Заворушення в околицях Парижа загрожують французькій владі
Усередині французької влади зараз немає чіткого розуміння того, що робити з молодіжними бандами, що розгромлюють передмістя Парижа. Востаннє таке масове й демонстративне зневажання законів республіки відбувалося в далекому 1968 році, коли студенти будували барикади на вулицях столиці. Проте тоді діти французів бунтували проти суспільства своїх батьків. Зараз у справу втрутилися етнічний і релігійний фактори: нащадки вихідців із мусульманської Північної Африки, які так і не вписалися у французьке суспільство ні в культурному, ні в економічному сенсі, воюють проти закону, встановленого корінним населенням.
Це лякає багатьох французів і лише посилює антиемігрантські настрої в країні. Але в демократичній Франції, де повага до меншин є одним з основних принципів суспільного устрою, мало хто наважується обговорювати роль етнокультурного фактора в розвитку приміських погромів.
Найрізкіші заходи проти бунтівників пропонує голова МВС Саркозі, який уже викликав гнів лівих своїми різкими висловлюваннями на адресу погромників. Міністр назвав бандитів французьким словом, яке в перекладі означає «покидьки» або «відреб'я». Він зазначив, що «настав час, коли політики повинні говорити словами французів», і додав, що пом'якшувальних слів недостатньо, а діяти треба твердо і справедливо. У відповідь на звинувачення лівих Саркозі заявив, що «якщо хтось стріляє в поліцейських, то він уже не „молода людина“, а негідник».
З іншого боку, влада намагається втихомирити бунтівників не лише поліцейськими методами. Президент Жак Ширак закликав неухильно дотримуватися закону «в дусі діалогу та поваги до особистості». Прем'єр де Вільпен, намагаючись погасити пристрасті, прийняв у Матіньйонському палаці батьків двох підлітків, які загинули в трансформаторній будці. Прем'єр пообіцяв провести розслідування цього випадку (поліція й сам Саркозі, до речі, заперечують факт переслідування арабських підлітків). Тим не менш вуличні погроми набирають обертів і захоплюють нові території, благо біля Парижа неблагополучних передмість, населених бідними емігрантами, вистачає. У бунтівний Кліші-су-Буа їздив і голова Французької ради у справах мусульманського культу Даліль Бубакер, машину якого, однак, теж закидали камінням. Як повідомляє «Ліберасьйон», обстановку в Кліші-су-Буа допомагали взяти під контроль місцеві «імами», що, втім, більше схоже на підміну французьких світських законів ісламською релігійною владою.
Варто зазначити, що різниця в підходах жорсткого Саркозі та більш ліберального де Вільпена може не лише загострити розбіжності всередині нинішньої влади, а й відіграти свою роль на майбутніх виборах. Не виключено, що ці два політики боротимуться на президентських виборах 2007 року. Голова МВС, прихильник жорсткої політики щодо емігрантів, і так досить популярний. До того ж останніми днями він дозволив собі висловлювання, на які досі наважувався лише націоналіст Франсуа Ле Пен. Ліві побоюються, що Саркозі за допомогою подібних жестів на публіку перехопить частину вкрай правого електорату й набере додаткові очки в політичній боротьбі за Єлисейський палац.