«В нинішній період нестачі бюджетних коштів це єдиний спосіб не підвищувати місцеві податки», – запевняє градоначальник, який обіцяє всі виручені гроші спрямувати на ремонт муніципального кінотеатру та будівництво будинку престарілих.
Зрозуміло, що святе святих – площа Муссоліні та бульвар Берлусконі, які є майже в кожному італійському місті, – продаватися не будуть. А от назви прилеглих до них невеликих вуличок і провулків, розташованих на околицях кварталів, цілком можуть бути куплені місцевими жителями. Єдина умова, яку поставила міська влада, – увічнити таким чином можна лише імена тих людей, хто народився, жив і помер у Сан-Джорджіо-Дель-Санніо.
Поки вулиці розкуповують неохоче. Однак це відбувається не тому, що у місцевих жителів немає родичів, чиє ім’я вони хотіли б увічнити. Просто заявлена ціна в 15 тис. євро за вулицю в центрі міста і 10 тис. – на околиці для жителя периферійного італійського містечка досить велика. Поки відомо лише про одного покупця – Джанкарло Капоцці. Тепер одна з центральних вулиць носитиме ім’я його батька – лікаря, який прожив усе життя в цьому невеликому місті.
Причому, як зізнався сам Капоцці в інтерв’ю французьким журналістам, вулицю він купив набагато дешевше від оголошеної ціни. «Мені зробили знижку, тому що я був першим, і вона обійшлася мені в 6 тис. євро», – розповів він, зазначивши, що не збирається зупинятися на досягнутому. Не виключено, що найближчим часом у містечку з’явиться ще й вулиця імені тітки Капоцці: «Я хотів би назвати ще одну вулицю на честь моєї тітоньки, але тепер це коштує 15 тис., тож я ще подумаю».
У світовій практиці це, мабуть, один із небагатьох випадків, коли муніципальна влада намагається вирішити проблеми наповнення місцевого бюджету таким оригінальним способом. У пострадянських містах, які також відчувають дефіцит доходів, ще не додумалися продавати «іменні» таблички з адресами будинків, хоча влада і намагається прислухатися до побажань мешканців щодо назв вулиць.
Втім, подібні випадки поодинокі. Наші співвітчизники здебільшого отримують вулиці за заслуги, а не за готівку, причому за життя домогтися такої честі практично нереально. Якщо, звісно, не згадувати, що в окремі періоди вітчизняної історії бували й винятки. Наприклад, наприкінці 30-х років минулого століття Сталін як подарунок Володимиру Немировичу-Данченку назвав вулицю, на якій жив режисер, на його честь.
Деяким іменні вулиці діставалися і на додачу до високих державних нагород разом із гіпсовим бюстом на історичній батьківщині. Так, наприклад, навіть нинішній російський прем’єр-міністр Михайло Фрадков може похвалитися тим, що на честь його батька названа вулиця в одному з райцентрів Смоленської області, місті Демидові, де народилися його батьки. Причому, як тепер виправдовується місцева влада, назву було обрано «виходячи з патріотичних почуттів, а не політичної кон’юнктури». Вулиця Героя Фрадкова (Юхим Фрадков був удостоєний звання Героя Радянського Союзу) з’явилася на карті Демидова ще в грудні 2003 року, коли про його сина як про голову уряду ніхто навіть не помишляв.