Швейцарія не може задовольнити кадровий голод без іноземних робітників
Як пише Swissinfo.ch, експертна Федеральна комісія з кон'юнктурно-економічного моніторингу та прогнозування (Eidgenössische Kommission für Konjunkturfragen) давно вже не випускала таких оптимістичних звітів. Усе під контролем – або майже все. Економічне зростання склало 2,4%, а рівень безробіття знизився до 2,4%. Експорт зі Швейцарії зріс за звітний період майже на 5% порівняно з минулим 2017 роком, витрати федерального бюджету збільшилися лише на 0,7%, а споживчі ціни піднялися всього на 0,6%.
У травні 2018 року кількість осіб, зареєстрованих у регіональних Бюро з працевлаштування (RAV), становила менше 110 тис. осіб, що на 18% менше, ніж у попередньому році. Особливо добре з точки зору зайнятості виглядає ситуація у віковій групі від 15 до 24 років, а також у категорії «тих, кому за 50». Сусіднім країнам залишається тільки заздрити. Отже, все йде прекрасно, все йде за планом? Не зовсім.
Річ у тім, що в деяких галузях швейцарської економіки, таких як електротехніка, годинникова промисловість, точне машинобудування та приладобудування, які зараз на підйомі, портфелі замовлень просто лопаються від побажань клієнтів, і тут би, як кажуть, кувати залізо, але ні! Набирати потрібних співробітників стає все складніше. Кадровий голод зареєстровано навіть у сільському та лісовому господарстві Швейцарії. То навіщо садити картоплю, якщо її нікому збирати?
Отже, безробіття на рівні 2,4% – це практично вже повна зайнятість. Здавалося б, куди краще? Теорія Маркса про постійне зубожіння робітників повністю спростована швейцарською дійсністю. І тим не менше, така ситуація може призвести до вельми парадоксальних наслідків. «У ресторанному бізнесі вже складно знайти обслуговуючий персонал. Тому ми й хотіли б позбутися криворуких співробітників, але не можемо, бо замінити їх буде нелегко», – каже один із власників пивного бару в Лозанні.
Здавалося б, чого тут думати: запропонуйте персоналу вищу заробітну плату – і до вас побіжать натовпами. Але клініки, наприклад, не можуть собі цього дозволити, оскільки їхня діяльність визначається величезною кількістю приписів, порушувати які вони не мають права. У франкомовних кантонах безробіття, як і раніше, трохи вище, і це для економіки насправді не так вже й погано.
Частка тих, хто шукає собі робоче місце, серед працездатного населення сягає 4,5% у Невшателі, 4,3% у Женеві, 3,6% у кантоні Юра та 3,5% у кантоні Во. А от у сільському кантоні Аппенцелль-Внутрішній, де цей показник перебуває на рівні лише 1,0%, пошук робочих рук стає реальним головним болем для роботодавців. Здавалося б, практично комунізм – а працювати за здібностями, щоб отримувати за потребами, там просто нікому.
У кантоні Обвальден справи йдуть ще «гірше»: там рівень безробіття впав навіть до 0,6%, і це нагадує пересохле водосховище – черпати кадри нізвідки. Ситуація, що склалася, навіть змушує малі та середні підприємства, які забезпечують ВВП країни на 99,6%, відмовлятися від замовлень або реалізації нових проєктів.
Список галузей, у яких у Швейцарії відзначається нестача рук (і мізків), вражає: це й інформатика, і право, металообробка та машинобудування, це транспорт, будівництво, сфера охорони здоров'я. Що стосується сфери IT, то тут ситуація має трохи покращитися після того, як компанія Nestlе оголосила наприкінці травня про те, що скоротить 580 робочих місць у Швейцарії, включаючи півтори тисячі айтішників у Веве, Лозанні та Буссіньї.
Відповідаючи на запитання газети Tribune de Genève, головний економіст банку Credit Suisse та автор фундаментального дослідження «Можливі стратегії в боротьбі з проблемою нестачі кваліфікованої робочої сили» Олів'є Адлер пояснив, що сьогодні вже половині компаній, які мають вільні робочі вакансії, дуже важко знайти собі «працівника своєї мрії». «Близько чверті опитаних компаній – а це 90 000 малих та середніх підприємств – навіть заявили про гостру нестачу нових співробітників», – пояснив він женевській газеті.
«Загальний дефіцит кваліфікованої робочої сили матиме особливо негативний вплив на Швейцарію як країну, яка традиційно була особливо сприятливою саме для розвитку малого та середнього бізнесу», – пише Олів'є Адлер. До речі, говорячи про кваліфіковані кадри, він підкреслює, що мова тут потрібно вести не про випускників Вищих технічних шкіл Цюриха чи Лозанни, медиків та інших «ракетних вчених». У Швейцарії в даному випадку маються на увазі, перш за все, досвідчені механіки, наладчики, фахівці з обслуговування технічного обладнання тощо.
Звичайно, як завжди у справі набору нових співробітників, у Конфедерації впевнені, що «закордон нам допоможе». У Швейцарії вже сьогодні працює понад 320 000 «маятникових мігрантів» із країн ближнього зарубіжжя, так званих «фронтальєрів». Однак і цей резерв, що називається, не «гумовий», і дана цифра зовсім не схильна зростати в геометричній прогресії, стабільно залишаючись на одному й тому ж рівні.
І, тим не менше, світ навколо величезний і напевно десь за кордоном можна було б відшукати людину, готову переїхати на роботу в країну, де заробітна плата в 6 000 доларів на місяць вважається більш-менш прийнятною. Проблема тільки в тому, що з 1 липня 2018 року в країні набувають чинності нові положення про порядок надання трудових вакансій у розпорядження тих, хто шукає роботу. Заходи ці були розроблені на виконання волі народу, який прийняв на референдумі від 9 лютого 2014 року так звану «Ініціативу проти масової імміграції».
Законопроект вимагав запровадження жорстких квот на іноземну робочу силу, однак парламент, розробляючи відповідні підзаконні акти, вирішив інакше, а саме не відгороджувати ринок праці Швейцарії від європейського ринку (це призвело б до краху всього формату співпраці Берна та Брюсселя), а зробити так, щоб такі дорогоцінні вільні місця діставалися насамперед самим швейцарцям, а також іноземцям, які вже працювали тут і втратили роботу.
Особливо революційними ці заходи, правда, теж не є, оскільки вони лише зобов'язують роботодавців інформувати регіональні бюро з працевлаштування (RAV) про вакантні посади в тих галузях економіки, де рівень безробіття становить понад 8% станом на 1 липня 2018 року. Потім, з 1 січня 2020 року, цей критерій знизиться до 5%.
Етьєн Піге, професор економічної географії Університету м. Невшатель, у своєму блозі написав нещодавно зі злою іронією, що «швейцарський роботодавець зможе найняти штукатура (11,4% безробіття в галузі) в країні Європейського Союзу лише після п'яти днів співбесід з місцевими безробітними, тоді як флориста (1,6% безробітних) або сировара (1,8%) з Польщі чи Португалії можна буде найняти без зволікань».
Зрозуміло, що особливого ефекту все це не дасть. Тим не менш, це хай і мікроскопічне, але все ж таки обмеження режиму свободи пересування громадян між ЄС та Швейцарією стане хоч якоюсь гарантією для швейцарських безробітних, які не втомлюються скаржитися на те, що швейцарські компанії надають перевагу найму на роботу в першу чергу саме іноземців.