фахівців міжнародних нафтових компаній.
Наталя ТІМАШОВА.
Новые Известия