Про те, хто і чому покидає Росію, «Ленті.ру» розповів завідувач сектору вивчення міграційних та інтеграційних процесів інституту соціології РАН Володимир Мукомель.
– Судячи з настроїв в інтернеті, росіяни охоплені бажанням виїхати з країни. Це просто розмови чи проблема еміграції зараз справді стоїть дуже гостро?
– Така проблема справді існує, суспільство розколоте. Це пов’язано не лише з подіями в Україні, зараз у Росії йде мобілізація, перебудова суспільства, економіки та влади, з’являються ізоляціоністські настрої. Це багатьох лякає.
Частина людей розглядає можливість еміграції, але не треба перебільшувати їхню кількість. Це проективний настрій, скоріше побажання, яке у більшості навряд чи буде реалізоване. Хоча ті, у кого є можливість, зараз переглядають свої життєві плани та створюють «запасні аеродроми» на Заході, щоб ними можна було скористатися, коли в Росії стане зовсім вже некомфортно жити.
– Чи може новина про черговий «заборонний закон» стати останньою краплею в бажанні людини емігрувати? Наскільки важливий інформаційний фон?
– Пам’ятаєте байку про апетит слона – «Звісно, він з’їсть, та хто ж йому дасть». Для того, щоб виїхати, потрібно, щоб були умови в країні, куди людина планує їхати, має бути підготовлений «аеродром». Це займає певний час. Виїхати – означає необхідність вирішити купу побутових проблем: освіта дітей, допомога батькам, житло… Усі питання треба вирішувати паралельно. Про роботу я навіть не кажу.
Ситуація змінюється, і багато хто вважає, що не на краще. Відповідно посилюється інтенсивність пошуку варіантів. Але це не означає, що люди миттєво кидають житло та їдуть за кордон.
– Скільки людей переходить від слів до діла?
– Зазвичай соціологи ставлять запитання: «Хотіли б ви виїхати з країни?». Як правило, цифри коливаються в межах від 15 до 20 відсотків. Але як тільки у респондентів запитують про те, чи вживають вони якісь конкретні дії для від’їзду, цифри різко знижуються до рівня 3-4 відсотків і навіть менше. Тому ставитися до настроїв, які фіксуються в соціальних мережах та соціологічних опитуваннях, потрібно дуже-дуже обережно. Я вважаю, що реально готові виїхати за межі Росії, докорінно змінивши соціальне середовище, лише 2-4 відсотки, не більше.
– Тобто бити на сполох, що зараз усі найкращі, найрозумніші люди поїдуть з Росії, поки не варто?
– Ні. Прагнення отримати освіту, роботу, підвищити кваліфікацію, а можливо, ще й перечекати певний період на Заході, звісно, посилилися, як посилилася й еміграція. Але говорити про катастрофічні масштаби еміграції я б поки не став.
– Що за люди входять у ці 2-4 відсотки тих, хто виїжджає?
– По-перше, це молодь, яка щойно отримала освіту та планує на Заході знайти роботу або продовжити навчання. Більшість із них повернуться до Росії за сприятливої ситуації або житимуть на дві країни.
Інша частина емігрантів – це інтелігенція, яка перебуває вже в зрілому віці, має накопичення та може дозволити собі купити житло на Заході, отримати посвідку на проживання та перечікувати там загострення ситуації в Росії.
– А втеча вчених з Росії триває?
– Для вчених завжди найбільше значення мала робота. Якщо є контракт – вони їдуть. Переважна більшість вчених працює на Заході за тимчасовими контрактами, за грантами. Якщо в них довгострокові контракти, то вони можуть виїжджати сім’ями. Але тут виникає питання майбутнього дітей, де давати їм освіту. Швидше за все, найближчим часом переважатиме вичікувальна позиція.
– Емігрують переважно столичні жителі чи люди з регіонів також активно виїжджають?
– Якщо на початку – середині 90-х років виїжджали в основному жителі Москви та Пітера, то зараз емігрують звідусіль. З невеликих містечок Сибіру виїжджає стільки ж, скільки з мегаполісів. Якщо ви проїдете американськими університетами, то побачите там студентів з усіх регіонів Росії, там обов’язково будуть жителі невеликих міст.
– А чим ще ця хвиля еміграції відрізняється від попередньої?
– Змінилася географія території виходу, змінився склад. Але в цілому я б не сказав, що відбулися великі зміни. У 90-х еміграція була етнічною – виїжджали німці, євреї, греки. Сьогодні еміграція перестала бути етнічною, виїжджають представники всіх національностей. До Ізраїлю їде більше росіян, ніж євреїв, а до Німеччини – більше росіян, ніж німців.
– У 90-ті росіяни тікали на Захід у пошуках кращого життя. Що шукають емігранти нової хвилі?
– Економічна ситуація в Росії зараз не катастрофічна на відміну від часів «ковбасної» еміграції 80-х та перших років незалежності. Якщо у вас є гроші, всі товари можна купити і в Росії. Для людей більш значущим стає соціальне середовище, безпека для себе та членів сім’ї, свобода виражати свої почуття.
– Куди найчастіше їдуть?
– Найчастіше їдуть туди, де комфортно жити та працювати. Різні верстви населення їдуть у різні країни. Для пенсіонерів більш важливі комфортні умови життя, це може бути Англія, Португалія, Італія, Лазурний Берег, Болгарія. Все залежить від доходів. Пенсіонер може здати або продати квартиру в мегаполісі і на ці гроші купити житло не гірше в тій же Болгарії або Італії.
Молодь більше цікавить робота, у них трохи інші вимоги. Процес вибору індивідуальний, одного цікавить мегаполіс, іншого – маленьке університетське містечко.
– Чи вдається нашим емігрантам інтегруватися в середовище чи вони так назавжди і залишаються в душі росіянами, які ностальгують за берізками?
– Багато з тих, кому вдається влаштуватися на Заході, відчувають певний дискомфорт, тому що їхнє соціальне середовище залишається в Росії. Вони потрапляють у комфортне, зручне життя, але там все-таки трохи інша культура. Багато хто спілкується виключно з вихідцями з Росії. Хоча говорити про якусь російську діаспору за кордоном складно.
Серед науковців є жарт, що якщо на кафедрі університету з'явився один китаєць, то через рік на цій кафедрі буде п'ять китайців. Але якщо з'явився росіянин, то протягом найближчих років жодного росіянина там не буде. На жаль, це наслідок того, що в російському суспільстві дуже низький рівень міжособистісної та міжгрупової довіри. Цю відсутність довіри багато хто переносить і за кордон.
А от діти, особливо якщо переїжджають у ранньому віці, швидко інтегруються в приймаюче середовище. У другому поколінні вони фактично перестають бути росіянами.
– А скільки людей повертаються в Росію?
– Такої статистики немає, є статистика реєстрації перетину кордонів. Але ми маємо розуміти, що світ змінився. Говорити про те, що людина поїхала, а потім повернулася, можна умовно. Є безліч прикладів транскордонних сімей, які живуть не тільки на дві, а й на три країни. Чоловік працює в університеті в одній країні, дружина – в іншій, діти навчаються в третій. Це нормальна ситуація.
Зараз правильніше говорити не про витік мізків, а про їхню циркуляцію. Спеціаліст сьогодні працює в Росії, завтра в одній країні на Заході, післязавтра в іншій країні на Заході, потім знову в Росії. А буває, що все це відбувається протягом року, різні проекти реалізуються в різних країнах.