У Гонконзі близько 2,9 млн осіб мають право на британські заморські паспорти
Як зазначає Бі-бі-сі, за усталеною світовою практикою, країни, які з середніх віків вели колоніальну політику, в XIX-XX століттях надали своїм колоніям незалежність, а жителям цих країн – своє громадянство.
Наприклад, Іспанія надає подвійне громадянство жителям колишніх колоній з Південної Америки, а вихідці з інших колишніх колоній могли отримати постійний вид на проживання після двох років проживання в країні. Не менше 300 тисяч жителів Суринаму переїхали до Нідерландів, коли країна надала цій південноамериканській державі незалежність. Португалія пішла з Макао (зараз місто має статус спеціального адміністративного району Китаю), залишивши можливість отримати свій паспорт усім бажаючим.
Іноді колишні колонізатори вживали заходів для того, щоб знизити міграцію з колоній. Наприклад, Франція з 1830-го до 1946-го року надавала громадянство тільки тим жителям північноафриканських колоній, хто відмовиться від ісламу. За 115 років, наприклад, в Алжирі знайшлося не більше шести тисяч осіб, готових на це. Після Другої світової війни Франція відмовилася від цього правила.
«Дуже важливо розуміти, що люди, яким надали таке громадянство, нікуди не переїхали, – каже експерт з громадянства, професор Університету Гронінгена (Нідерланди) Димитрій Коченков. – У більшості випадків їм вистачило тільки паспорта, який захищає їх і дає можливість вільно пересуватися світом».
Великобританія в першій половині XX століття спокійно надавала громадянство громадянам колишніх колоній – країна розвивалася, були потрібні робочі руки. Так тут з'явилися найбільші в Європі громади індійців і пакистанців. Однак з 1960-х років законодавство почало посилюватися, причому досить химерно.
Великобританія розробила кілька типів паспортів: паспорт звичайного громадянина і кілька різновидів паспорта жителя заморських територій. Формально такий паспорт давав громадянство, але по факту прав у його власника було не більше, ніж у звичайного туриста: не можна приїжджати до Королівства більше, ніж на півроку, не можна працювати.
Ці паспорти поширилися протягом 1960-80-х років. Винятки робилися тільки для територій, де у Великобританії були конфлікти. Так, жителі Гібралтару (територіальна суперечка з Іспанією) або Фолклендських островів (збройний конфлікт з Аргентиною) отримували повноцінні британські паспорти.
«Великобританія – єдина країна світу, яка не дозволяє нібито своїм громадянам селитися на її території. Причина – расизм, і це навіть не моя думка, так суд вирішив», – каже Коченков і наводить приклад рішення Європейської комісії (прообраз Європейського суду з прав людини), винесене в 1975 році. Кілька десятків жителів Уганди та Кенії, у яких були азійські корені, зіткнулися з погрозами та проявами нетерпимості на свою адресу і вирішили переїхати до Великобританії за паспортами жителів Заморських територій. Британія відмовила їм – і суд вирішив, що це було незаконно і порушило їхні базові права.
У 1980-х роках Великобританія та Китай вступили в активну фазу переговорів про статус Гонконгу, який був британською колонією з 1842 року. До кінця XX століття уклад життя, рівень прав і свобод, судова та фінансова системи там принципово відрізнялися від материкового Китаю.
У 1997 році Гонконг (як і до цього Макао) став спеціальним адміністративним центром Китаю з набагато ширшими можливостями. Однак з 1986 по 1997-й рік влада Великобританії прийняла кілька законодавчих актів, кожен з яких був спрямований на одне – не дати переїхати сюди приблизно 3,5 мільйонам жителів Гонконгу. Закон відмовляв у громадянстві навіть дружинам і чоловікам громадян Великобританії.
«Найбагатшим дали повноцінні британські паспорти, решті – паспорти жителів заморської території», – констатує Коченков. Він каже, що такий крок був зроблений нібито для того, щоб не розлютити Китай у ході переговорів про статус Гонконгу. Хоча попередні такі ж переговори з Португалією про статус Макао жодних протестів у Пекіна не викликали.
Жителі Гонконгу були дуже незадоволені таким рішенням – у 1990-х на території проходили масові акції протесту проти такої дискримінації, але тоді Великобританія назустріч жителям не пішла.
Коченков – співавтор щорічного рейтингу громадянств країн світу. Він враховує розмір економіки кожної країни, кількість країн, куди громадяни можуть їздити без віз, і кількість країн, де громадяни можуть оселитися, не проходячи повноцінних імміграційних процедур. У цьому рейтингу паспорт Великобританії посідає восьме місце, а паспорт жителя заморських територій – 129-те. Це рівень Таджикистану або небагатих африканських країн.
Коли Китай прийняв закон, що різко розширює повноваження своїх спецслужб на території Гонконгу, прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон опублікував статтю в газеті Times, де сказав, що гонконгці тепер зможуть отримати справжні паспорти Сполученого Королівства. Зокрема, він написав, що Британія «не зможе просто знизати плечима і відійти вбік», вона «виконає свій обов'язок» і зробить це «з доброї волі».
По факту це означає, що уряду країни доведеться скасувати власні закони і прийняти прямо протилежні.