Фото з архіву «Заграниці»
Різнобарвні камінці угорської мозаїки
Про перлину Дунаю - сірокам'яного красеня і гордія Будапешт - розмова особлива. Сьогодні наш шлях - по переливчастому різними барвами намисту барвистих мадярських містечок. У них змішуються стилі й епохи, релігії та звичаї.
Ось «кальвіністська столиця» - гордий і аскетичний Дебрецен з його строгими лініями соборів і бібліотек, незліченними музеями та пам'ятниками. Ось «соціалістично-промисловий» Мішкольц, що вражає уяву туристів 16-метровим іконостасом, на якому про житіє Христа розповідають 88 ікон. А поруч причаїлася «ампірно-барокова» купальня Тапольця: там, у теплих водах природної купальні-грота, гріли втомлені кістки ще римські легіонери.
Не пропустіть Сентендре - містечко художників, угорський Монмартр: розсипи білопінних мережив, кілометри акварелей, незліченні кухлі-миски з портретом народної улюблениці Сіссі - красуні-імператриці Єлизавети, дружини Франца Йосифа. І, звісно ж, мрія всіх дітлахів - Музей марципанів.
Ще в XI столітті угорські володарі високо цінували своїх кухарів, найкращим з яких вони дарували дворянську грамоту й маєтки. Так народилося містечко Кірайшакачі («кірайшакач» - королівський кухар). Сьогодні заповзятливі мандрівники поспішають запастися тут ковбасами та паштетами, виготовленими за тими самими, «королівськими», рецептами. Можна навідатися й до степенної Калочі, де в старовинній монастирській будівлі розташувався єдиний у світі Музей паприки. Сотні в'язок пролетарсько-червоних стручків, що звисають із середньовічних перекладин, випромінюють чудесний аромат, за який жодному з угорських католицьких святих соромно не буде.
«В Угорщині спрагу водою вгамовують лише коні» - з цією знаменитою приказкою мимоволі доводиться погоджуватися й усім гостям країни. На уклін до королівського напою в затишний Токай, що згорнувся клубочком у долонях порослих виноградниками гір, щороку вирушають сотні тисяч «паломників». Тих, хто любить «гарячіше», запрошує крихітка Кечкемет - маленьке містечко, барвисте й веселе, як розписаний пряник. Саме йому належить слава «батьківщини» абрикосової паленки - 56-градусного вогняного самогону.
Тішать око ошатні будиночки з вежами та вітражами. Строкатіють веселими братками балкони й підвіконня, а зі старих пнів, у яких викорчували серцевину, ростуть кущі шипшини та троянд. То тут, то там натрапляєш на старі дерев'яні вози з високими бортами, звідки кивають перехожим пишні суцвіття герані. Хто це зробив? - Ті, хто тут живе. Для себе, сусідів і нас із вами.
Вершники з Уральських гір
Кожне містечко, немов чарівна скринька, зберігає легенди, перекази, казки. Шлях угорців цією землею нелегкий і звивистий, і розпитувати про нього найкраще жителя цієї країни - у старій чарді, під добру паленку та апетитний гуляш.
...Сонячний промінь пронизує пузатий бік місткої пляшки. Цибулево-м'ясне вариво випромінює пряно-дражливий дух. Іштван вусатий, неквапливий і благодушний. У його п'ятдесят «з хвостиком» вмістився чималий шматок бунтівного шляху рідної країни, починаючи від Другої світової й закінчуючи сьогоднішнім євросоюзним теперішнім. Він мрійливо вдихає солодко-терпкий абрикосовий аромат, поважно пригублює чарку й починає свою розповідь.
Угорці - народ дивовижний. По-перше, ніхто до ладу не знає, звідки й коли з'явилися ці войовничі племена. Кажуть, вихором примчали звідкись із-за Уральських гір лихі вершники. Пів-Європи проскакали, притомилися, зробили привал і вирішили: «Отут і буде наша держава!» Історія замовчує, як поставилися до такої самовпевненої заяви народи, що населяли ті місця. Але відтоді кожної осені угорці відзначають своє загадкове й дивовижне свято - День здобуття Батьківщини.
Друга мадярська загадка - мова. Належить вона до угро-фінської групи - це якщо по-науковому. А якщо простіше... Секешфехервар, Алчутдобоз, Мартонвашар - як вам такі моторошні назви дуже навіть гостинних міст? Загалом, як каже мій дід, який пропорав усю Угорщину по-пластунськи весною 45-го, «легше вдруге штурмувати, ніж уперше вимовити!»
«Чікоші» та «бетяри», гусари й конокради
«Угорець народжується і вмирає на коні» - так гласить прислів'я. У давні часи в кавалерії всіх королівських дворів Європи елітними підрозділами були угорські гусари. А в безкраїх просторах мадярського степу-«пусти» не менш знаменитими були «бетяри» - благородні розбійники - і «чікоші» - пастухи-табунники. Погомонюють, що славилися вони «талантом мадярської крові» - віртуозним даром конокрадства.
Кінне шоу в Угорщині - це незабутнє видовище! Ось, наприклад, як одному на коні вгнатися ще за четвіркою? А безшабашний чікош, стоячи на крупах двох задніх, лихо жене поперед себе ще трійку! Рекорд - «степова дюжина» - занесений до книги Гіннесса. Найбраваішого парубка на селі визначали на щорічному змаганні. Переможця цілий рік поїли безкоштовно в місцевій чарді, влаштовували йому феєрверки, і відмовити йому в танці не могла жодна красуня.
Минули роки, але все одно найрідніше, най«мадярськіше» місце Угорщини - це степи Альфельда. Безкрайня рівнина, зарості ковили й чебрецю, стада довгорогих сірих корів, горбоносі смагляві пастухи у високих чоботях, тонконогі коні, уривчасте цокання батогів, гучний гавкіт кудлатих вівчарок...
Королеви чардаша
«Мадярки вродливі, темпераментні й розважливі», - зітхає Іштван. Вогник свічки глузливо підморгує йому крізь золото паленки. Що ж, щодо краси смаки розходяться: одним подобаються довгоногі пекучо-чорняві «дунайські русалки» з пишними формами, інші стереотипно «надають перевагу блондинкам». А от в оцінці їхньої пристрасності всі захоплено-одностайні. Голлівудська рекордсменка за кількістю офіційно зареєстрованих шлюбів (то вісім, то дев'ять) легендарна Заза Габор - мадярка. Та й сьогодні 80% усієї кінопорнографії знімається саме в Будапешті. І саме силами місцевих «зірок»...
Серед історичних красунь необхідно відзначити неперевершену графиню Ержебету Баторі, чия турбота про збереження краси набувала дещо гіпертрофованих форм: ця вельможна пані наказала вбити 600 дівчаток, щоб купатися в їхній крові й завдяки цьому залишатися завжди молодою і вродливою.
А ось інша її співвітчизниця, лагідна й богобоязлива королева Ізабелла, довгий час мудрувала з косметичними зіллями, поки нарешті не досягла бажаного, винайшовши знамениту «трояндову воду королеви» - дистилят розмарину. Після регулярного втирання цієї чудотворної рідини вона так похорошала й помолодшала, що її руки попросив ерцгерцог Литви. І це при тому, що на той час прекрасній Ізабеллі стукнуло вже 72 роки.
Гуляш + паприкаш - і під дзвінкий чардаш!
В угорській ресторанній кухні є все: «м'ясна» дикість варварів, вишуканість римських колонізаторів, солодкість турецького гарему, витонченість французів і німецька ситність. А в народній їжі мало вишуканостей і пишноти. Прославлений гуляш - «пастуший суп» - чикоші варили просто: в чавунний казанок скидали все, що сердобольні дружини й матері напхали в торбу. А щоб це «еклектичне» вариво можна було споживати без шкоди для живота, просто щедро заправляли паприкою - пекучо-солодким перцем. Те, що вважається гуляшем у нас, в угорців називається «перкельт». А додавши до нього кислого соусу, отримаємо паприкаш.
Славиться угорська кухня і юшкою, причому існує дві «філософії» варіння риби - дунайська та тисайська. На Дунаї рибалки відварюють шматки риби з дрібно нарізаною цибулею, щедро заправивши червоним перцем. Відвар їдять з макаронами, а рибу - окремо. Для тисайської юшки спочатку відварюють риб'ячі голови з дрібною рибкою, які потім протираються через сито. В отриману таким чином основу додають шматки благородніших риб.
Суп у булці - відповідь «неотесаних» селян «просвіченим» городянам: і смачно, і ситно, і посуд мити не треба. І взагалі, угорці люблять перші страви - леббенч, ньіршег, шламбуц (усе з картоплі, локшини, овочів і спецій) і, звісно ж, фруктовий суп. Смажений сир на десерт? Це не ново, цього ми й у Львові напробувалися. А ось під збитими вершками з шоколадно-коричною крихтою та политий чорничним соусом... Або ось, наприклад, шомлойські галушки - бісквітно-сметанно-горіхово-карамельний десерт. М-м-м, смакота!
...і «шматочок Угорщини» з собою
Сувенірів в Угорщині небагато. Із загальновизнаних і не підлягають обговоренню - паприка (усіх відтінків гостроти), токайські вина та знаменита гусяча печінка. До речі, скандал із нею додав і так гонористим угорцям амбіцій: кажуть, що сам Франсуа Міттеран нишком купував цю саму foie gras саме на будайському ринку. Охочим поправити здоров'я можна порекомендувати настояний на сорока цілющих травах бальзам «Унікум», який виробляється вже понад двісті років. За всім іншим доведеться повернутися.
...Сутеніє. Що ж, мені час! Різнобарвні камінці угорської мозаїки так швидко ковзнули між пальців. Я не скупалася в Балатоні, не покуштувала мішкольцького холодцю, не купила марципанів на дорогу. Навіть не вивчила жодного слова угорською... Ах, так! Пам'ятаєте те страшне слово - udvozoljuk? То це просто «ласкаво просимо»!