Читайте початок статті:
УІК-ЕНД У СТОЛИЦІ ГРУЗІЇ (частина 1)
Хто тільки не пробував зруйнувати споруду, але вона вистояла. Впоралися з міцними стінами лише землетрус 1827 року. Після численних реставраційних та укріплювальних робіт древні стіни штурмують хіба що натовпи туристів.
Раніше на фортецю доводилося підніматися пішки, тепер дуже зручно прокататися туди на новій канатній дорозі, з кабінки якої цікаво подивитися на дахи старого міста.
На вершину гори тепер можна піднятися на фунікулері, який лише рік тому відновив свою роботу. З Мтацмінти відкривається чудовий вид на весь Тбілісі, про це й говорив класик. У хорошу погоду видно навіть Казбек!
А ще там можна чудово відпочити – величезний парк атракціонів, скульптур, колесо огляду, безліч кав'ярень в оточенні реліктових дерев.
«Шапка Наполеона» та інші
Вирішуйте самі, чи цікаво вам дивитися модерні витвори архітектури Тбілісі. Можу лише сказати: на «шапку Наполеона» ви все одно підете. Це той самий скляний міст Миру, що викликав стільки неоднозначних реакцій. Пішохідний міст багатьом не подобається, інші називають його шедевром. А ходять по ньому всі, хто приїжджає до грузинської столиці. Не для того, щоб кудись прийти. А просто, щоб подивитися зблизька.
До речі, з нього чудово видно інші пам'ятники міста. А сам міст впирається в парк Ріке з співаючими фонтанами. Там же, у парку, лежать якісь велетенські скляні труби. Ніколи не здогадаєшся, що це виставковий зал і новий Театр музики і драми. Трохи вище видніється новий президентський палац з яйцеподібним куполом, що нагадує рейхстаг. Є ще пара «скляшок» – будівля МВС і Будинок юстиції, схожий на грибницю.
У Тбілісі багато різноманітних пам'ятників, скульптур і статуй. Є навіть пам'ятник гральній кістці, зробленій із суглоба тварини. Не скажу, що я в захваті від грузинського модерну, яким так захопився Михайло Саакашвілі, але колишній президент намагався культурно і ментально наблизити Грузію до Європи і як мінімум домігся того, що нові будівлі стали символами його епохи.
Де поїсти
Грузини одразу радили шукати ресторан, де вино подають не в пляшках, а в глечиках. На жаль, традиційні керамічні глечики вже не в моді, але в скляних глечиках вино не гірше. Різниця в ціні: пляшка вина в ресторані коштує близько 20 ларі, 1,5 літровий глечик – близько 10, залежить від вина. Якість «домашнього» вина, як кажуть грузини про розливний нектар, вони цінують більше, ніж бутильованого.
Якщо раптом, прогулюючись серед сувенірних крамниць на Леселідзе, ви відчуєте гострий напад голоду, зайдіть до ресторанчика «Мухамбазі». Ви знайдете його в майже непомітному підвальчику. Але не розчаруєтеся. Це один із тих ресторанчиків, де вдень відвідувачів дуже мало, туристів практично немає, а вино подають у глечиках. І не бачать нічого незвичайного в тому, щоб дати домашнього вина на пробу, наливши повну склянку. За дегустацію грошей не візьмуть.
Тут чудовий суп харчо (дуже допомагає, якщо напередодні захопилися вином і чачею), традиційні хінкалі, салати зі свіжих овочів та м'ясні страви. Іноді зовсім несподівано тут вам станцюють лезгинку, та так, що у вас хінкалі в шлунку танцюватимуть.
По дорозі до площі Шардені (район Абанотубані) досить багато маленьких кав'ярень і закусочних, щоб смачно і недорого перекусити. А біля самих лазень є чудова чебуречна, досить автентичний заклад зі свіжими чебуреками, які цікаво спробувати, запиваючи тархуном. Ні в Києві, ні у Львові таких закладів уже не залишилося.
Як перекус підійде і свіжий хачапурі або лаваш, які випікаються в маленьких пекарнях на кожному кроці. Їх ви знайдете за запахом. Лаваш дістануть вам прямо з печі, решту з готової партії хліба забере якийсь службовець з готелю або ресторану, щоб одразу віднести його своїм гостям. Саме тому в ресторанах хліб завжди свіжий, часто гарячий.
Щоб посидіти ввечері за келихом вина на свіжому повітрі серед інших туристів, вирушайте на маленькі вулички, що сусідять з Леселідзе. Там серед старих і сучасних будинків є місця, повністю заставлені столиками, тільки встигай вибирати, де більше подобається. Оскільки тут завжди багато туристів, ціни дещо вищі за звичайні.
Що стосується дорогих ресторанів, то місцеві радять навідатися на проспект Бараташвілі. Там, неподалік від станції Дідубе (виїзд з міста на Мцхету), ціла низка шикарних ресторанів з національною музикою, танцями та співом.
Грузинське солодке і гостре
Головна солодкість Грузії, вона ж основний «сухий пайок» джигітів у далеких походах – чурчхела, схожа на висячу ковбаску, всередині – грецький або лісовий горіх. Оболонка – виноградний сироп з борошном, доведений до густоти. Дуже ситна річ, зручна для перекусу в дорозі.
Не полінуйтеся поїхати до станції метро «Вокзальна», недалеко від вокзалу (йти потрібно в бік стадіону «Динамо») є невеликий продуктовий ринок, де завжди свіжа і недорога чурчхела, лісові горіхи, це вам точно знадобиться в горах.
Ближче до стадіону, на проспекті Церетелі – ціла низка крамничок з туристичним спорядженням та одягом, туди теж не завадить зайти перед поїздкою в гори.
А пройшовши до станції метро «Церетелі», біля «Макдональдса», знайдете прекрасну винну крамничку. Там можна перепробувати десяток домашніх вин і вибрати, яке більше сподобається.
Дещо гостріше ви зможете знайти ближче до центру. Перейдіть через міст з дивною назвою Сухий. За ним на пару кварталів розтягнувся блошиний ринок. На цьому ринку і роги, і копита, і самовари царські можна купити, і кинджали, які, стверджують грузини, цілком спокійно можна перевозити через кордон.
Тетяна РИБАК,
«Фокус»