Призначення міністром громадянства та імміграції молодого політика Кріса Александера поки виглядає багатообіцяючим
Король помер...
Почну з анекдоту. У селянина захворів осел. Нічого не вдієш, пішов він до місцевого шамана, пояснив проблему і попросив допомогти. Шаман наказав селянину напоїти осла відваром з коріння дуба. На другий день, коли селянин знову прийшов і поскаржився, що осел все ще хворіє, він наказав загорнути на ніч осла в лопухи. І так кожного дня він давав селянину все нові поради, поки одного дня осел не помер. Тоді шаман з великим жалем сказав – «Як шкода! А в мене ще залишилося стільки цікавих ідей!»
Щось подібне відбувалося у сфері імміграції в період, коли міністерство очолював Джейсон Кенні. На момент його призначення головою відомства імміграційна система Канади хронічно страждала від затягнутих термінів обробки заяв, відбору зовсім не тих іммігрантів, які були потрібні Канаді, та інших моментів. Але загалом система працювала, і сяк-так іммігранти мали можливість потрапити до Канади та інтегруватися в канадське суспільство.
Принаймні, на момент призначення на пост міністра імміграції Джейсона Кенні (а це сталося в 2008 році) московське посольство працювало цілком справно, терміни обробки заяв на імміграцію за федеральними програмами оброблялися цілком оперативно, і великих нарікань на роботу імміграційних органів по Росії особливо не було. Однак з приходом Джейсона Кенні все змінилося. Ініціативний політик поставив амбітну мету вирішити поточні проблеми імміграції та перетворити процес відбору нових іммігрантів на чітко працюючий ефективний механізм.
У технічних працівників є жартівливий принцип «не лізь, бо зламаєш». Вірність цієї народної мудрості ми маємо можливість спостерігати в даний час на прикладі імміграційної сфери. В результаті новацій Джейсона Кенні, після 5 років активних реформ і гучних заяв, імміграційна система Канади опинилася в ще складнішому становищі, не кажучи вже про те, що привабливий образ Канади у потенційних іммігрантів за ці роки помітно потьмянів.
Я чудово усвідомлюю, що будь-які кардинальні зміни та будь-яка перебудова не можуть обійтися без ускладнень і незручностей. Коли уряд говорив про те, що він хоче переформатувати всю систему відбору іммігрантів, було зрозуміло, що потрібно чекати якихось непопулярних заходів і труднощів. Навіть коли йде ремонт дороги, без заторів на вулицях та інших незручностей не обійтися, що вже казати про серйозніші речі. Але такі заходи не можуть тривати довго, тим більше в такій важливій сфері, як імміграційна політика.
Я також чудово розумію, що поки робота не завершена, про неї не можна судити за проміжними результатами. Тому у своїх статтях я писала, що потрібно набратися терпіння і почекати, коли плани будуть оформлені в реальні пропозиції, і система почне працювати відповідно до початкових задумів. Однак у випадку з Джейсоном Кенні перебудова затягнулася, багато обіцянок залишилися тільки обіцянками, з помпою представлені ініціативи згасали і поступово забувалися, їм на зміну приходили нові, не менш грандіозні плани, а ситуація у сфері імміграції тільки погіршувалася. Найсумніше, що ми вже ніколи не дізнаємося, а що мало вийти, оскільки Джейсона Кенні перевели на інший фронт роботи.
Поки проведена перестановка виглядає скоріше як м'яка форма відставки впливового політика з посади, на якій він не впорався зі своєю роботою, або спроба зняти з нього відповідальність за ті накопичені проблеми, які стали відверто впадати в очі. Навіть якщо залишити осторонь факт, що доручене йому імміграційне відомство виявилося не здатне вирішити багато накопичених проблем, та низка скандалів, у яких воно виявилося замішане, сама по собі була здатна втопити будь-якого політика. Про те, що Джейсона Кенні потрібно знімати з посади міністра, останнім часом почали писати вже відкритим текстом у провідних канадських газетах. Принаймні те, що міністра перевели з одного відомства в інше, не давши йому закінчити радикальні реформи, ініціатором яких він був, і передали їх завершення в самий що ні на є критичний момент політику-початківцю, саме по собі говорить про багато чого. Схоже, настало загальне розуміння, що Кенні робить щось не те, і якщо не зупинити процес, то ситуація може остаточно вийти з-під контролю.
До слова, претензій до Джейсона Кенні на посаді міністра громадянства та імміграції накопичилося досить багато. Як я вже писала, цілком можливо, що план Джейсона Кенні сам по собі хороший і має великий потенціал перетворити імміграційну систему Канади на чітко працюючий механізм, однак поки ніщо не змогло переконати мене в цьому. Важко погодитися з концепцією нової імміграційної політики, яка більше підходить для відбору тимчасових працівників, але ніяк не сприяє покращенню якісного складу населення Канади. Мені незрозумілі ті посилення та обмеження, які були введені останнім часом, оскільки я не бачу від них відчутної користі. Незрозуміла логіка нових імміграційних програм, на які витрачаються людські та фінансові ресурси, в той час як до 2002 року Канада мала прекрасну, гнучку і вельми ефективну систему, яка була зразком для інших країн.
Цілком припускаю, що не володіючи достатнім обсягом інформації я можу чогось не розуміти. Але я знаю точно, що якщо план хороший, то він повинен працювати, і покращення повинні проявитися досить скоро. На жаль, через п'ять років після початку реформ покращень якраз не видно, поки здебільшого видно тільки проблеми. Зараз ситуація виглядає так, ніби Канада щільно зачинила всі двері і вирішила до себе нікого не пускати.
Наприклад, закриті майже всі федеральні програми. По деяких, правда, заяви приймають, але виділені квоти настільки мізерні, що можна вважати їх закритими програмами. Збільшилися терміни розгляду чергових заяв, з'явилися проблеми з отриманням відкритого дозволу на роботу для випускників канадських навчальних закладів, хоча відомство Кенні неодноразово заявляло, що робить ставку на залучення до країни випускників канадських навчальних закладів з числа іноземців.
Незважаючи на посилення для біженців, отримати гостьову візу в Канаду все так само складно і довго. Також помітно зріс термін розгляду заяв на отримання громадянства. Апофеозом став страйк працівників зарубіжних місій, в результаті якої візи в Канаду видають з великою затримкою, всі імміграційні справи відкладені, і не ясно, коли цей конфлікт буде вирішено.
... хай живе король!
Призначення міністром громадянства та імміграції молодого політика Кріса Александера поки виглядає багатообіцяючим. Воно навіть певною мірою нагадує голлівудський сюжет про направлення команди спецназу на вирішення конфлікту, з яким окрім них уже ніхто не може впоратися. Принаймні, з усіх політиків, які обіймали посаду глави імміграційного відомства за останні двадцять років, він перший, хто знає цю сферу не з чуток, оскільки Кріс Александер є професійним дипломатом і тривалий час працював у зарубіжних місіях.
Сам він з Торонто, має хорошу освіту, в політиці лише з 2009 року, до цього працював в системі міністерства закордонних справ, тобто має великий досвід практичної роботи. Що цікаво, свою кар'єру дипломата Кріс Александер розпочав у 1993 році в Росії як третій секретар посольства в Москві, і з тих пір більша частина його роботи була пов'язана з Росією. Зокрема, у 1997 році, після повернення з Москви, він працював у східноєвропейському відділі міністерства закордонних справ як консультант міністра з Росії. З 2003 року обіймав посаду посла Канади в Афганістані, а потім був одним з керівників місії ООН в Афганістані. У 2006 році Кріс Александер включений до списку 40 найбільш впливових людей Канади віком до 40 років.
Виглядає так, що призначення Кріса Александера на пост міністра громадянства та імміграції Канади має дві мети – термінове наведення порядку в імміграційній сфері напередодні виборів 2015 року, і розкрутку його як політика, оскільки посада міністра громадянства та імміграції в Канаді належить до ключових і дає прекрасні можливості для набору політичної ваги.
Є надія, що політик, який має практичний досвід роботи у профільній сфері та має політичні амбіції, буде здатний навести порядок у ввіреному йому відомстві. За великим рахунком, якщо він не зможе це зробити за найближчі пару років, накопичені проблеми у сфері імміграції можуть сильно скоригувати плани партії консерваторів щодо збереження влади в країні в результаті виборів 2015 року.
Чого очікувати?
Безсумнівно, зміна міністра в такий важливий момент може говорити про багато що. Як мінімум це сигнал про те, що імміграційну сферу чекають зміни. А враховуючи її нинішній стан, зміни мають бути на краще. Питання лише в тому, що буде зроблено і коли.
Думаю, що кардинальних змін у найближчі місяці не відбудеться. Через зміну керівництва настає перехідний період, потрібен час на вироблення нових підходів, вирішення найгостріших розбіжностей. Одним з перших завдань нового міністра, швидше за все, буде припинення страйку зарубіжних місій та відновлення роботи посольств і консульств у повному обсязі. Думаю, що змін в імміграційній політиці слід очікувати не раніше початку 2014 року. Питання в тому, наскільки вони будуть радикальними, і чи відмовиться новий міністр від планів свого попередника, чи спробує реалізувати намічене раніше, зробивши це більш професійно.
Зазначу, що інтрига ситуації, що склалася, в наступному. З одного боку, ситуацію у сфері імміграції потрібно терміново виправляти. З іншого – до виборів залишається лише два роки, тобто результат роботи має бути продемонстрований вже через рік, не пізніше. Тому в даний момент важко прогнозувати, наскільки радикальними будуть зміни, і що зможе зробити новий міністр у такий обмежений термін.
На що можна дійсно розраховувати, так це на відхід від жорстких заходів, до яких так любив вдаватися Джейсон Кенні. По-перше, з відходом з уряду Гарпера такого політика-важковаговика, як Вік Тейвз, якого вважають головним апологетом проведення жорсткої лінії, в цілому від консерваторів слід очікувати пом'якшення своїх позицій з усіх питань. По-друге, якщо вести мову про Кріса Александера, то потрібно брати до уваги його досвід роботи дипломатом, що передбачає пошук компромісів та вміння працювати без зайвого силового тиску.
Олена РЯБІНІНА,
«Русский Торонто».