Доля футболіста
В Онопка цікава доля. У вищій лізі у складі «Шахтаря» він дебютував у 1988 році, а до того ударно діяв у дублюючому складі гірників, забивши за три сезони 15 м'ячів. А вже в 1989-му його призвали до київського «Динамо», де Віктор провів рік у дублі, а потім повернувся до Донецька, хоча Валерій Лобановський хотів залишити футболіста в Києві. Але в основу «Динамо» йому було зарано, а рівень дубля він уже переріс. До того ж перед від'їздом до Києва Онопко пообіцяв тренеру «Шахтаря» Анатолію Конькову повернутися. А слово він тримає.
За два сезони у вищій лізі молодий гравець зумів завоювати авторитет серед фахівців. Наприкінці 1991 року на нього вийшли представники московського «Спартака». На сімейній раді домосід Онопко висловився проти переїзду до столиці. Дружина Наташа була за Москву. Вирішальним, як розповідають, став голос тестя - відомого в минулому захисника «Шахтаря» та київського «Динамо» Віктора Звягінцева. Досвідчений тесть, як виявилося, мав рацію. Онопко в Москві чекало велике майбутнє.
У «Спартаку» Віктор заграв одразу. Ніби виріс у цій команді. У першому ж сезоні був визнаний найкращим футболістом року, а його гру на чемпіонаті Європи у Швеції проти знаменитого голландця Гулліта очевидці згадують досі. Через кілька переможних для «Спартака» сезонів на адресу москвичів надійшла пропозиція продати Онопко. Восени 1995-го «Спартак» ураганом пройшовся Європою, розтрощивши в Лізі чемпіонів англійський «Блекберн», норвезький «Русенборг» та польську «Легію» і набравши 18 очок із 18 можливих. І незважаючи на вперше втрачене «золото» Росії, попит на спартаківців був величезним. Олег Романцев, недовго думаючи, розпродав майже половину складу (серед них опинився й Онопко), а потім із залишками гвардії програв у чвертьфіналі «Нанту». До речі, довгий час була жива легенда, за якою Онопко зважився на переїзд до Іспанії наступного дня після того, як у нього в Москві викрали розкішний джип просто з-під під'їзду. Але сам футболіст спростував цю історію, зазначивши, що крадіжка все ж мала місце, але не за день, а через рік після переїзду.
Дві батьківщини
Як би там не було, у Віктора почався новий виток у кар'єрі та житті - іспанський. За вісім років, проведених на Піренеях, зазвичай важкий на підйом екс-луганчанин ґрунтовно прикипів до Іспанії. Настільки, що влітку 2003 року, коли стояло питання про можливе повернення до Росії, він довго роздумував, зважував усі «за» і «проти». У Європі охочих придбати 34-річного російського захисника не було видно, а кар'єру закінчувати Віктор явно не збирався.
«Важко було не стільки фізично, скільки психологічно, - розповідає сам Онопко. - Особливо влітку, коли залишився без команди. Пропозиції, звісно, були, але в Іспанії кликали клуби не з першого дивізіону. Та й пропоновані умови мене не влаштовували. В „Аланії“ ж почувався комфортно, тому й до матчів збірної готувався з особливим піднесенням».
Віктору багато хто радив закінчувати з футболом, з активними виступами. І зі збірної країни намагалися провести з почестями, влаштувавши йому прощальний матч і подарувавши порше останньої моделі. А коли в національної команди виникли проблеми в обороні, тут же згадали, що є така незамінна людина. Надійна і перевірена роками. Та, що пережила у збірній країни Бышовця, Садиріна, Ігнатьєва, Романцева та Газзаєва (деяких - по два рази), а зараз виступає під керівництвом довіряючого йому Ярцева. Онопко не безгрішний на полі, але в нього, окрім недоліків, є й переваги. І вони переважують. Що й було доведено у важливих заключних матчах кваліфікації Євро-2004, а також у поєдинках плей-офф з Уельсом.
Європа по достоїнству оцінила внесок ветерана в успіх російської збірної. Реанімація відбулася. Онопко, який улітку 2003-го сам шукав можливість працевлаштування, уже восени знову став отримувати цікаві пропозиції.
«У Владикавказі запропонували залишитися, однак мені хотілося грати ближче до сім'ї. Нехай навіть не в Іспанії, але в іншій європейській країні. Найреальніші варіанти виникли в Англії - з „Евертоном“ і „Болтоном“. У першому випадку мене не влаштовували терміни контракту. У другому начебто все складалося вдало, однак англійці надто затягували прийняття остаточного рішення. Зізнаюся, втомився від нескінченних поїздок і щоденних переговорів.
А пропозиції з Росії були гранично чіткими та конкретними - з термінами, умовами. Вдячний, як поставилися до мене керівники „Аланії“, „Крил Рад“, „Спартака“, однак свій вибір я зробив на користь „Сатурна“. Чому саме клубу з підмосковного Раменського? Для мене дуже важлива сім'я, а в столиці можна знайти іспанську школу для дітей, а отже, сім'я може жити в Москві разом зі мною. Рік як мінімум, а далі загадувати не беруся - занадто великий для мене термін».
Як бачимо, Іспанія стала для сім'ї Онопка чимось на кшталт другої батьківщини. А місто Ов'єдо, розташоване біля підніжжя Кантабрійських гір на півночі Іспанії майже на березі Біскайської затоки, - справжнім домом. У першу чергу для дітей Віктора та Наталії - десятирічного Віталіка та восьмирічної Жені, які більше іспанці, ніж росіяни чи українці.
Не дивно, що Онопко так переймається наявністю іспанської школи для дітей. Адже в будь-якій іншій їм доведеться дуже непросто. А зривати дітей з насидженого місця в батька сімейства навіть думки не було. Він грав у Владикавказі, а дружина та діти жили в Ов'єдо. До речі, Наталя - теж спортивна людина: в Іспанії працювала тренеркою з художньої гімнастики.
На іспанській стороні
У складі «Ов'єдо» Онопко відіграв сім років. Зірок з неба команда не хапала, а в 2001 році й узагалі розпрощалася з елітним дивізіоном. Тому перехід улітку 2002 року Віктора в «Райо Вальєкано» мало кого здивував.
«Коли розставався з «Ов'єдо», у мене було чимало вигідних варіантів продовження кар'єри. Найбільш привабливою виглядала пропозиція «Депортіво» - контракт строком на три роки. Але в останній момент за мене заломили таку суму, що відлякали всіх покупців. Зрештою опинився в третьому за значущістю клубі Мадрида - після «Реала» та «Атлетіко».
Відсутність великої групи вболівальників у цього скромного клубу для Онопко була навіть на радість: «Таке становище дуже зручне для футболістів. Ніхто не заважає готуватися до матчів, вболівальники не набридають надмірною увагою».
Цікаво, що піти з «Ов'єдо» трохи раніше, ще до пониження команди в класі, пропонував добре відомий сербський спеціаліст Радомир Антич. Але Онопко ризикнув.
«Мені покращили умови, - говорив футболіст на той час. - Але не настільки, як мені хотілося. В «Ов'єдо» вже давно не все вирішує президент клубу, з яким у мене були взаємні симпатії та повага. Останнє слово, як я розумію, належить не йому, а бізнесменам, які мають солідний відсоток клубних акцій. Під час переговорів, що стосувалися мого контракту, ми дійшли компромісу, який більшою мірою влаштовував власників «Ов'єдо», ніж мене. І тим не менше я поставив свій підпис».
Контракт він продовжував, коли в клубу ще зберігалися шанси на порятунок в еліті. Незабаром вони розтанули, і вперше у своїй кар'єрі у відпустку Онопко вирушив гравцем команди не елітного дивізіону. Не в найкращому настрої.
«У відпустці намагався викинути з голови погані думки. Цьому сприяли і сім'я, і друзі, в підтримці яких у ті дні я потребував, можливо, як ніколи. У колі рідних, включаючи і сім'ю брата Сергія, провели десять днів у підмосковному Бору - приголомшливому мальовничому місці, де тепер постійно готується збірна країни. Потім близько двох тижнів ми з дружиною в компанії Карпіних і Мостових славно відпочили на іспанському курорті в Марбельї.
І в цей час обговорювали наболіле питання - залишатися в «Ов'єдо» і грати в першому дивізіоні чи йти. Іспанські журналісти телефонували разів по десять на день. У пресі публікувалася інформація, що, мовляв, «Малага» готова купити Онопко, «Еспаньйол», «Алавес», «Сарагоса», «Депортіво»... Внутрішньо був готовий піти. Хоча б із тієї причини, що в «Ов'єдо» мені не заплатили належні за контрактом гроші за два роки. Я був ситий по горло обіцянками і, природно, образився на клуб, якому п'ять років служив вірою і правдою. Так що, з одного боку, я дозрів, щоб покинути «Ов'єдо», а з іншого - ні дружині, ні дітям не хотілося покидати насиджене місце...»
Онопко залишився. Тренер команди стіною стояв на шляху керівництва, яке відчувало спокусу продати футболіста, і стверджував, що продати можна кого завгодно. Тільки не російського захисника.
Віктор розпочав підготовку до сезону, а грошей усе не було. У клубі обіцяли продати кількох футболістів і розрахуватися з Онопко. Преса і вболівальники залишалися на боці гравця, який був готовий навіть звернутися до іспанської профспілки із захисту прав футболістів із проханням перервати контракт, стати вільним агентом і отримати фінансову компенсацію з казни нового клубу.
Але перехід у «Райо Вальєкано» відбувся все ж таки цивілізованим чином. Онопко попрощався з командою, відвідав своїх партнерів (які вже стали колишніми) на тренуванні і з сумом пішов пакувати валізи. Для того щоб вирушити в останній іспанський клуб у кар'єрі, щоб покинути милий, але провінційний Ов'єдо заради столиці - Мадрида.
В одному з інтерв'ю тієї пори Віктор розповідав: «Ми з дружиною зібрали речі і вирішили, що летіти літаком немає жодного сенсу. Сяду в машину і через три з половиною години опинюся в Мадриді. Сім'я поки залишиться в Ов'єдо. Дружина ж працює, і перш ніж приєднатися до мене, повинна владнати всі свої справи. Крім того, треба підібрати в Мадриді школу, де наші діти продовжать навчання. Нарешті, треба обрати квартиру, де ми будемо жити. Поки житиму в готелі, де для мене приготований номер. Сподіваюся, за кілька тижнів Наташа і діти переберуться до Мадрида».
Хто тоді міг припустити, що вже за рік Віктору знову доведеться займатися пошуком квартири, причому на відстані набагато більшій, ніж можна подолати автомобілем за три з половиною години? Та ще й без перспективи перевезти сім'ю - у Владикавказі ж немає іспанської школи. І хто міг уявити, що Онопко викарабкається з ями і знову буде тим грізним захисником, що вселяє додаткові сили в партнерів, яким він був протягом 90-х? Віктор - справжній динозавр, який пережив у футболі багатьох своїх ровесників. З таких, як він, цвяхи можна робити...