Виявляється, у кожній шостій сім'ї тимчасових трудових мігрантів зароблені за кордоном кошти - це єдине джерело грошових надходжень до сімейного бюджету, а в кожній десятій вони становлять приблизно три чверті сукупного сімейного доходу. У кожному третьому домогосподарстві, члени якого час від часу відвідують зарубіжні країни з метою економічного туризму (купити-продати товар) або тимчасової роботи, отримані ними там кошти забезпечують майже половину або трохи більше половини грошових надходжень до їхнього загального бюджету.
Але чи дозволяють доходи трудових мігрантів забезпечити їм безбідне існування? Дані свідчать про протилежне: 6,2% з їхнього числа живуть явно за межею бідності, або голодуючи, або покладаючись на подаяння милосердних співгромадян, а 37,1% змушені витрачати всі свої доходи на придбання продуктів харчування, заощаджуючи на всьому іншому. Лише троє з десяти трудових мігрантів заявили, що їхніх доходів вистачає на життя, а кожен п'ятий зазначив, що заробляючи достатньо, щоб забезпечити себе всім необхідним, заощаджень тим не менше робити не може. У повному достатку живе лише 1,1% трудових мігрантів, а ще 5,6%, не відмовляючи собі в придбанні необхідних продуктів і товарів, у стані робити грошові накопичення.
Незважаючи на обмежені можливості сімейного бюджету, трудові мігранти здійснюють покупки різноманітних предметів домашнього вжитку помітно частіше порівняно з іншими своїми співвітчизниками. Вони у 2,3 раза частіше носять модний одяг (22,5% проти 9,9%), у 2,5 раза частіше є власниками комп'ютера (10,7% проти 4,2%), у 1,8 раза частіше мають стерео- та відеоапаратуру (33,2% проти 18,5%). Трудові мігранти у 1,6 раза частіше ходять у гості, у 1,5 раза - приймають їх, у 1,6 раза - відпочивають на природі, у 2,8 раза - відвідують ресторани та нічні клуби, у 1,5 раза - прослуховують музику (платівки, диски, магнітні записи), у 1,9 раза - переглядають відеозаписи, у 2,2 раза частіше присвячують час роботі з комп'ютером у пошуках інформації, розважаючись комп'ютерними іграми або розробляючи програми. Але що суттєво, трудові мігранти частіше у 1,3 раза використовують свій вільний час для спілкування та занять з дітьми і у 1,5 раза частіше присвячують дозвілля роботі за сумісництвом або додатковим підробіткам.
Тяга українців до трудових вояжів по світу з кожним роком зростає. Зауважимо, що у 2,2 раза збільшилася частка потенційних іммігрантів до країн далекого зарубіжжя (з 4,6% у 1994 році до 10,3% у 2002-му), а питома вага осіб, які відчувають неясне та безадресне томління, зросла у 1,6 раза: з 12,8% у 1994 році до 19,9% у 2002-му. Як показало дослідження, із загальної кількості опитаних бажання переселитися за кордон на постійне місце проживання висловили 14,9%, ще 20,4% не визначилися з планами виїзду. Найчастіше як бажані країни вселення зовнішніми потенційними мігрантами називалися Німеччина (20,2%), США та Канада (16%), Польща (8,5%), Росія та Білорусь (6,4%).
Найбільш привабливими для трудових мігрантів країнами є Росія та Польща, рідше Німеччина та Чехія. Понад половина тих, хто працював за кордоном, мешканців України працевлаштовувалися там за усною домовленістю з роботодавцем, без юридичного оформлення трудової угоди. Інші ж укладали трудовий договір або ще в Україні, або в країні тимчасового перебування. Досвід роботи за межами країни найчастіше мають жителі західних областей України (36,8% або більш ніж кожна третя сім'я), рідше - мешканці центрального та східного регіонів (відповідно 26,4% та 21,4%), помітно рідше - жителі південних областей (всього 15,4%). Жителі західних областей України частіше за гастарбайтерів з інших регіонів країни мають досвід роботи в Чехії (76,9%), Польщі (29%), Словаччині (80%) та у двох середземноморських країнах - Іспанії та Португалії (відповідно 50% та 40%). Жителі східного та центрального регіонів країни частіше за інших трудових мігрантів працюють у Росії (30,2% та 30,2% відповідно) та Білорусі (37,5% та 25%), а також у Німеччині (30% та 30%). Найчастіше жителі центральних областей України виїжджають на заробітки до Польщі (32,3%). З південних областей частіше, ніж з інших, трудові мігранти виїжджають на заробітки до Туреччини (66,7%), Угорщини (50%), США (50%). Жителі південних областей, поступаючись в інтенсивності трудових поїздок за кордон своїм співвітчизникам з інших регіонів, знаходять роботу досить часто в Росії (21,7%), Німеччині (20%), Польщі (19,4%), Білорусі (25%). Найбільша кількість волонтерів, які мають намір у найближчій перспективі шукати роботу за кордоном, зосереджена в західному регіоні країни (43,5%). Майже вдвічі рідше висловлюють бажання шукати роботу за кордоном жителі центральних та східних областей України (відповідно 23,4% та 20,2%), ще рідше (12,9%) - жителі півдня. Найбільш висока частка гастарбайтерів у Києві (17%).
А ось зауваження до образу мігранта-киянина. Позитивно оцінили свій трудовий досвід і заробітки, отримані в зарубіжних просторах, понад половину киян, які виїжджали за кордон з трудовими цілями: майже кожен четвертий (22,1%) залишився повністю задоволеним, а кожен третій (32,7%) - скоріше задоволеним, ніж навпаки, як матеріальними, так і нематеріальними результатами свого перебування та роботи в іншій країні. Невдоволених менше. Про це свідчить кожен п'ятий респондент. З тих, хто повернувся додому із зарубіжної трудової поїздки з негативними враженнями, одна половина (10,6%) залишилася повністю невдоволеною роботою за кордоном, друга ж, більш поміркована (10,6%), - скоріше невдоволеною, ніж задоволеною. А кожен четвертий респондент з якихось міркувань не захотів говорити про свої настрої.
Результати соціологічних опитувань, проведених Інститутом соціології НАН України в режимі моніторингу в 1999-2001 роках, свідчать, що переважна більшість киян, які працювали в різний час за кордоном, виїжджали на заробітки переважно до Росії: це підтверджують 59% респондентів (або шестеро з кожних десяти). Другою країною за частотою відвідувань з трудовими цілями є Польща: 11,9%, або кожен дев'ятий столичний житель виїжджав туди як тимчасовий найманий працівник протягом кількох останніх років. Досить привабливими для тих, хто шукає заробітків, є Німеччина та Італія. В трудові експедиції до цих країн вирушили в постперебудовні часи відповідно 9,4% та 6,1% респондентів. Помітно рідше столичні жителі обирають Чехію, у якій шукали і знаходили можливість підробити 3,7% опитаних киян.
Четверо з кожних десяти українських гастарбайтерів із київською пропискою працювали в зарубіжних країнах нелегально, без будь-якого законного статусу. Як правило, трудові конфлікти з роботодавцем улагоджуються полюбовно, без участі третьої сторони. Про це свідчать три чверті трудових мігрантів (75,4%), у яких траплялися ексцеси такого роду. Якщо не вдавалося досягти компромісу з роботодавцем, нашим землякам доводилося шукати інші можливості працевлаштування. На це вказує кожен п'ятий учасник опитування (19,6%), який пережив гіркий досвід трудового конфлікту на чужині. І нарешті, трапляються серед трудових мігрантів люди, які намагалися вирішувати трудові спори в легітимному просторі. З них 2,8% були змушені звернутися до поліції, і лише небагато (2,2%) наважилися шукати правду в суді. Найчастіше столичні жителі працюють без трудової угоди або договору-підряду із зарубіжним роботодавцем у Польщі, Італії або Чехії, а от до Росії трудові мігранти приїжджають із Києва, як правило, заздалегідь подбавши про укладення контракту про найм на роботу. Однак саме в Росії найчастіше виникають трудові конфлікти з роботодавцями, і саме в цій країні вони, як правило, улагоджуються без участі третьої сторони.
За матеріалами монографії «Трудовая миграция в СНГ».