Офіційна назва нового документа – Закон про управління та обмеження імміграції (Gesetz zur Steuerung und Begrenzung der Zuwanderung) – здатна ввести в оману. Уявляється такий звід параграфів, що впорядковують потоки біженців, завдяки якому в країні припиниться міграційний хаос. Насправді ж, найбільш, мабуть, спірний за всю історію післявоєнної Німеччини закон нічого особливо не впорядковує. Як і раніше, він залишає масу «білих плям» у порядку регламентації прийому тих чи інших груп іноземців, та й самі групи в ньому, як і раніше, не уніфіковані. Але чи можна було чекати чогось конструктивного від документа, що народився в результаті вимушеного компромісу політичних таборів?
«Зелені» ратували за запровадження у ФРН імміграційної політики «відкритих дверей» за образом і подобою США та Канади, консервативний блок ХДС/ХСС вимагав різкого обмеження в'їзду, соціал-демократи балансували на межі взаємовиключних суперечностей, намагаючись догодити як партнерам по коаліції, так і опозиції.
Отже, вийшло те, що вийшло, і для основної маси вже живучих у Німеччині іноземців нічого, зрештою, не зміниться. Хоча, як урочисто заявив у своєму новорічному зверненні до берлінських мігрантів сенатський уповноважений Гюнтер Пінінг, «зі вступом закону в дію всі іноземні співгромадяни отримають якісно нові, кращі передумови для успішної інтеграції в соціум, економічне та суспільне життя країни».
«Інтеграційне питання», мабуть – те небагато, що в законі справді нового. Необхідність інтегруватися документ практично вменяє в обов'язок іноземцям, які живуть у ФРН, і тим, хто приєднається до цієї армії в майбутньому. У ньому закріплено «довгострокове сприяння з боку держави» освітнім та кваліфікаційним програмам для мігрантів, зокрема, обов'язковим тепер для всіх категорій іноземців мовним курсам обсягом 300 навчальних годин. До 235 млн. євро на рік передбачається виділяти на них із бюджету федерації; тим, хто ухиляється від навчання, тепер, згідно із законом, загрожують штрафні санкції – скорочення допомоги на 10% та відмова в продовженні посвідки на проживання. Це – загалом. А зокрема, це нововведення доведеться реалізовувати федеральним землям на власний розсуд.
Столиця, наприклад, виступає за «пайову фінансову участь» іноземців у власній інтеграції: 630 євро пан Пінінг вважає прийнятною сумою для часткової оплати курсів. «Найбідніші, після детальної перевірки, звісно, будуть звільнені від доплати, – каже сенатський уповноважений, – але загалом такий захід не лише сприятиме покращенню матеріальної бази освітніх закладів, а й стане стимулом для мігрантів активніше опановувати базові знання».
Що ж стосується основного положення, яке мав би врегулювати закон – положення про в'їзд – тут нового небагато. Біженці, як і колись, будуть прийматися в рамках загальноєвропейської домовленості про квотування за державами (правда, питання про надання посвідки на проживання переслідуваним за недержавними та статевими ознаками вирішуватимуть спеціально створені «комісії зі складних випадків»). Не змінено й вік дітей іноземців, які підпадають під положення про возз'єднання сімей – 16 років.
«Трудова міграція» передбачає полегшення процедури в'їзду для висококваліфікованих спеціалістів і самостійних підприємців, які готові інвестувати в економіку Німеччини суму не менше мільйона євро, а також обмеження притоку некваліфікованих кадрів із країн, що не належать до ЄС. Молоді спеціалісти отримують право на проживання в країні протягом року після завершення навчання в німецьких вишах.
Порядку прийому до ФРН контингентних біженців зі Східної Європи новий закон також не врегулював. Рішення питання про поправку до документа, що передбачає обмеження в'їзду осіб єврейського походження, яке схвилювало громадськість напередодні Різдва, відкладено. З боку Міністерства внутрішніх справ прозвучало запевнення, що без узгодження з Центральною радою євреїв у Німеччині жодних поправок прийнято не буде. Згідно з останніми повідомленнями інформаційних агентств, президент ради Пауль Шпігель вважає неприйнятною пропозицію про прийом лише тих іммігрантів, які не претендують на соціальну допомогу, оскільки її реалізація означала б «розділення потенційних єврейських біженців на багатих і бідних».
Інші можливі нововведення – обов'язкове володіння німецькою мовою та наявність «сертифіката», запрошення від тієї чи іншої єврейської громади Німеччини – розглядатимуться федеральним урядом у взаємодії з Центральною радою, пообіцяв міністр внутрішніх справ Отто Шілі, батько-засновник Закону про управління та обмеження імміграції.
Олена ОБОДОВСЬКА,
«Російська Німеччина».