Спільне дослідження, проведене фахівцями Національного фонду економічних досліджень та Інституту досліджень міжнародної міграції при Джорджтаунському університеті (США), показало, що в період з 1990 по 2000 рік «витік мізків» слідував певним закономірностям. Так, зокрема, найбільше від від'їзду кваліфікованих кадрів страждають малі країни, що знаходяться на периферії індустріально розвинених держав. До цієї групи також входять і колишні колонії, з яких таланти перебираються до колишніх метрополій. Активність процесу витоку підвищується в разі настання політичної нестабільності на батьківщині талантів та зростання націоналізму.
У свою чергу, дослідження Світового банку, в рамках якого було проаналізовано дані по 33 країнах світу, показало, що за кордон вирушає менше 10% їхніх громадян з вищою освітою. Термін «витік мізків» застосовний лише до п'яти держав (Домініканська Республіка, Сальвадор, Мексика, Гватемала та Ямайка), де за кордон (в основному в США) переїхали більше двох третин усіх освічених людей. У 2006 році Міжнародний валютний фонд опублікував аналогічне дослідження вже по 90 державах. І дійшов іншого висновку: найбільше від відтоку умів страждає Іран.
Дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку дозволило також виявити «ефект доміно» в цій сфері. Так, наприклад, «витік мізків» медичних працівників відбувається за наступним алгоритмом: лікарі та медсестри з Великобританії їдуть до США, де вищі зарплати. Їхнє місце займають медики з Африки, а на місце африканців приїжджають лікарі та медсестри з Куби.
Міжнародна організація міграції припускає, що нині приблизно 300 тис. африканських спеціалістів працюють у країнах Європи та Північної Америки. За її ж оцінкою, до третини всіх учених, які здобули освіту в бідних країнах світу, в підсумку опиняються в багатих країнах.
У 2004 році група демографів та географів опублікувала результати масштабного дослідження (Ліндсі Лоуелл, Аллан Фіндлі та Емма Стюарт, «Витік мізків»). Один із висновків шокує: майже кожен десятий володар диплома про вищу освіту народжений у країнах, що розвиваються, при цьому 30-50% народжених там учених та інженерів нині живуть і працюють у багатих державах світу.
Дослідження Національного бюро економічних досліджень США показало, що «витік мізків» нині відбувається не тільки тому, що в бідних країнах низький рівень життя, але й тому, що у спеціалістів з'явилося достатньо коштів для того, щоб фінансувати свій переїзд до багатих країн. За оцінками Бюро, бідна держава інвестує в середньому $50 тис. у підготовку кожного випускника місцевого університету. При його переїзді ці гроші пропадають, однак подібні втрати - лише верхівка айсберга.
Згідно з даними фонду African Capacity Building Foundation, щороку приблизно 20 тис. висококваліфікованих жителів африканського континенту вирушають шукати щастя в індустріально розвинені країни. Один із результатів цього - хронічний дефіцит кваліфікованих кадрів в африканських державах, що призводить до уповільнення процесу їхнього розвитку та погіршення ситуації у сферах науки, економіки, медицини тощо. За оцінками Фонду, від'їзд спеціалістів призводить до бюджетних втрат (ті, що поїхали, не платять податки на батьківщині), зниження темпів створення нових робочих місць та зменшення конкурентоспроможності місцевої економіки. Іноземних спеціалістів доводиться імпортувати з-за кордону і платити їм набагато більше, ніж отримували б їхні місцеві колеги. Так, за оцінками Світового банку, країни Африки щорічно витрачають близько $4 млрд на оплату праці іноземних програмістів, викладачів, інженерів, менеджерів тощо.
До числа наслідків «витоку мізків» з країн Африки, Латинської Америки та Азії також відносять і «розмивання» середнього класу, який вважається основою будь-якого сучасного суспільства. У підсумку, сукупні втрати від від'їзду одного спеціаліста можуть сягати $1 млн, з урахуванням непрямих втрат. В результаті, стало популярним порівняння витоку мізків з новим видом колоніалізму: якщо колонії постачали метрополіям сировину і ввозили готові вироби, то нині бідні країни постачають колишнім метрополіям своїх спеціалістів, отримуючи натомість продукти, створені цими спеціалістами.
Є й інші аспекти цієї проблеми. Аналіз Інституту досліджень суспільної політики показав, що витік призводить і до позитивних наслідків. Так, частина умів повертається на батьківщину, привозячи з собою нові знання, вміння та досвід. Наприклад, більше половини високотехнологічних компаній Тайваню засновані тайванцями, які повернулися з США. У Китаї більшу частину найбільших інтернет-компаній заснували етнічні китайці, які також здобули освіту в США. Центр порівняльних імміграційних досліджень при Каліфорнійському університеті в Сан-Дієго дійшов висновку, що бурхливе зростання інформаційних технологій в Індії в 1990-ті роки було зумовлене поверненням на батьківщину спеціалістів, які раніше перебралися до США. З 20 найбільших софтверних компаній Індії 10 утворені «американськими індусами», ще чотири компанії були спільними підприємствами. У цих 14 фірмах топ-менеджерами стали колишні емігранти. У підсумку, повернення «мізків» на батьківщину призвело до того, що індійські IT-компанії нині забезпечують 7,5% ВВП країни і дозволили створити понад 2 млн робочих місць.
«Мозки» часто матеріально допомагають своїм батьківщинам. Ця підтримка може здійснюватися безпосередньо — наприклад, у вигляді грошових переказів та посилок рідним і близьким. Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку підрахував, що в 2006 році приблизно 150 млн мігрантів, які працюють в індустріально розвинених країнах, перевели на батьківщину понад $300 млрд. Для порівняння, інтернаціональні донори, які допомагають країнам, що розвиваються, у 2006 році витратили на програми міжнародної допомоги $104 млрд, а обсяг прямих іноземних інвестицій у ці держави склав $167 млрд. За оцінками Світового банку, вихідці з певних країн світу, які обіймають високі посади в інших державах, часто допомагають відкривати у себе на батьківщині філії міжнародних компаній.
У ряді випадків «витік мізків» підтримується і державами, що від неї страждають. Наприклад, у багатьох слаборозвинених державах владні кола де-факто заохочують «витік», оскільки завдяки цьому явищу із суспільства вимиваються потенційні політичні опоненти. Деякі країни мають спеціальні програми, які дозволяють їм економити: так, наприклад, Філіппіни заохочують від'їзд за кордон кваліфікованих спеціалістів, які сидять без роботи.
Одед Старк, автор книги «Нова економіка «витоку мізків», звертає увагу й на інші позитивні наслідки цього феномену. Так, навіть у найбідніших країнах світу люди, які мають намір виїхати, вкладають значні сили та ресурси в отримання освіти або кваліфікації, необхідних для того, щоб досягти успіху за кордоном. Це позитивно впливає на всю систему освіти країни, тобто сприяє підвищенню освітнього рівня населення. У випадку, якщо тих, хто виїхав за кордон, менше, ніж тих, хто залишився, ситуація в країні змінюється на краще.
Незважаючи на те, що наслідки вимивання з країни спеціалістів не завжди погані, багато держав світу намагаються протистояти цьому процесу або керувати ним. За даними Інституту досліджень праці, нині деякі країни законодавчо забороняють від'їзд за кордон певних категорій спеціалістів — наприклад, лікарів та вчителів. Однак це допомагає мало: охочі виїхати знаходили й знаходять можливості обійти обмеження, наприклад, приховуючи наявність у них відповідних дипломів.
Аналіз Організації економічного співробітництва та розвитку показує, що багато держав використовують американські методи залучення талановитої іноземної молоді. Так, наприклад, Австралія, Нова Зеландія, Канада, Франція та Великобританія спростили візові вимоги для іноземних абітурієнтів, а в деяких випадках звільняють їх від оплати за освіту. Крім того, вони полегшують процес отримання громадянства для випускників та для членів їхніх сімей.
Скандинавські країни, Німеччина, Нідерланди та Угорщина пропонують навчання з наукових і технічних дисциплін англійською мовою. Навчання в цих державах та вартість проживання часто набагато дешевші, ніж у США, Канаді та Австралії. Ряд європейських держав особливо підтримує іноземних студентів, які здобувають освіту з технічних дисциплін, і надає їм різні пільги.
Великобританія, Франція, Німеччина, Японія та ряд інших країн створили спеціальні типи віз для професіоналів високої кваліфікації. Наприклад, за останні три роки Японія видала 220 тис. подібних віз. Німеччина та Ірландія залучають іноземних програмістів, що вважається необхідним для посилення місцевої комп’ютерної індустрії.
У масштабах усього Європейського Союзу планується збільшувати витрати на науку, що потенційно зробить можливим полегшення працевлаштування талановитих випускників місцевих вишів. Річ у тім, що ЄС витрачає на наукові дослідження менше, ніж США та Японія (у 2005 році – 1,9% ВВП, проти, відповідно, 2,8% та 3%). Збільшення фінансування дозволить створити сотні тисяч нових робочих місць, що приверне «мозки». Нині ж у вишах об'єднаної Європи здобувають освіту більше студентів, ніж у США та Японії. Однак у Європейському Союзі вчених менше (у 2005 році в Європі було 5,4 наукових працівника на 1 тис. працюючих, у США – 8,7, у Японії – 9,7).
Аналогічним шляхом ідуть держави Азії, такі, як Сінгапур, Катар та Малайзія. Вони також використовують різні методи залучення іноземних студентів: Сінгапур, наприклад, уклав угоди з провідними університетами США про відкриття на своїй території кампусів великих американських вишів.
Нині чверть іноземних студентів, які навчаються за кордоном — вихідці з Індії та Китаю. Однак в останні роки ці країни самі докладають серйозних зусиль для залучення талантів. Обидві держави значно збільшили асигнування на виші. У цих країнах створюються зразкові університети (у Китаї їх має бути 100), у яких іноземців не просто навчатимуть традиційним «експортним» дисциплінам (наприклад, китайській мові або індійському фольклору), але й біології, інформаційним технологіям тощо. Крім того, у подібних вишах вестиметься дослідницька робота, що дозволить працевлаштовувати найперспективніших студентів та аспірантів. Ці програми відіграють потрійну роль: по-перше, вони дозволяють місцевим вишам заробляти гроші, по-друге, привертають іноземні уми, по-третє — дозволяють навчати своїх спеціалістів на місцях, у безпосередньому зв'язку з бурхливо зростаючим індійським та китайським бізнесом.
В останні роки виник новий термін — «наукова діаспора». Багато держав світу намагаються використовувати знання, досвід та зв'язки своїх «мозків», які опинилися за кордоном. Подібні ініціативи вживають деякі країни Латинської Америки, ПАР, Індія, Китай і навіть Швейцарія.
Роль «витоку мізків» у долі держави може проілюструвати історія Цзянь Сюесеня. Цього вченого вважають батьком китайської космічної програми - Китай став третьою, після СРСР і США, країною світу, яка відправила людину в космос. Цзянь Сюесень народився в 1911 році в Китаї. В 1936 році він поїхав на навчання до США, де спочатку вивчав аеродинаміку в Массачусетському технологічному інституті, а потім в Каліфорнійському технологічному інституті. Під час Другої світової війни він служив офіцером в армії США, а після її закінчення увійшов до складу наукової ради при ВПС США. Вже тоді серед колег Цзянь Сюесень мав репутацію генія. В 1949 році він запропонував концепцію шаттла - космічного літака.
Кар'єру Цзянь Сюесеня погубило «полювання на відьом», яке організував сенатор Джозеф МакКарті, який боровся з поширенням комунізму. Сюесеня звинуватили в комуністичних симпатіях (які він категорично заперечував) і, позбавивши громадянства США, в 1955 році вислали на батьківщину. В Китаї Цзянь Сюесень фактично з нуля сформував ракетно-космічну промисловість. Під його керівництвом створювали китайські балістичні ракети, здатні нести ядерні боєголовки, і перший китайський супутник. Його роботи також стали основою для побудови пілотованого космічного корабля. Нині Пентагон висловлює постійне занепокоєння військовим посиленням Китаю - за іронією долі важливу роль в цьому відіграв колишній американський вчений і військовий.