Сторінку перегорнуто
У такий же період великої будови вступає і Європейський Союз після того, як в Афінах 16 квітня були підписані офіційні документи про прийом 10 нових країн, які стануть його повноправними учасниками 1 травня 2004 року, - Угорщини, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Чехії, Естонії. Їх сукупне населення становить 75 мільйонів, в результаті розширення в ЄС проживатимуть 453 мільйони людей.
Завершується 10-річний період складних переговорів про умови прийому, про відповідність тих чи інших держав встановленим критеріям, упровадження кандидатами європейських законів, норм і правил у національні законодавства та повсякденне життя. Це вимагало від новачків чималих зусиль і жертв, але тепер завдання ще складніше: жити за новими правилами, які встановлені хай і спільно, але все ж надходять із далекого Брюсселя. Чи просто це буде для нових країн, які ледве встигли звикнути до самостійності в політиці, а деякі до національної державності?
Одне слово, в ЄС починається нова будова, в фундаменті якої п'ять тисяч сторінок Договору про приєднання.
На афінських урочистостях більшість лідерів публічно говорили про історичне значення події, про відновлення єдності Європи. Щоправда, історично Європа єдиною не була ніколи, навіть за часів максимальної експансії Стародавнього Риму або в зеніті імперії Карла Великого, коли інтегрованою відповідно до понять тієї епохи була лише частина континенту... Але тут важлива не історична точність, а емоційне позначення того факту, що вже 25 європейських країн починають жити за єдиними правилами з метою забезпечення одне одному миру, стабільності та економічного процвітання. Головне тут - визнання ефективності моделі ЄС, який створив вдалий механізм співпраці, втілив у своїх межах мрію Еммануїла Канта про міцний мир. «З історичної точки зору, - написав перед цією подією у статті, опублікованій у низці європейських газет, головуючий в ЄС прем'єр-міністр Греції Костас Сімітіс, - можна говорити про приклад найбільшої коли-небудь здійсненої міжнародної співпраці».
У цьому відношенні Афіни також стали сильним символом. Документи були підписані біля підніжжя Акрополя, на античній афінській Агорі, де афіняни понад 2,5 тисячі років тому навчилися разом обговорювати і вирішувати спільні справи. Її можна вважати місцем появи демократії, європейської цивілізації загалом, народження, що здійснилося під захистом покровительки міста, богині мудрості Афіни, яка дарувала людям культуру оливкового дерева.
Нові виклики
Але Євросоюз із 25 країн уже не буде таким, як зараз. Те, що годилося для шести держав-засновниць і потім адаптувалося на попередніх етапах розширення, для такої кількості учасників уже не підходить. Багато що має змінитися, до того ж радикально. Афінська зустріч, зосереджена на урочистостях, не ставила перед собою завдання вирішити ці проблеми, але вона їх позначила.
Найнагальнішим, хоч і тимчасовим завданням стало повернення до консенсусу із зовнішньополітичних питань, підірваного різницею в підході європейських столиць до іракської кризи. Далі необхідно реформувати інститути ЄС, механізми влади та управління. На горизонті маячать і грандіозні вершини - перегляд основоположних економічних програм, насамперед Спільної сільськогосподарської політики та програм допомоги відсталим країнам і регіонам ЄС.
У грецькій столиці іракські тріщини були заклеєні, хоча їх наслідки довго даватимуться взнаки. Лідери, назвемо їх умовно, воєнного та мирного таборів у ЄС прибули до Афін з очевидним бажанням знайти точки дотику, відновити діалог. Прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер напередодні побував у Ганновері та провів переговори з канцлером Німеччини Герхардом Шредером, а в Афінах зустрів готового до пошуків компромісу президента Франції Жака Ширака. Спільним знаменником виявилося визнання в Афінах центральної ролі ООН у післявоєнному Іраку та готовність ЄС брати участь в економічному та політичному відновленні цієї країни. Показовим є підкреслене прагнення не протиставляти себе США, відновити трансатлантичний діалог. Це створює основу для того, щоб «Європа заговорила у світі одним голосом».
Але на перспективу пережита іракська криза висунула в ЄС питання: про що говоритиме цей голос і хто це визначить? Яким має бути відповідний механізм? Цілком можливо, в рамках Союзу з'явиться група країн, яка готова піти шляхом поглибленої інтеграції у зовнішній політиці та безпеці. Адже зараз в ЄС уже існує група держав з єдиною валютою - євро, і група, що утворила шенгенську зону, в якій діє повна свобода переміщення людей. Відверто під час афінських урочистостей висловився на цю тему Жак Ширак: «Деякі захочуть рухатися швидше і йти далі, як це сталося з євро та Шенгеном. Такою буде роль тих, кого я назвав групою піонерів. Вони почнуть новий рівень співпраці, поважаючи досягнення Союзу і залишаючись відкритими для всіх, хто захоче і зможе до них приєднатися».
Чи буде відкрито шлях до появи альянсів усередині Союзу, до того, що ще не так давно називали багатошвидкісною Європою? Не забігатимемо наперед.
Новому ЄС - нові інститути
Окрема тема - реформи інститутів ЄС, чим займається Європейський конвент на чолі з колишнім президентом Франції Валері Жискар д’Естеном. В Афінах з ним зустрічалися лідери п'ятнадцятки в присутності лідерів десятки вступників. Він розповів про проміжні результати роботи зі складання документа, який уже називають майбутньою Європейською конституцією або Конституційним договором.
Наскільки стало відомо, спірних моментів виявлено багато, при цьому консенсус складається навколо двох положень. По-перше, на майбутній сесії Європейської ради наприкінці червня в Салоніках (Греція) лідер Конвенту має представити главам держав і урядів готовий текст. Вони вирішать, що робити далі. По-друге, оформлюється згода на створення посади «європейського міністра закордонних справ». Нині ці функції розподілені між верховним представником ЄС з єдиної зовнішньої політики та політики безпеки і членом Європейської комісії із зовнішніх зв'язків. Ці посади обіймають відповідно іспанець Хав'єр Солана і британець Кріс Паттен. Але й тут існує близькість за самим принципом появи цієї посади, а не за її функціями. Наприклад, чи повинна єдина зовнішня політика вироблятися на рівні національних урядів, як зараз, чи це буде хоча б частково передаватися на наднаціональний рівень?
Зате тривають суперечки з інших принципових для нормальної роботи Союзу та забезпечення його керованості питань. Чи зберігати принцип піврічного головування за кожною країною (неважко підрахувати, як рідко виконуватиме цю роль кожен із 25, а потім 27 учасників) чи придумати іншу систему, наприклад колективне головування країн? Чи обирати президента ЄС в одному із запропонованих варіантів? Чи треба за кожною країною зберігати місце члена Європейської комісії, виконавчого органу влади Союзу, а якщо так, то як уникнути її розростання до нескінченності та забезпечити працездатність? Як і раніше призначати Комісію чи обирати її, щоб вона несла відповідальність як будь-який демократичний орган влади? Якщо обирати, то ким, і перед ким вона буде відповідальна? Утворювати якісь спільні органи законодавчої влади з Європейського та національних парламентів? Дуже спрощуючи: великі країни Союзу займають більш реформаторські позиції, невеликі бояться втратити право голосу, повністю розчинитися в загальній масі та наполягають на збереженні багатьох своїх прав. Але ніхто не сперечається, що інститути ЄС мають ставати більш гнучкими, простими і зрозумілими для пересічних громадян... У д’Естена ще багато роботи.
«Кільце друзів»
На даному етапі, коли, за висловом К. Сімітіса, у ЄС «з'явилися нові кордони і нові сусіди», його керівники вважають для себе очевидною і подальшу стратегічну лінію в галузі розширення. Голова Європейської комісії Романо Проді заявив в Афінах, що вона ясна «на десятиліття». Розширення не зупиняється. Спочатку буде вирішено питання з трьома (Болгарія і Румунія вступлять у 2007 році, а з Туреччиною переговори продовжаться), потім настане черга решти балканських країн, насамперед зі складу колишньої Югославії. «Ми повинні також звести навколо ЄС смугу друзів, кільце дружніх країн від Марокко на півдні, уздовж берегів Середземного моря і до сходу нашого Союзу, аж до Росії, - так формулює він цей курс. - З цією групою сусідів і друзів ми маємо намір з часом розділити всі елементи нашої конструкції, що забезпечують стабільність і прогрес. Все, крім наших інститутів».
Саме першою цеглинкою в будівлі цієї нової співпраці можна вважати проведення в Афінах 17 квітня Європейської конференції, на яку були запрошені не лише лідери нинішніх і майбутніх учасників ЄС, а й високопоставлені діячі ряду держав із передбачуваного «кільця друзів». Особливого масштабу форуму надавала і участь у ньому генсекретаря ООН Кофі Аннана.
Конференція була значною мірою протокольною і декларативною, однак дозволила провести широкі двосторонні та багатосторонні контакти, працювати над зближенням позицій із найгостріших питань, що розділили в останні місяці не лише ЄС, а й усе міжнародне співтовариство. У цьому сенсі вона, можливо, стане першою ланкою в постійному діалозі між ЄС і його новими сусідами. Тоді відлік цієї епохи історики також вестимуть від Афін.
• Будівельні компанії сьогодні віддають перевагу роботі з надійними постачальниками, в асортименті яких – сучасні та якісні матеріали для зведення та ремонту будівель. І таких партнерів стає дедалі більше. Наприклад, столичні покрівельники сьогодні без проблем можуть обрати черепицю, шифер або профнастил покрівельний, причому потрібну продукцію своєчасно доставлять у зазначене місце за доступною ціною.